Енергозаміщення по-українськи
Ще десять років тому Україна займала третє місце в Європі за обсягами споживання природного газу, а за енерговитратністю була незаперечним лідером на континенті. Але військово-політична та економічна кризи останніх років призвели до падіння економіки та, відповідно, споживання газу. За 2014-15 роки споживання зменшилося на 15% та 21% відповідно.
У минулому році споживання газу у промисловості та комунальній сфері знов зменшилося – мінус 12% і 5% відповідно. Населення, незважаючи на значне підвищення цін на газ, збільшило його споживання на 5% (ймовірно, завдяки системі субсидій).
Споживання газу скоротилося, але це скорочення не має відношення до підвищення енергоефективності та енергозаміщення. Тобто проблема газової залежності України зберігається.
Чим може допомогти біоенергетика
Біоенергетика — це видобуток електричної або теплової енергії з біомаси (відходів рослинництва, тваринництва, лісового господарства, з органічної частини промислових та побутових відходів). Є одним з видів відновлювальної енергетики (ВЕД) разом із сонячною, гідро- та вітроенергетикою.
Ми всі стикалися з біоенергетикою у традиційному вигляді, коли розтоплювали піч у селі або на дачі, але отримували не електричну, а теплову енергію для обігріву або приготування їжі. Біомаса, переважно у вигляді деревини, досі є основним джерелом енергії для третини населення планети. В Україні власники багатьох приватних будинків, навіть із підведеним газом, мають у додачу й твердопаливні котли — тобто заміщують газ біомасою. Водночас з біомаси можна видобувати й електричну енергію.
Також з біомаси можна отримувати біогаз, де метан складає 55-75%, що дозволяє використовувати його як паливо. До того ж біогаз не спричиняє додаткових викидів парникового газу і зменшує кількість органічних відходів. Сонячна та вітроенергетика залежать від погодних умов, біогаз — ні. До того ж відновлювати біогаз простіше, ніж, наприклад, ліси.
В Україні з 2008 року запроваджений “зелений тариф” задля заохочення генерації електроенергії ВЕД. Він передбачає обов’язкове придбання державою електроенергії від малих гідроелектростанцій (до 10 МВт), вітрових, сонячних електростанцій, а також від електростанцій на біомасі та біогазі. Проте досі в Україні частка всієї ВДЕ у енергобалансі трохи перевищує 1% за даними держпідприємства “Енергоринок”. А серед видів ВДЕ біоенергетика складає лише близько 9,6% згідно даних Держенергоефективності України за 2016 рік. Тобто біоенергетика поки що відіграє ледве помітну (близько 0,1%) роль як джерело електроенергії, яку купує Енергоринок за “зеленим тарифом”. Але, звісно, значно більш важливу роль біомаса як джерело теплової енергії для обігріву приватних будинків та приготування їжі, особливо у сільській місцевості.
У світі паливо з біомаси займає 14% на 2016 рік у загальному обсязі споживання за даними міжнародної мережі REN21, що об'єднує зацікавлені у розвитку ВДЕ організації світу.
У доповіді мережі також йдеться (см.стор.43), яку роль грає біомаса у окремих видах споживання. Наприклад, 2% споживання електричної енергії у світі — це енергія з біомаси. 2,8% палива для транспорту у світі — це біомаса. 7,2% теплокомуненерго — на біомасі. Якщо ж брати приватні будинки, то майже третина використовує біомасу як паливо для обігріву (25,3% - традиційну, 4,3% - сучасну).
Якщо під традиційною біомасою ми маємо на увазі звичайні печі з низьким ККД, то під сучасною - отримання енергії з високою ефективністю. За останнє десятиліття в світі розвинулися технології, що дозволяють отримувати у великій кількості енергію з біовідходів децентралізовано. Біогаз виробляється на біогазових установках всюди, де доступні біовідходи і тут же споживається. Крім переробки відходів на біогазових установках, можливо переробляти спеціально вирощені енергетичні культури, наприклад, кукурудзяний силос.
Таким шляхом пішов Китай, який вважається світовим лідером з виробництва біогазу. Переважна частина китайського біогазу виробляється сільськими домашніми господарствами для власного споживання - опалення, приготування їжі та навіть, в деяких випадках, виробництва електрики. Таких домашніх біогазових станцій вже налічується 43 млн та очікується, що до 2020 року їх кількість досягне 80 млн.
Причиною китайського феномена є збалансована система державної підтримки. Починаючи з 2003 року в країні діяла семирічна «Національна програма розвитку сільської біогазової енергетики» - масштабний проект, покликаний збільшити число родин, що використовують біогаз. Розвиток біогазової енергетики визначено як національний пріоритет в багатьох законодавчих актах. На початку 2017 року уряд Китаю затвердив бюджет газових проектів в сільській місцевості країни, на реалізацію яких планується витратити 7,3 млрд дол. до 2020 р.
Одну з провідних позицій в галузі відновлювальної енергетики займає Німеччина. Вона стала першою розвиненою країною світу, що вирішила поступово (до 2050 р.) повністю відмовитися від вуглеводневих та ядерних енергоносіїв. Німецька енергетична політика, що отримала назву Energiewende (в перекладі означає «енергетичний розворот»), надає можливість запобігти незворотних кліматичних змін та забезпечити енергетичну безпеку країни.
Виробництво енергії з біопалива є одним з пріоритетних напрямків розвитку ВДЕ і займає помітну нішу в загальному енергобалансі Німеччини. Країна разом з Китаєм сьогодні є одним зі світових лідерів у виробництві та енергетичному використанні біогазу.
А що в Україні
Попри поки що незначну роль у енергобалансі, середній темп зростання виробництва біопалива в нашій країні у період 2010-2015 рр. склав 38% на рік. Такі дані наводить голова правління організації “Біоенергетичної асоціації України” (БАУ) к.т.н. Георгій Гелетуха.
«Реальне заміщення газу біопаливом у 2015 році склало 2,63 млрд м3/рік. Статистичної цифри за 2016 р ще немає. Прогнозую, що вона перевищить вже 3 млрд м3/рік», - каже пан Гелетуха.
Приблизно половину цієї цифри складає заміщення газу в приватних домогосподарствах шляхом спалювання переважно дров. Другу половину заміщено в промисловості за рахунок використання дров, деревної тріски, пелет, лушпиння соняшника. Власне, це два сектори, де держава не регулює встановлення тарифів на тепло, і інвесторам вигідно заміщувати природний газ з економічних міркувань, внаслідок суттєвого подорожчання природного газу за останні роки. Терміни окупності таких проектів, за словами Георгія Гелетухи, складають два-три роки.
Навіть у будинках, які мають підведений газ, використовується біопаливо. Є приклади, коли люди оформлюють житлові субсидії і спалюють газ лише у межах, які субсидія покриває. Інший час опалюють будинок дровами.
Якщо ж говорити про комунальну сферу, то компанії теплокомуненерго не зацікавлені у використанні альтернативних джерел. Регулятор цього ринку — Нацкомісія з регулювання енергетики та комунальних послуг — застосовує під час встановлення тарифів на тепло з таких джерел формулу “собівартість + 6%”. Це абсолютно не стимулює інвесторів вкладати кошти в такі проекти, а у держави і комунальних підприємств коштів на інвестиції немає, каже Гелетуха. До того ж виробники прагнуть завищувати собівартість, щоб отримати більше грошей зі споживача (відповідно, у абсолютному вимірі збільшаться ці 6% рентабельності у тарифі). Замість того, щоб вдосконалити виробництво та знизити собівартість.
Ще один недолік існуючої практики тарифоутворення: всі виробники теплової енергії з альтернативних джерел затверджують свій тариф в Нацкомісії. Цих тарифів вже понад 300, і кожен веде розрахунки своєї собівартості регулятору, а той вже перевіряє ці розрахунки. Це призводить до того, що регулятор перезавантажений і не може затвердити тарифи у короткі терміни. Типові очікування виробниками затвердження їх тарифів – до трьох місяців, але є випадки, коли чекали півроку.
“Як правило, в цей час уже йде опалювальний сезон, і виробники вимушені працювати без встановленого тарифу, що є грубим порушенням законодавства”, - каже Георгій Гелетуха.
Зараз існує спроба вирішити ці проблеми законодавчо. У Раді зареєстрований, прийнятий у першому читанні та підтриманий профільним комітетом законопроект №4334 , який передбачає передачу повноважень зі встановлення тарифів за тепло з альтернативних джерел енергії на місцевий рівень у рамках децентралізації, а також просту формулу формування такого тарифу.
Це надасть можливість виробникам тепла з альтернативних джерел вдосконалювати свої підприємства без втрати прибутків (зараз якщо зменшив собівартість — зменшився і тариф, і відсоток від собівартості, у якому закладений прибуток), а також не залежати від Нацкомісії з регулювання енергетики та компослуг. Споживачу ж буде простіше вплинути на місцеву владу, якщо вона встановить високий тариф на тепло, ніж на тарифного регулятора у Києві.