Трохи «матчасті»
Як відомо з Конституції, чергові вибори до органів місцевого самоврядування мають відбутися в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень відповідної ради чи відповідного голови, обраних на чергових виборах (ст.. 141 Конституції України). Для бажаючих висловити сумніви, як бути з радами обраними на позачергових виборах - ласкаво просимо до рішення Конституційного Суду № 2-рп/2013 від 29.05.2013.
Здавалося б все ясно. Місцеві вибори в Україні мають відбутися 25 жовтня 2015 року. Готуючи Державний бюджет України на 2015 рік закладено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (простіше – гроші на проведення виборів) у сумі 1 180 300 тис. грн.
Залишилася єдина, маленька деталь. Самі вибори має призначити має призначити Верховна Рада України (ст..85 Основного Закону). І от тут невеличка, на перший погляд, інтрига. Досі, жоден з народних депутатів, якщо вірити сайту Верховної Ради України, не вніс відповідний проект постанови «Про призначення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у 2015 році».
Хоча до цього часу законодавець не нехтував своїм обов’язком це робити:
Спілкуючись з великим колом експертів автор визначив три великі інтриги, що впливають на цей процес.
Інтрига 1. Політична воля до адміністративно-територіальної реформи і її терміни
Воля у цьому питанні нібито є. Той таки Володимир Гройсман, Геннадій Зубко не втомлюються це повторювати. Проте сам процес укрупнення /об’єднання/злиття (потрібне підкреслити) місцевих громад є вкрай складним. А органи місцевого самоврядування, як відомо прив’язані до власне територіальних громад (сільські, селищні та міські) та їх об’єднаних інтересів (районні і обласні). Тому побутує твереза нібито думка – навіщо зараз обирати місцеві ради у жовтні 2015, якщо за найоптимістичнішими показниками адміністративно-територіальну реформу вдасться здійснити лише на весну 2016 року? Повторюся, це виразний голос тих, хто зараз моделює цеглинки нового самоврядного устрою, не тільки територіально а й в частині змісту.
Правників серед них менше, тому наведу для них кілька цитат позичених у одного з членів Конституційного Суду Петра Стецюка, де природа механістичного перенесення терміну виборів піддана юридичній обструкції: «за таких обставин продовження строку повноважень місцевих рад та сільських, селищних, міських голів понад конституційно встановлену граничну (верхню) межу інакше‚ ніж шляхом внесення змін до Основного Закону держави, буде прямим порушенням останнього. І порушенням не тільки самої норми про п’ятирічний строк повноважень місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (статті 136, 141 Конституції України), а й тих конституційних приписів, які визначають засади конституційного ладу держави, – частини другої статті 5 („Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування“), статті 7 („В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування“). Крім того, порушено буде і конституційні положення, які закріплюють права та свободи громадян України, зокрема право „вільно обирати і бути обраним до органів місцевого самоврядування“ (частина перша статті 38)».
Зазначу від себе, що воля окремих модераторів конституційних змін в частині власне адмінтерреформи хоч і гідна поваги, проте має опиратися на прямі вимоги Основного закону.
Інтрига 2. Яким буде виборчий закон?
От тут все по-справжньому цікаво. Причому не тільки для експертного середовища, а й для самих кандидатів у депутати і на посади голів місцевих рад. В коаліційну угоду втиснули пункт про відкриті списки. Які вирішено (звісно вкотре провівши ревізію попереднього рішення) перед парламентськими виборами апробувати власне на виборах місцевих.
Експертна група очолювана главою парламенту щодо реформування виборчого законодавства для місцевих виборів зібралася лише один раз - 19 лютого 2015 року. І хоч експерти запевняють, що порозуміння порозуміння серед майже 100 учасників зібрання по 90% питань було досягнуто, процес загальмовано напрочуд надійно. Здавалося б, такі простої зумовлені власне першою описаною інтригою . Як, мовляв, можна проектувати виборчий устрій без розуміння устрою територіального. На жаль, це хибна думка. Але «Секрету Полішинеля» в частині стопу реформі виборчого законодавства насправді нема.
Усі учасники коаліції, хто більше, а хто менше сушать собі мізки над зовсім іншим питанням: як створити виборчу систему, котра б унеможливила реванші «Опозиційного блоку» на виборах місцевих рад у східних і південних областях?
А це завдання, на жаль, не корелюється з намірами запроваджувати ту чи іншу модель відкритих списків. Прикметно, що розробники нових схем адмінтерустрою і виборчого закону не дуже переймаються труднощами колег. Бо завдання різняться і комунікацій, схоже, небагато. А модератори процесу, теж не особливо зводили ці різні ініціативи до єдиного знаменника.
Інтрига 3. Утилітарне питання, або що робити зі столицею?
Якщо бути точним, то ще одна перепона до призначення дати виборів стосується терміну повноважень Київського міського голови та Київської міської ради обраних на виборах у травні минулого року. На час обрання ні в кого не виникало інших думок, що рішення Конституційного Суду № 2-рп/2013 від 29.05.2013 в частині єдиного терміну проведення ЧЕРГОВИХ місцевих виборів, котрі випливають з тексту Основного Закону можна поставити під сумнів. Все було однозначно – Київрада і Київський міський голова обрані на термін до 25 жовтня 2015 року.
Проте на сьогодні утилітарні мотиви беруть своє. Ну для чого скажіть будь-ласка основним політичним гравцям іти на вибори Київради і міського голови? Баланс для всіх гравців від парламентської коаліції явно погіршиться, гроші теж на виборчу кампанію потрібні, то ж чи не краще залишити так як є? Тим більше, що якщо поритися у тому ж таки рішенні Конституційного суду то можна віднайти пасажі, які підійдуть для нинішньої ситуації. Приміром: «…при цьому продовження або скорочення строків повноважень органів місцевого самоврядування, обраних на позачергових виборах, є тимчасовим заходом, спрямованим на реалізацію механізму одночасного проведення усіх чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, що не перешкоджає реалізації конституційного права громадян брати участь в управлінні державними справами». Такі суто «столичні маневри» навколо дати виборів надихають і учасників інших інтриг. Ну воно логічно у принципі, чому Київраді можна, а іншим зась?
Є і інші, поки-що менш значимі причини відсутності офіційної дати місцевих виборів. До приміру, розмови про дострокові парламентські перегони знов отримали друге дихання. Як у випадку з Київрадою, окремі бонуси для парламентських сил є очевидні, то ж спокуса вийти через добре апробований сценарій виходу з коаліції на перспективу нового парламенту знов відчутна. Тоді напрошується логічне питання – чому це все діло не провести разом?
Якби не складалися вищевказані інтриги, час минає. Сценаріям реформи виборчого законодавства явно бракує чітких часових рамок і синхронності з планами зміни адмінтерустрою. А тут ще проблема підходів до виборності у терористичних «ДНР» та «ЛНР», котру вимагають за мінськими домовленостями, дається взнаки. Тож градус скепсису стосовно проведення місцевих виборів у 2015 році потихеньку наростає. У повітрі запахло весною, за нею літо, парламентські канікули, а там вже й ніколи – схоже саме такі плани на озброєнні сьогодні.