Чисельність, бридкість та жорстокість толкінівських орків стала основною причиною перенесення їхньої назви на росіян. Аргумент на користь цього ототожнення цілком зрозумілий – визнання на символічному рівні, що українцям протистоять орди монстрів, домовитися з якими десь посередині просто неможливо. Не ми перші, не ми останні – благородні англійці ще в Першу світову війну «перехрестили» своїх противників німців на гунів. Застереження проти такого уподібнення теж зрозуміле – воюють і здійснюють злочини не якісь міфічні істоти, а цілком реальні росіяни, тож переінакшуючи їхній етнонім ми немов знімаємо з них відповідальність і даємо їм шанс на самовиправдання: «то не ми вчинили різанину в Бучі – то якісь орки, з нас який спиток?».
Хай там як, але таке перенесення вже неминуче. І не в останню чергу завдяки ще одній рисі, характерній як для орків, так і для більшості росіян – беззавітній відданості Великому Злу і всім його спадкоємцям.
Звідки взялися орки – питання дискусійне навіть для самого Толкіна. Згідно з канонічною теорією, викладеною в «Сильмариліоні», верховний темний володар Морґот зібрав своїх бранців-ельфів у підземеллях фортеці Утумно і жорстокістю та чарами зумів підкорити собі, перекрутити їхню сутність і вивести з них орків. Згодом Професор перебрав ще кілька версій – големи, розумні тварини, духи-відступники – але остаточно зупинився на ідеї вирощення орків зі здичавілих людей (хоча так і не написав жодного твору про це). У будь-якому разі зло не може нічого створити само, воно може лише спотворити існуюче – це вірно для всіх світів.
Проблема творення нової людини постала також і перед радянською владою у 1920-х роках, бо те, що стихійно зліпилося з російського народу під час революції, радше викликало відразу. Сергій Булгаков вже у 1918 році писав: «Ви зверніть увагу, як змінився навіть зовнішній вигляд солдата, він став якимось звіроподібним, страшним, особливо матрос. Зізнаюся вам, що товариші здаються мені іноді… особливим різновидом дарвінівських мавп – homo socialisticus».
Теоретик мистецтва Олексій Ган закликав у 1922 році: «Тепер, коли пролетарська революція перемогла… всі повинні стати конструктивістами у спільній справі розбудови та руху багатомільйонних людських мас», а педагог Павло Блонський того ж року писав, що «поряд із рослинництвом та тваринництвом має існувати однорідна з ними наука – людиноводство». У 1930 році Олександра Коллонтай мріяла: «Новий побут комунізму перевиховає, перетворить людину. Нова людина буде індивідуальним творчим чуттям та талантами удосконалити цей побут, де вже не буде стільки проблем економіки і на перший план вийдуть питання взаємовідносин людей між собою та питання людини і колективу, тобто нова мораль. У них, у того щасливого людства, зникне заздрість, ревнощі, підсиджування та ябедництво».
Однак в добу НЕПу «нову радянську людину» виховували лише школа та мистецтво. В 1930-х роках до них додалася пропаганда і терор. Результати сталінських експериментів над радянським суспільством відомі: двоєдушність, голодний канібалізм, масові доноси, публічні зречення батьків, богохульство, плазування перед вищими і брутальність щодо нижчих та, понад усе, дикий, всеохопний, тваринний страх. Якщо «червоний Морґот» прагнув створити ідеального раба радянського раю – безвідмовного робітника та безжального солдата – то йому це цілком вдалося. Не всі люди, зрозуміло, перетворилися на монстрів, але для будівництва комунізму та завоювання світу народу вистачало.
І навіть коли Сталін помер, справа його жила. Так, пасивні, обережно-хитруваті та злодійкуваті Homo sovieticus доби Застою мало нагадували своїх пращурів, але найголовніша риса – готовність коритися батогу – в них залишилася.
Орки після падіння Морґота, писав Професор, «розбіглися, позбавлені управління і майже позбавлені розуму». У Третю і Четверту добу вони «опустилися майже до стану мурах», хоча й пристосувалися до нових умов, «продовжуючи свою справу знищення та руйнування». Однак такий цінний ресурс не міг довго залишатися бездоглядним. І Саурон, колишня права рука Морґота, заявив права на них. За «Сильмариліоном», «ті, хто бачив, як тінь його розповзається світом, прозвали Саурона Ворогом, Темним Володарем. Він знову зібрав злих тварин часів Морґота, що залишилися на землі або під нею, орки множилися під його рукою, як мухи. Так почалися Чорні Роки». За 10-м томом «Історії Середзем’я», «Саурон вчасно встиг об'єднати їх усіх у бездумній ненависті до ельфів», і орки «були підпорядковані його волі настільки, що без вагань пожертвували б собою за його наказом».
Чи знайшовся в Росії свій «Саурон», здатний перехопити упале знамено «Морґота»? Відповідь ми знаємо. Але що дійсно вражає, так це те, що і прихід Путіна до влади, і упокорення росіян його ідеям були проречені ще 30 років тому.
У статті «Шанс Росії», опублікованій в російському емігрантському журналі «Страна и мир» (1992, № 3), видатний американський дослідник Ричард Пайпс попереджав про повернення зла і про те, що на нього охоче чекатимуть:
«В Росії існують верстви, які мріють про повернення «сильної руки». До них належать дві крайності соціоекономічного спектру: колишня привілейована еліта, скривджена втратою влади і пільг, та бідняки, найбільше зачеплені катастрофою субсидованої споживчої економіки…Поставлений поза законом і формально позбавлений влади, комуністичний апарат все ще цілком життєздатний. Своїм виживанням він завдячує тому факту, що за режиму, який наділив його політичною монополією, лише він мав можливість набути адміністративних навичок…Багаторічне дресирування дозволяє апарату інстинктивно розуміти, що від них очікується. Подібно до царських і радянських бюрократів, ці апаратники розглядають суспільство як ворога; вони зневажають демократію в усіх її проявах; вони бояться і ненавидять Захід як джерело підривних ідей. Зовні вони підкоряються, але водночас уміють систематично підривати громадські ініціативи. Особливо це вірно для КҐБ, чиї щупальця досі проникають усюди. Для того, щоб Росія рухалася до нормального стану, цей апарат має бути викоренений. Не примирені зі своїм падінням, злісні та мстиві, старі функціонери першими перейдуть на бік переможців, якщо Росія круто поверне праворуч на шлях, що веде до диктатури. Це розпал для багаття, що очікує на палія, який має намір викликати пожежу по всій країні, щоб виступити в ролі її рятівника».
Все сталося саме так, як передрік Пайпс. Путін почав рух нагору на хвилі російського дефолту 1998 року, а щоб ніхто і засумніватися не міг у необхідності його президентства – підірвав Росію гексогеном та розпалив тліюче багаття Чеченської війни. І за пайпсовим словом бюрократи та чекісти привітали Путіна як свого спасителя, а зубожілий народ злився з ним в патріотичному екстазі, від якого остаточно не відійшов і досі. Скалічені радянським рабством душі росіян прагнули спочатку крові чеченців та олігархів, а тепер – українців та «іноагентів». І Путін щедро дає їм бажане.
Саурон наслідував свого володаря Морґота і навіть заснував у Нуменорі на його честь культ із собою як первосвящеником. Путін все очевидніше наслідує Сталіна, а так звана «Російська православна церква» охоче йому допомагає у цьому – чого вартий лише один Головний храм збройних сил РФ з гітлерівськім кашкетом в якості сакральної реліквії.
Однак хай би якою густою не була темрява, світанок надходить. І як вільний світ відстояв себе на полях битв Арди, так вборонить себе і на Землі.
