ГоловнаПолітика

Доктор Коп і містер Мусор

Ідея МВС суттєво розширити повноваження національної поліції (включно з введенням “імперативу презумпції правоти поліцейських”) символізувала новий етап реформування української системи правоохоронних органів. Виявляється, рівень довіри суспільства до правоохоронців тепер вимірюється не суспільними настроями, а кількістю повноважень, яких для себе вимагають самі правоохоронці.

Фото: Сергей Нужненко

“Імператив презумпції правоти поліцейських – повинен стати соціальною нормою! Спочатку підкоряйся поліцейському – потім оскаржуй!” – ці слова міністра Арсена Авакова чітко окреслили курс, узятий МВС у відповідь на вбивство в Дніпрі двох патрульних. Національна поліція, вперше в своїй новітній історії опинившися в ролі жертви, а не зловмисника чи милої “няшки з селфі”, вирішила одразу скористатися таким вигідним статусом і вибити собі “молока за шкідливість”.

Відповідністю такої реакції її формальному приводові в МВС при цьому особливо вирішили не заморочуватись — ну й що з того, що психічно нестабільному розшукуваному злочинцеві зі зброєю принципово накласти на презумпцію правоти поліцейського, і радикальніші дії патруля (в звичайній дорожній ситуації) могли би спонукати вбивцю хіба що відкрити вогонь одразу, без марних спроб домовитися й порозумітися? Адже головна конструкція наявна — є жертва, є агресор, і жертву від агресора треба захистити чи хоча б компенсувати збитки! А те, що роль агресора в такій конструкції чітко відводиться саме суспільству, і фактично саме від нього Аваков вимагає захищати тих, хто мусить сам це суспільство захищати, — то вже деталі.

Звісно, прямо сказати “небезпечне українське суспільство зростило Пугачова та продемонструвало, що з ним по-доброму не можна, тому тепер треба видати МВС презумпцію, нагайки та електрошокери” міністр поки що не наважився. В його формулюванні все звелося до улюбленої теми реформ. “Змінюється, реформується поліція – повинна та буде отримувати і більше прав, і більше довіри суспільства. Іншого шляху побудови ефективної правоохоронної системи немає. Потрібно вдосконалювати поліцейські сили, розширюючи їх рівень як компетентності, так і відповідальності за забезпечення свобод кожного. Розширюючи апріорі рівень довіри”, – написав Аваков у блозі.

Слова про рівень довіри, звісно, в цьому пасажі найжирніші: авжеж, якщо поліцейський апріорі вважатиметься правим, спробуй йому не довіритися — ще шокером у табло отримаєш. Але слова про “реформовану поліцію” тут прикметніші: Арсен Борисович, схоже, вважає, що в реформуванні правоохоронних органів йому вдалося досягти достатніх успіхів, аби українське суспільство відкинуло свою застарілу недовіру до МВС та перестало нарешті пручатися забезпеченню своїх свобод компетентними копами.

І зі словами Авакова можна було би погодитися, якби систему внутрішніх справ і справді на цей час вдалося кардинально реформувати, очистивши її від корупції, зв'язків із криміналітетом, кругової поруки та інших одвічних хвороб. Якби експеримент із запуском патрульної поліції став рушієм для заміни всього кадрового складу, а не просто яскравою селфі-вивіскою для повзучої переатестації “беркутят”, корупціонерів та іншої намертво вмонтованої в систему наволочі.

Поліціянти, затримані у справі по вбивству в райцентрі Криве Озеро на Миколаївщині
Фото: novosti-n.org
Поліціянти, затримані у справі по вбивству в райцентрі Криве Озеро на Миколаївщині

Довіра громадян до поліції не з'являється “апріорі” з появою у поліції додаткових важелів для примушення громадян до цієї довіри — в нас, на щастя, не Росія. Навпаки — додатковими повноваженнями можна підсилити орган, який заслужив довіру громадян своєю роботою в справі захисту їх інтересів. А про яку довіру до МВС сьогодні можна говорити в Україні?

Величезний кредит довіри при запуску отримала нова патрульна поліція. Щоправда, всі ці захоплені відгуки в ФБ про чемних хлопців та дівчат, які й кішку з дерева знімуть, і бабцю через дорогу переведуть, і для інстаграму попозувати можуть, вже відчутно стихли — долинають вони хіба що з тих міст, до яких патрульний експеримент щойно докотився. В Києві ж початкове “мімімі” та радісні очікування вже починає накривати глухе роздратування від того, що курсування пріусів на вуличну злочинність не надто впливає. Менше з тим, патрульним усе одно довіряють — уже за те, що до звичних міліційних зашкварів нові поліцейські зазвичай непричетні, а зі своїми закшварами патрульна поліція сяк-так бореться.

Але з чого очільники МВС узяли, що довіра громадян до патрульної поліції, яку запускали — і наголошували на цьому! — як орган максимально незалежний від прогнилої системи, автоматично означає й довіру до всієї переатестованої й перейменованої “міліції”? Чому Хатія Деканоідзе вважає, що після стількох її скарг на вичищених із поліції колишніх ментів, які поновлюються на посадах за рішеннями судів, суспільство з радістю погодиться вручити цим ментам шокер та презумпцію правоти? І як, до речі, в неї язик повертається радити громадянам “підкорятися поліцейському, а потім розбиратися через суд і прокуратуру”, якщо суд і прокуратура, з її ж неодноразових слів, чи не найбільше заважають поліції захищати закон?

Міліція на вулиці Умані
Фото: LB.ua
Міліція на вулиці Умані

Коли керівництво МВС говорить про нові повноваження для Національної поліції, як не старайся, а не вдається уявити собі чесних, безкомпромісних борців зі злом, які вийшли на вулиці здолати злочинність, але досі цього не зробили лише через брак презумпції власної правоти. Бо поруч із образом чесного копа на пріусі неодмінно постає пузата тінь мусора з райвідділку Кривого Озера, який і без додаткових повноважень може забити до смерті недовірливого громадянина, і жоден суд чи прокуратура не скаже, що повноважень на це йому не надавалося. І патрульний, що гине від руки злочинця, і мент, від руки якого гине громадянин, — це все обличчя нашої “оновленої” Національної поліції, рівноцінні її прояви. Наш Джекіл і Хайд, Доктор Коп і Містер Мусор. Тож, поки процес реформування поліції ще не здолав першого етапу — очищення самої системи — варто розуміти, що крім патрульних такі самі повноваження отримають і ті, кого до громадян і без презумпції правоти підпускати не можна. І контролювати цих мусорів із новими повноваженнями будуть лише суд і прокуратура, які їх же на посадах і поновили.

Наївно було би думати, що, отримавши карт-бланш та індульгенцію в одному пакеті, старі менти раптом переймуться “рівнем довіри” суспільства, морально переродяться та кинуться таку довіру виправдовувати. Збільшення повноважень представників влади ніколи не сприяє зниженню рівня корупції — лише навпаки, додає стимулів для зловживання цією владою. Крім того, оскільки вже МВС виявилося не спроможним на кадрову революцію й сподівається на еволюційні зміни системи, то суспільству залишається лише жорсткий контроль за діями працівників міністерства. Надання ж нових повноважень, зокрема “презумпції правоти”, суттєво обмежує можливості цього контролю, залишаючи правоохоронцю право самому вирішувати, що законно, а що — ні.

І, чесно кажучи, відчуття того, що твоє життя, здоров'я, честь та гідність залежить від того, яким саме обличчям — Доктора Копа чи Містера Мусора — до тебе повернеться апріорі права правоохоронна система, рівень довіри до Національної поліції аж ніяк не підвищує.

Юрко КосминаЮрко Космина, політичний оглядач LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram