Чому саме Чернігів?
Є кілька причин. Перш за все – особиста історія, можна навіть сказати, родинна. Моя дружина та усі родичі дружини – звідси, з Чернігівщини. Так що я знаю проблеми міста, від повального безробіття до «вбитого » електротранспорту, зовсім не з чуток.
З іншого боку, я – гірничий інженер за освітою та, як то кажуть – «виробничник» із успішним досвідом керівництва сучасними підприємствами, знаю як вести одночасно і прибутковий, і соціально відповідальний бізнес у реальному секторі. Так що ситуація із безробіттям у Чернігові, який ще нещодавно був великим індустріальним центром, здається мені абсолютно неприродною. До речі, Чернігів, ще й потенційно найбільший туристичний центр України. Тобто робочі місця – а разом із ними й податки до місцевого бюджету, лежать, так би мовити, просто на землі, під ногами. Тобто, потрібен хтось, хто би це зробив. У кого є воля, досвід та можливості.
І за рахунок чого можна створити нові робочі місця в хронічно депресивному Чернігові?
Почну із власного прикладу. Я вже створив у Чернігові успішне підприємство на сто робочих місць. А серед проектів, яким я сприяю - наймасштабніший та, не буду приховувати, честолюбний– будівництво в Городні заводу з виробництва скла за американською технологією. Поки що Україні доводиться купувати скло – т е саме скло, що у склопакеті на вікні, у Польщі. Не бачу причин, чому ми не можемо швидко й професійно навчитися виробляти власне українське скло, задовольняючи не тільки побутові потреби, але й попит на автомобільне скло, спеціальне скло для комп'ютерних моніторів тощо. До речі – із цілком реалістичною перспективою експорту.
А скільки саме нових робочих місць може дати місту таке виробництво?
Тільки на першому етапі такий завод дасть 350 робочих місць. А так як це буде виробництво із іноземними інвестиціями, то працівники отримують «білу» зарплату та соцпакет. Потужності, які закладені в проект – 650 тонн листового скла на добу. Це дуже складне, високотехнологічне виробництво, яке потребує високої інженерної грамотності.
У нас зараз є фахівці такого рівня?
Завдяки Чернігівському національному політехнічному університету ми отримаємо дефіцитні на сьогодні інженерні мізки та робочі руки – за рахунок того, що створимо на базі «політеху» власний цикл навчання майбутніх фахівців унікального виробництва, яких в країні ще не було.
Я взагалі покладаю великі надії на молодь. Прикро, що найталановитіші їдуть за кордон, коли вдома на них чекає стільки роботи. На жаль, колишня влада завжди була, м'яко кажучи, байдужа до молоді – якщо мова не йдеться про призов. Але ж про яке майбутнє країни тоді можна говорити?
Вважаю, що роботу з молоддю потрібно починати з дозвілля, причому вести її системно. Я бачу це одним із моїх завдань як майбутнього депутата – створювати, а, точніше – відновлювати мережі гуртків за інтересами, секцій та клубів. Причому не тільки спортивних, але й освітніх, які допоможуть із професійною орієнтацією. Звичайно, вони мають бути безкоштовними для дітей. За це платитимуть центральні та міські бюджети.
Наскільки Ваше рішення балотуватися до Верховної Ради є емоційним?
Нічого емоційного в моєму йти до законодавчої влади немає. Це цілком зважене рішення. Я прекрасно розумію, що саме ці парламентські вибори – реальний шанс змінити країну на краще. Вперше за дуже довгий час, а то й загалом вперше за всі роки Незалежності, разом із новим Президентом у владу приходить дійсно «свіжа кров». Абсолютно нова команда, яка не зганьбила себе співпрацею із колишньою владою. А це означає, що не пов'язана ані з корупцією, ані зі зловживаннями, ані із владним свавіллям. І це честь для мене, що вони готові активно задіяти мій досвід та мої здібності у змінах на краще. Які, на президентських віборах, підтримала абсолютна більшість виборців.
У всьому, звичайно ж, винні «попередники». А ви як раз, «потерпілий» від колишньої влади…
Особисто від мене ви не почуєте мантру про «папередників», у мене є чітке бачення майбутніх змін та продуманий план буквально покрокових дій.
Втім, саме моє особисте зіткнення із бандитською сутністю «попередників» теж значною мірою стимулювало не просто до жаги змін, але й до готовності здійснювати їх власними руками. Коли такі страхітливі речі відбуваються із топ-менеджером найбільшої в країні видобувної компанії і ти нічого не можеш зробити, це страшно. Але що тоді можна сказати про пересічного українського громадянина, який геть безправний у будь-якій ситуації, та ще й перед усіма – і бандитами, і поліцією, яка відмовляється приїжджати на виклик, і перед чиновниками? Власне, тому я йду в Раду, а не у виконавчу владу. Систему треба на законодавчому рівні.
Чи будете Ви відчувати себе більш впевнено, отримавши депутатську недоторканність.
Ви маєте знати, якщо читали програму (передвиборну програму партії «Слуга народу» – ред.) , що скасування депутатської недоторканності – одне з найперших законотворчих завдань, що стоять перед партією «Слуга народу». Повторю – швидке створення і законодавче закріплення процедури скасування депутатської недоторканності та спрощення процедури імпічменту президента. І це моя особиста позиція також. А якщо хтось йде у владу вирішувати свої особисті справи, то надовго він там не затримається.