1. Вперше Україна заговорить про зміну системи як мету всіх реформ. Держава заново створюється для служіння громадянам, а фейкова функція “благочинності” держави публічно дискредитується.
2. Буде усвідомлена несумісність тоталітарного та демократичного державного управління. Зміниться ставлення до реформ від покращення успадкованої тоталітарної державної машини до створення нової демократичної ринкової системи публічного управління.
3. Молодий український бізнес змінить свою роль в Уряді - з менеджерів-технократів на політиків. Чому менеджери з бізнесу виявляються неспроможними ефективно управляти реформами в уряді? Менеджери в бізнесі мають над собою ради директорів, які приймають рішення про те, яким має бути бізнес. А менеджери забезпечують втілення цих рішень.
В уряді ж не існує державницької “ради директорів”, яка вирішує, якими мають бути реформи. Нинішні олігархічно-урядові “ради директорів” приймають рішення виключно щодо схем витягання коштів з бюджету і наймають для цього міністрів-менеджерів.
Для реформ потрібна публічна політика, тому що реформи потребують широкого розуміння, підтримки громадянами, прозорого плану виконання та незалежного контролю за виконанням. Тільки політики в уряді можуть проводити реформи.
4. Ініціатива та монополія тиску на владу за реформи перейде від громадських активістів до молодого активного бізнесу.
5. Почнеться рух "За політику результату в реформах", замість демонстрації імітаційних документів, нормативних актів та формального процесу. На порядку денному публічного дискурсу про реформи стане публічна дискредитація найшкідливіших для України фейків - нинішніх політичних стратегічних документів - концепцій, стратегій, державних цільових програм, які ніколи не виконувалися.
6. Розпочнеться змагання політичних документів нового типу - державницьких порядків денних. Нові політики будуть публічно конкурувати своїми візіями майбутньої України та політикою для їх втілення.
7. Почнеться публічна люстрація нормативно-правових актів щодо трьох принципів їх антикорупційної ефективності, щоб:
- У кожному нормативному акті було чітко сформульоване порушення, яке обов’язково прив’язане до конкретного неминучого покарання. Виключається формулювання: “порушення цього закону карається згідно з українським законодавством”.
- щоб була заборонена дискреція - в жодному нормативному акті не допускається норма: “рішення приймається на розсуд уповноваженої особи або уповноваженого органу”. Всі рішення приймаються виключно згідно з нормами.
- щоб виконання контролювалось органом контролю, який не має залежності від керівництва підконтрольного органу (зокрема, не призначається керівником підконтрольного органу та не визначає зарплату).
В чинному українському законодавстві відсутні всі ці три принципи антикорупційної ефективності.