Сім років тому
У грудні 2016 року відбулася націоналізація ПриватБанку. У 33 філії найбільшого на той час приватного банку країни зайшли співробітники Фонду гарантування вкладів, в інституції ввели тимчасову адміністрацію. У Києві тодішні голова Нацбанку Валерія Гонтарева й міністр фінансів Олександр Данилюк виступили перед журналістами й уперше офіційно озвучили масштаби проблеми.
«Понад 97% корпоративного кредитного портфеля банку (близько 150 мільярдів гривень на 1 листопада 2015 року) — це кредити компаніям, пов’язаним з акціонерами», — розповіла тоді Валерія Гонтарева.
Велику частину цих коштів компанії так і не повернули, через що в капіталі банку утворилася діра. Щоб утримати банк на плаву, державі довелося випустити боргові папери на приблизно 5,5 млрд доларів США. Причому 5,5 млрд — це тільки сума докапіталізації, загальний збиток значно більший, і банк усе ще вираховує й визначає його. Колишні акціонери досі не компенсували державі, тобто платникам податків, цих збитків. Що більше, вони намагаються якщо не повернути собі контроль над банком, то хоча б вийти сухими з води.
Де поділися гроші
У січні 2018 року Нацбанк представив висновки детективного агентства Kroll за результатами розслідування, якого не можна оприлюднити через банківську таємницю. Дослідники заявили, що ПриватБанк був «об'єктом масштабних і скоординованих шахрайських дій як мінімум протягом десяти років до націоналізації».
Детективи також дійшли висновку, що ексакціонери через довірених осіб виводили з банку кошти, щоб купувати активи й фінансувати бізнес в Україні й за кордоном. Аби приховати ці оборудки, вони використовували схему циклічного перекредитування. Тобто старі позики ніби погашали новими кредитними грошима, і так по колу. Схема, що дуже схожа на фінансову піраміду.
Ось один приклад, який виявили юристи вже державного ПриватБанку і який описали у своїх судових позовах проти колишніх акціонерів (текст позову є в редакції). Цю справу розглядають у Канцлерському суді штату Делавер за позовом ПриватБанку і Мін'юсту США.
У 2011 році підконтрольні власникам ПриватБанку феросплавні й гірничо-збагачувальні заводи (Запорізький і Нікопольський заводи феросплавів, Марганецький і Стахановський завод феросплавів), отримали кредитів на 187 млн доларів США. За документами, вони мали за ці кошти профінансувати діяльність, але вже за 5 годин в ході 24 операцій кошти спрямували на рахунки Боголюбова, Коломойського та пов'язаних з ними компаній. Згодом на ці кошти близька до акціонерів Привату американська компанія Optima Acquisitions купила феросплавний завод у штаті Кентуккі.
Щоб повернути ці й інші кредити в банк, державний ПриватБанк подав позови проти колишніх акціонерів і пов'язаних з ними компаній у США, в Ізраїлі, на Кіпрі та в інших юрисдикціях.
Із початком судового розгляду про шахрайство в США згадані підприємства подали близько 200 однакових позовів (об'єднаних у 15 проваджень) в Україні. Вони вимагають від українських судів підтвердити законність фіктивних кредитів, що є предметом міжнародних позовів ПриватБанку. Просять українські суди визнати, що кредитні зобов'язання належно виконані, а кредити позичальник погасив.
З усіх 15 проваджень українські суди розглядають зараз лише дві справи НЗФ — №910/12559/20 і №910/14224/20. Решту 13 зупинено або завершилися на користь банку без винесення рішення по суті спору. Вердикт суду в цих справах може вплинути на інші.
Українські судді проти американських
Ексвласники ПриватБанку заперечують, що причетні до будь-яких шахрайських схем, і відстоюють у судах свою позицію. І не тільки вони. Пов'язані з ними компанії також звертаються в українські суди із сотнями позовів проти вже державного ПриватБанку.
Роблять вони це витончено. Наприклад, Нікопольський завод феросплавів, де Коломойський і Боголюбов через підконтрольні їм компанії мають міноритарні частки, намагається отримати рішення українського суду (справи №910/12559/20 і №910/14224/20) про визнання припиненими всіх зобов'язань за п’ятьма кредитними договорами, гроші з яких пройшли за ланцюжком транзакцій на купівлю активів у США й інших країнах. Це рішення може вплинути на перспективи переслідування колишніх акціонерів ПриватБанку у США та в Ізраїлі.
«Рішеннями українських судів вони намагаються обґрунтувати нібито неможливості розгляду позовів, ініційованих Міністерством юстиції США в США, завадити кримінальному розслідуванню проти колишніх власників у США, а також спробувати саботувати розгляд справи ПриватБанку в США ($685 млн плюс відсотки) й Ізраїлі ($600 млн плюс відсотки)», — зазначають адвокати ПриватБанку.
Наразі НЗФ й іншим компаніям з орбіти, читай – Коломойському й Боголюбову, вдалося тимчасово призупинити розгляд справи у Штатах. Уже два роки американська феміда чекає на рішення українських судів. Тим часом в Україні справа пройшла від судів першої інстанції до Верховного Суду і знову повернулася на розгляд у суд першої інстанції.
Позиція НЗФ полягає в тому, що всі зобов'язання за вказаними кредитними угодами виконали належно й у повному обсязі. При цьому ПриватБанк не висував жодних претензій щодо цих угод, але НЗФ сам ініціював судову справу в Україні. Імовірно, щоб обрубати цей перший ланцюжок складної схеми виведення коштів з ПриватБанку.
Нагадаємо, що, за версією детективів Kroll, ексакціонери Привату використовували систему циклічного перекредитування аж до його націоналізації у 2016 році: кредитні лінії відкривали, закривали, відкривали знову й погашали коштом нових кредитів. І так багато разів поспіль.
Тобто визнання або невизнання відсутності зобов'язань НЗФ перед банком за кількома окремими угодами не свідчить як таке, що немає масштабної та складної схеми виведення грошей за кордон – це лише клаптик значно більшого пазла. Але таке визнання відсутності зобов'язань НЗФ перед банком за конкретними угодами може значно вплинути на закордонні позови ПриватБанку на помітно вищі суми.
Дива в деяких українських судах
Бізнес-імперія Коломойського — Боголюбова славиться вмінням розв'язувати питання в українських судах. Чи треба дивуватися, що процедура розгляду справи за кредитами НЗФ виглядає специфічно. Ми далекі від того, щоб огульно звинувачувати всіх українських суддів у роботі в інтересах олігархів, проте деякі суди поводили себе, м'яко кажучи, дивно. Судіть самі:
- Судді не перевіряли й не досліджували, чи справжні операції, на які нібито використовували кредити, а також подальший рух коштів.
- Не витребували додаткових первинних документів, щоб підтвердити оплату не тільки самого тіла кредиту, але й пов'язаних з ним платежів: комісій і відсотків.
- Деякі суди «вивчали» по декілька тисяч сторінок документів за 20–30 хвилин, що фізично неможливо.
- Часто й самі рішення приймали в «турборежимі» — виносили того самого дня, коли й починали розгляд справи по суті.
- Суд першої інстанції «написав» повний текст рішення всього за кілька годин, що фізично неможливо без його завчасної підготовки.
LB.ua буде стежити за розвитком справи Нікопольського феросплавного заводу й дивними рішеннями українських суддів. І не тільки за цією справою. Нині в сотнях судових процесів триває боротьба між бізнес-групою Коломойського — Боголюбова і державним ПриватБанком, тобто Україною. І про найцікавіші судові історії ми також спробуємо розповісти.
