У міському суді Донецька Ростовської області Росії триває друге засідання у справі українки Надії Савченко.
Як інформує "Медиазона", на початку засідання захист Савченко заявив клопотання про допит на детекторі брехні та використанні проектора, щоб показати на мапі події, які розглядає суд. Суд відмовив в обох клопотаннях.
Потім адвокати перейшли до допиту підзахисної.
Савченко, розповідаючи, чим вона займалася до липня 2014 року, повідомляє, що народилася 11 травня 1981 року. Отримала фах конструктора жіночого одягу, заочно навчалася за спеціальностями філософія та журналістика. Служила в армії: у 2003 році в залізничних військах України, у повітряно-десантних військах, півроку служила у миротворчій місії в Іраку. Потім 3 роки 4 місяці вчилася у Харківському університеті військово-повітряних сил. Випустилася штурманом Су-24, але служити відправили на вертоліт Мі-24. П'ять років прослужила оператором Мі-24.
На прохання захисту пояснити її військову підготовку, яким чином вона стосується коректування вогню, Савченко розповідає, що занять з коректування вогню на вертольоті не проходила, а про роботу коректувальника артилерійського вогню вона знає тільки в загальних рисах. "У справі є послужний список, в якому є всі мої підготовки. Я служила у десантній роті, у ній немає артилерійського обладнання", - сказала Савченко.
Адвокат попросив розповісти про участь у подіях на Майдані у Києві.
"Я була присутня там по можливості, коли мала час, я тоді працювала, служила у Водах. Приїжджала я туди за власним бажанням - це було волевиявлення мого народу і моє власне. Я вважаю правильним, що тирани, які зажерлися, не повинні управляти людьми. Я повністю підтримувала мій народ у бажанні жити вільно, гідно і чесно", - розповіла Савченко і додала, що була на Майдані 19 січня і 20-21 лютого.
"Просто допомагала людям там перебувати та існувати, підкладала дрова в грубку. 19 числа, коли все починалося, я намагалася це все зупинити, говорити з солдатами МВС. Коли не можна вже було, старалася дивитися за ситуацією, не допускати непотрібного кровопролиття. 21-22-го я займалася наданням переважно медичної допомоги", - сказала українка.
Савченко каже, що, коли почалася антитерористична операція, «прийняла самостійне рішення взяти участь в АТО». Командир їй не дозволив, в частину у зоні АТО її не перевели, і вона пішла у відпустку - «туди, де був мій народ».
Вона поїхала в зону АТО, там зустріла військову частину ЗСУ України, де формувався батальйон «Айдар». «Я вирішила на деякий час залишитися там, - каже Савченко, - щоб допомогти своїми знаннями». Згадує, що приїхала туди 2-3 червня.
Військовослужбовці, до яких приєдналася Савченко, перебували приблизно за 150 км на північ Луганська. Розташування складалося з наметового табору на руїнах цегляного складу. «Це була військова частина на стадії комплектації, там не вистачало людей і не вистачало зброї». Савченко познайомилася з командиром Сергієм Мельничуком. Офіційно вона в «Айдар» не оформлялася, навчала особовий склад стрільбі і тактиці.
Десь 13-14 червня була підготовка бази до оборони «від нападу диверсійної чеченської групи, була така інформація від розвідки», а 15-16 червня була операція «зі звільнення міста Щастя від сепаратистів, я в ній брала участь». «Місто Щастя звільнили остаточно 16 числа, десь в обід».
16 червня ввечері до Савченко приїхала сестра у своїй машині. Сестра була волонтером, привозила допомогу і мала забрати Надію, яка збиралася 17 червня повернутися з відпустки у частину в Броди. Ввечері та вночі з 16 на 17 червня Савченко була «десь у місті Щастя у розташуванні якоїсь бази».
17 червня о 6 ранку їй подзвонили від комбата з повідомленням про обстріл розвідки. «Я прокинулася і підняла особовий склад, взяла автомат та "розгрузку" і з сестрою у її машині поїхала в напрямку бойових дій». Залишивши сестру, пішла сама далі. Це відбувалося в районі Веселої гори, де перебували підрозділи українських військ. Пройшла близько кілометра.
У цей район вирішили відправити техніку: «Там були офіцери, вони ухвалювали рішення», - каже підсудна. У «Айдарі» тоді була тільки стрілецька зброя, розповідає вона, бронетехніка була в інших підрозділів. Відправили туди, де була перша бойова сутичка, біля гольф-клубу.
Савченко з ще 5 солдатами під'їхали туди у танку, але бій уже закінчився. По дорозі назад вони побачили «цивільні машини сепаратистів, забиті боєприпасами».
Савченко зв'язувалася з Мельничуком, стоячи на перехресті недалеко від гольф-клубу і основної дороги.
«Далі танк поїхав вперед, у нього був свій командир, - продовжує Савченко. - Я не встигла у танк, бо говорила з Мельничуком. Там почала техніка ще під'їжджати. Розвідки не було, я сказала, що піду подивлюся ситуацію, - були вибухи, пішов дим, техніка, швидше за все, потрапила в засідку». Савченко уточнила, що підрив техніки був поза зоною її видимості.
Вона пройшла близько двох з половиною кілометрів, побачила багато поранених після бою, вони були в будиночку поста ДАІ. Там же були речі сепаратистів і роздруковані з гугла карти. «На них були позначені, ну, розташування сепаратистів і їхні операції із захисту міста Щастя».
Вона взяла ці карти, щоб звірити свою дорогу, дійшла до перехрестя по дорозі на Стукалову Балку, там помітила чотирьох поранених українських солдатів. Їх поранило під час вибуху бронетехніки, двоє у «непересувному стані», їх треба було вивозити.
Савченко згадала, що сама була поранена - легко, куля пройшла наскрізь, вона давала вогонь у відповідь.
Подзвонила комбату, «хотіла попросити машину сестри»: вивозити поранених бронетехнікою шумно і помітно, тому потрібно було щось менш габаритне. Машиною її сестри поїхали двоє з батальйону «Айдар» (пізніше вони разом з Савченко потрапили в полон). «Я їм казала їхати по зеленці і повільно по лівому боці. Але машина поїхала на великій швидкості і потрапила в ту саму засідку», - розповіла українка.
Розповідає, що у неї було два мобільні. На її прохання пораненим військовим викликали ще БТР, щоб їх забрати, а вона вирішила пройти вперед подивитися ще: визначити, що там сталося, і порахувати, по можливості, людей супротивника. Було видно, що там засідка, горить техніка і її захоплюють.
Приблизно за 200 метрів від центральної застави, розповідає Савченко, «мені назустріч вийшов хлопець, це було за зеленкою з лівого боку від піщаної дороги». «Він сказав: ну, ти попався, йди сюди».
«Потім я прочитала у справі, що там ще був снайпер, який тримав мене на прицілі», - додала підсудна.
Вона вирішила не стріляти, «тому що позаду залишилися поранені хлопці», і їх могли не встигнути забрати. «Я вирішила поговорити з ним. Чому? Тому що це супротивник, але не ворог. Ворог - це інша держава».
Пішла разом з ним, сепаратисти зі зброєю збили її з ніг, побачила вже захоплену машину сестри. «Потім на мене наділи мішок, ну, пов'язку. Зрозуміло, що захоплення відбувалося з криками "сука, снайпер, зараз ми тебе покінчимо", звична справа». Одягли наручники, зав'язали очі, швидко посадили в машину.
Сепаратисти зрозуміли, що Савченко - офіцер, оскільки у машині сестри, яку вони захопили, були її посвідчення офіцера і учасника бойових дій.
Савченко каже, що її доставили в луганський військкомат і прикували там до чогось, а приблизно на наступний день прийшли журналісти Lifenews, які й повідомили про загибель російських журналістів. «До цього я й гадки не мала», - сказала українка.
Савченко розповідає, що коли її привезли до військкомату, командир батальйону сепаратистів «Зоря» Ігор Плотницький був уже там.
«Перші дні вони були агресивні», - описує полон Савченко, каже, «як зазвичай». Крім неї у сусідній кімнаті перебували вісім полонених, ще десь лежали поранені, але вона їх не бачила. Каже, що сепаратисти на другий чи третій день почали вести розмови про обмін полоненими: «почали нас оцінювати». «Мені сказали, що мене, швидше за все, віддадуть у Росію. Інших хлопців обміняли».
Вранці 23 червня розпочали вивозити. «Вони зайшли, їх було багато, одягли наручники. Було дві машини - "четвірка" і "Нива", сиділи люди у формі і з георгіївськими стрічками». Там був присутній Ігор Плотницький, але сам він Савченко не віз. «Він називав себе міністром оборони "ЛНР"», - стверджує підсудна.
У цій «четвірці» Савченко везли хвилин 40 у напрямку Донецька і Красного Луча.
«Довезли до підйому на якусь гору з шахтовими розробками, сказали, що "четвірка" не пройде, і мене пересадили в "Ниву". Піднімалися вгору хвилин 10-15. Там на якійсь галявині зупинилися, сепаратисти сказали, будемо чекати тут».
З лісу вийшли двоє з автоматами, «вони абсолютно не розуміли українську мову». Савченко з усіма речами передали їм. «Сонце ще високо було, годин 7 вечора було». Ці двоє відвели її через лісосмугу на іншу галявину, йшли близько семи хвилин. Там Савченко посадили в «уазик», в якому був водій і двоє озброєних людей.
Хвилин 15 знову їхали, потім її пересадили в іншу машину, в якій вікон не було - тільки вузькі тоновані щілини. У цьому автомобілі - імовірно, з українськими номерами - Савченко везли близько 3,5 годин.
Зараз допит Савченко зупинили через перерву в засіданні до 14:00.
Нагадаємо, Савченко інкримінується вбивство загальнонебезпечним способом двох і більше осіб з мотивів політичної ненависті, здійснене групою осіб; замах на цей же злочин; незаконний перетин кордону. Українці загрожує до 25 років колонії.
Як заявляється у справі, Савченко, після початку російської агресії в Україні служила в добровольчому батальйоні "Айдар", 17 червня 2014 року передала товаришам по батальйону координати для артилерійського обстрілу, в результаті якого загинули співробітники ВДТРК Ігор Корнелюк і Антон Волошин. Також у справі стверджується, що надалі Савченко незаконно проникла на територію Росії, де її затримали.
У реальності Савченко потрапила в полон до бойовиків "ЛНР" ще до обстрілу, під час якого загинули Корнелюк і Волошин, її незаконно вивезли до Росії, де проти неї сфабрикували справу.