ГлавнаяОбществоЖизнь

Вода second hand

Майже два тижні практично в межах самого Києва тліли мулові поля Бортницької станції аерації, яка просто неба фільтрує стічні води з усієї столиці. МНС заспокоювало: дим від пожежі не становить загрози для оточуючого середовища. Справді, з усіх елементів БСА мулові поля - не найбільш небезпечні.

Роман Вінтонів Роман Вінтонів , журналист
Вода second hand
Фото: Роман Вінтонів

Уявіть собі, що ви помили посуд і вся вода, яку використали, разом із миючими засобами тече до ваших сусідів поверхом нижче, а вони на ній готують їжу, заварюють чай. Нехай, між кожним поверхом стоїть фільтр, але він старенький. Не кажіть, що такого не може бути. Це вже є. Саме так відбувається у Києві, а фільтром виступає згадана аераційна станція.

Про наближення до станції стає відомо заздалегідь - починає нестерпно пахнути. Нестерпно для того, хто рідко буває в цьому районі. Мешканці Позняків, Харківського району та Бортничів вже звикли до запаху гнилої води, стічної канави, вигрібної ями - все в одному.

Для очищення води з наших кухонь і, перепрошую, туалетів, на цьому гігантському фільтрі - Бортницькій станції аерації - працює три очисні лінії. Кожна з них починається насосною станцією, яка викачує стоки з каналізації і подає їх на очистку. Щодоби вони пропускають біля мільйона кубометрів води. Це трохи менше за проектну потужність, яка становить 1,15 млн. кубів.

Всі фото: Роман Вінтонів

Найстарша лінія працює з 1965 року і є найслабшою ланкою БСА через зношеність. Зламатися може у будь-який момент: з шести насосів працює чотири і вони протікають, бо «ущільнення», якими посилені насоси, - це обмотані довкола осі ганчірки. У 1999 році спеціальна комісія підписала акт, що свідчив: станція «подальшій експлуатації не підлягає». Тут не тільки насоси, а й приміщення в аварійному стані. Втім вона працює далі, бо інакше зросте навантаження на дві інші лінії, а це - зайві 170 тис. кубометрів на кожну.

З насосної станції вода крізь грабельне відділення (де відсіюють тверді залишки) потрапляє у первинні відстійники. З 14 відстійників працює половина. Кілька років тому в одному з цих басейнів трапилась аварія. Ферма (велика мішалка, яка повільно перемішує рідину у басейні) за щось зачепилася. Металева конструкція довжиною кількадесят метрів зігнулася як пластмасова. Як це «щось» потрапило до басейну - незрозуміло.

Останній бар´єр на шляху до Дніпра - басейни з активним мулом, тобто зі звичайними інфузоріями туфельками, які поглинають те, що залишилось після первинної очистки. З шести каналів працює чотири. Щоб очистити воду, її двічі проганяють по басейнах.

Стан стічних вод на виході вже давно відрізняється від норм 1965 року, коли станцію будували. Не раз траплялося, що на станції гинула вся популяція інфузорій через злив отрути чи хімікатів в каналізаційні мережі. А втрата популяції - це виведення з ладу лінії очистки на два тижні, поки бактерії знову не розмножаться до потрібної кількості.

Після цього етапу стічні води розділяють на власне воду та намул. Останній вивозять на спеціальні поля, щоб висихав під сонцем. Колись намул навіть розбирали на сільгоспугіддя як добрива. Але останніх років 20 цього не роблять - надто багато стало в ньому хімікатів. Відтоді він там накопичується, і щодоби його об´єм збільшується на 12 тис. кубометрів. Не встигає намул висохнути, як на нього виливають свіжу партію осаду. Його зібралося стільки, що він почав загрожувати сусідньому селу Ревне, яке розташоване нижче рівня полів.

Що робити з намулом, наразі ніхто не знає. Столична влада підійшла до вирішення проблеми своєрідно - наростила береги та вали на 1,5-3 м і забула про проблему на найближчі рік-два.

Наостанок, перед тим, як потрапити у Дніпро, вода проходить каскад штучних водоспадів, збагачуючись киснем.

Коли станцію будували у 1965 році, ця очищена вода повинна була відповідати трьом показникам: об´єм розчинених у ній речовин, зважені домішки та рівень біологічного забруднення. Зараз згідно зі стандартами таких показників 16. Серед них - аналіз на сульфати, нітрати, метали, фосфати, хлориди і так далі. Тобто коли вам кажуть, що вода після Бортничів відповідає стандартам, вам брешуть просто в очі. Станція за проектними потужностями не в стані очистити воду до стандартів.

Втім київські екологи знайшли компроміс - затвердили тимчасові стандарти. Хоча вони діють вже так довго, що їх можна назвати постійними. Та й вони не відповідають нормам, тому на директора станції постійно накладають штрафи. «Бортницька станція аерації знаходиться в «стані напрогнозованих відмов», - каже «Лівому берегу» її директор Володимир Бражник. Він колись працював на Ту-154, а тому вживає авіаційний термін, який позначає стан літака, в якому будь-який вузол може відмовити у будь-який момент. Отак зараз працює станція.

Володимир Бражник показує у себе в кабінеті шафу з цілими папками переписок, в яких він звертався в різні інстанції щодо аварійності БСА. «Київську воду станція не може очистити, - каже Володимир Бражник. - Не лише тому, що станція стара: стічні води, які станція приймає на очищення, також мають відповідати певним стандартам».

Втім у Києві про це, схоже, забули. Будь-хто може влити в каналазіцію що йому заманеться і залишиться безкарним. Кілька років тому в «грабельному відділенні», де відсіюють грубе сміття, трапився вибух. Постраждали кілька працівників станції. Як з´ясували, вибухнув бензин, який хтось злив у каналізацію. Таких прикладів безліч. Якість води, що надходить на станцію, вже перевищує граничні норми. Для прикладу, за кількістю фосфатів - втричі.

Директор визнає: якщо до каналізації потрапить отрута, то повідомити про це оперативно відповідні органи вони не зможуть - немає потрібних приладів для її визначення. Точніше, приладів немає взагалі. Єдине, що вони можуть сказати точно, - це скільки води на станцію надійшло. А от чекати її аналізу можна від п´яти годин до трьох діб, залежно від складності дослідів. Тобто, якщо в каналізацію потрапить отрута, то риба в Дніпрі дізнається про неї швидше за працівників БСА: від насосної станції до Дніпра вода доходить за дев´ять годин.

Після такого «очищення» київські стічні води потрапляють по Дніпру до наших сусідів знизу - «мільйонників» Дніпропетровська і Запоріжжя, а також значно менших міст - Черкас, Козина, Переяслав-Хмельницького, Канева...

До речі, ще одна деталь: киянам слід пам´ятати, що над нами - вище по Дніпру - також живуть люди. І стан їхніх очисних споруд - не кращий за столичні. Смачного вам чаю!

Роман Вінтонів Роман Вінтонів , журналист