ГлавнаяЭкономикаБизнес

Борис Маєвський: Чому ми кинулися до сланцевого газу? Шельф практично невикористаний!

Сланцевий газ змінює світ і ставить хрест на гегемонії на газовому ринку Росії – твердять світові ЗМІ. Впроваджені у США технології видобутку нібито мають незабаром з’явитися у Польщі та Україні, перетворивши обидві країни на головних постачальників газу Європі.

Борис Маєвський: Чому ми кинулися до сланцевого газу? Шельф практично невикористаний!

Наскільки сланцевий газ може стати повноцінним замінником «традиційного» газу для промисловості і в побуті? Чи зможе Україна замінити ним російський газ? Про це «Лівий берег» запитав у лауреата Державної премії в галузі науки і техніки, завідувача кафедри геології та розвідки нафтових і газових родовищ Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, професора, доктора геолого-мінералогічних наук Бориса Маєвського.

Повідомлення про масштаби видобутку сланцевого газу у США стали своєрідною сенсацією. Нібито американці уже випередили Росію за видобутком газу. Також є інформація, що у Польщі, в наших сусідів, виявлені його великі родовища. Як ці повідомлення сприйняв науковий світ? Це дійсно щось нове?

Щодо самих повідомлень, то в них є чимала частка політики. Хтось когось випереджає, хтось когось залякує, хтось закликає негайно і собі братися за таке. Про це скажу коротко: не варто політикам влазити в науку.

Тепер до історії. У світі вже давно проводилися дослідження щодо використання сланців для одержання з них нафтоподібної речовини. Я сам 10 років тому написав статтю про можливість використання карпатських менілітових сланців як енергетичної сировини, а до того ще давно цікавився тим питанням. Але, повторюся, йшлося тоді про спроби отримання із сланців нафти. Ми визнали таку методику з використанням на той час технологічних досягнень економічно невиправданою, а детальніші дослідження були б високовитратними і могли б не окупитися. Тоді ж акцентували увагу на складності одержання такої енергетичної сировини та її дороговизні, екологічних загрозах при створенні відкритих кар’єрів у рекреаційній зоні Карпат, на негативному впливі на довкілля та здоров’я людей і тварин.

Тобто тоді йшлося про сланцеву нафту, а тепер – про сланцевий газ?

На Синевірі в Карпатах десь у 50-х роках був навіть дослідний завод, де хотіли переробляти менілітові сланці на нафту. Принцип у тому, що при термічній обробці виділялися нафта і трохи газу – так званий сланцевий газ. Я до чого веду? Перше поняття «сланцевий газ» стосувалось саме оцього, що видобувався штучно зі сланців в результаті дії температури шляхом піролізу (розклад органіки під високою температурою без доступу повітря – «Лівий берег»).

Але на сьогодні у світі, зокрема у США, відомі родовища природного сланцевого газу, який є у сланценосних товщах, збагачених органічною речовиною. Це природний горючий газ, який в останніх публікаціях засобів масової інформації часто подається як «сланцевий газ». Йдеться про газ із щільних низькопористих і слабопроникних товщ.

Неспеціалісти це навіть швидше сприймають як нову технологію, ніж власне сам газ. Будь ласка, розкажіть детальніше про технологію видобутку сланцевого газу.

Буріння свердловин проводять спочатку вертикально, а потім переходять на горизонтальне по цих сланцевих товщах, проводять гідророзриви, обробку відповідними хімреагентами і, таким чином, утворюється штучна тріщинуватість порід. По цих тріщинах газ іде у свердловини і видобувається на поверхню. Це, як правило, свердловини з низьким обсягом видобування газу – 2–10 тис. метрів кубічних газу на добу. Раніше на це ніхто не звертав уваги. Газу із традиційних родовищ було достатньо. Коли почалися ці всілякі газові війни, кризи, ціна на енергоносії почала зростати, тоді і почалися інтенсивні пошуки альтернативних джерел енергопостачання.

Така новітня технологія потребує спеціальної інфраструктури?

Для місцевого споживання особливої не треба, хіба десь щось підробити, доробити. Але, звичайно, потрібно використовувати новітні технологічні досягнення.

За якістю звичайний і сланцевий газ дуже різняться?

Практично за своїм складом ці гази не дуже різняться, оскільки вони переважно представлені сумішшю вуглеводнів метанового ряду (метан, етан, пропан, бутан і т.д. – «Лівий берег»)

США називають лідером за сланцевим газом. Вони дійсно можуть випередити Росію за видобутком газу?

За сьогоднішніми оцінками, США мають запаси понад 56 трлн. кубічних метрів сланцевого газу. Цього ресурсу їм вистачить більше як на сто років. У Росії запаси звичайного газу менші та оцінюються приблизно в 43 трлн. кубічних метрів.

У Польщі теж виявили великі запаси сланцевого газу – у Люблінському родовищі. Кажуть, західні фірми зацікавилися Львівсько-Волинським вугільним басейном. Можна стверджувати, що і Україна має родовища сланцевого газу?

У Державному балансі запасів корисних копалин запаси газу, пов’язані з горючими сланцями, не обліковувалися. Тому детальної інформації немає ні в Українському державному геологорозвідувальному інституті, ні в Інституті геології і геохімії горючих корисних копалин НАН України. Системно цілеспрямованими теоретичними та практичними дослідженнями проблем і можливості видобування природного газу з сланцевих порід в Україні практично ніхто не займався.

Тобто не було обліку, нема інформації, але це не означає, що запасів нема?

Це треба вивчати, працювати над тим. У Карпатах є величезні запаси менілітових сланців. Для нафти, ми вже знаємо, при сучасних технологіях їх краще не розробляти. Щодо газу – тут питання дещо інше. В зоні Кросно, у Складчастих Карпатах на невеликих глибинах до тисячі метрів і більше є газонасичені товщі. Прояви горючих сланців в Україні відомі в Болтиській западині, на північно-східному схилі Українського кристалічного щита, Волинсько-Подільській плиті, в прикордонній частині України і Молдови, у депресійних воронках Дніпровсько-Донецької западини. Є інформація про спроби отримання сланцевого газу ДГП «Західукргеологія» НАК «Надра України» на Східнолуквинській площі в Івано-Франківській області.

Переважно родовища будуть дрібними. Як і чимало дрібних родовищ в Україні. Недалекий приклад – район Коломиї, там газ видобувається по тисячі-дві метрів кубічних на добу, причому на невеликих глибинах. Але тут одразу проблема – отримання ліцензій.

Це газ природний?

Природний, але щоб його знайти, треба бурити. Скажу більше. Чому ми зараз кинулися до сланцевого газу? Та люди добрі, сьогодні шельф Чорного та Азовського морів практично невикористаний. Звідти добуто енергоносіїв, за різними розрахунками, 4–7% від наявних там ресурсів. Треба бурити. От ми розробили «Наукове обґрунтування ресурсів і запасів нафтогазоперспективних об’єктів України» (за цю роботу група науковців, серед яких і Борис Маєвський, минулого року отримала Державну премію в галузі науки і техніки – «Лівий берег»). Тут є шельф і Чорного моря, і Азовського. А ми маємо сьогодні дві нещасні бурові платформи – «Таврида» і «Сиваш», які вже зношені. Практично буріння на шельфі не ведеться. Ледве третю свердловину бурять на Субботінській площі (Прикерченський шельф – «Лівий берег»).

До речі, доводилося чути думку, що у нас із сланцевими газами буде те саме, що й з Чорноморським шельфом. Поговоримо – і все...

Коли втручаються політики, а не працюють спеціалісти, нема нічого доброго. Звичайно, сланцевий газ – це майбутнє. Але сьогодні ви його не візьмете так швидко. Першочерговим повинно бути що? Фундаментальні і прикладні дослідження з визначення перспективних зон розвитку газоносних сланців, оцінка ресурсів, виявлення першочергових об’єктів, де можуть бути родовища сланцевого газу, проведення геологорозвідувальних та пошуково-розвідувальних робіт, вивчення світового досвіду застосування технологій видобутку сланцевого газу.

Фото: www.fuelalternative.com.ua

Тобто перше слово має бути за наукою?

Я вже згадував про те, що прояви горючих сланців в Україні відомі. Але за дослідження щодо сланцевого газу ще ніхто систематично не брався. Наші науковці могли б це вивчати. Але ніхто перед нами таких завдань не ставив. Перші повинні йти науковці: обґрунтувати доцільність, показати першочергові напрямки пошукових робіт, підрахувати ресурси, їхню економічну доцільність, визначитися з технологічними процесами, які можна застосовувати для цього видобутку.

А можливий варіант, що в Україні виявляться великі родовища, які поки що не досліджені і ми про них не знаємо?

Поки що ми не очікуємо великих родовищ сланцевого газу. Ті, що я називав, ще переважно незначні. В Америці трохи інша ситуація – вони мають величезні запаси, бо там на тисячі кілометрів простягаються сланці значної потужності. Ми можемо пробурити кілька свердловин, але чи буде там газ – чи не буде... Ну, буде трохи – два, чотири, десять тисяч метрів кубічних на добу. Але це не вирішує на сьогодні глобальних завдань для держави. Для цього потрібно проводити відповідні фундаментальні дослідження з цього питання.

А чи не можуть додатися нові екологічні проблеми? Ви згадували, що при спробах добувати з сланцю нафту якраз були серйозні екологічні застороги.

Технології видобутку нафти і газу різні. В останньому разі менші екологічні загрози. Щоправда, дехто з екологів попереджає про можливе забруднення при видобутку сланцевого газу підземних вод. Хоча там такі глибини, що не мали б впливати на питні води. Тут будуть швидше чинники такого плану, як дотримання технології, певних вимог і правил. Американці, канадці роблять – і не бояться. Знову ж таки, при дослідженнях на це слід звернути особливу увагу.

Чи можна хоча б приблизно сказати, скільки часу треба на вивчення сланцевого газу в Україні?

Щонайменше чотири–п’ять років, щоб це обґрунтувати, вивчити, дослідити, чітко сказати: перспективною є та площа, та чи та. Добре підрахувати, чи буде це економічно доцільно. Бо можемо пробурити і отримати з того пшик.

То, може, в Україні і недоцільно ставити це питання?

Я вважаю, що доцільно, але паралельно з розробкою наявних відомих газових родовищ, де можна і потрібно працювати. Ми ще їх не використали і майже половина вуглеводневих ресурсів знаходиться у земних надрах України. Ще є величезний фронт робіт. Я згадую, коли в 60-х роках працював у Долині. У нас були дві контори буріння, вони бурили разом майже 150 тис. метрів за рік. Це зараз майже те, що в усій Україні. Звичайно, потрібно паралельно вивчати, оцінювати ділянки, виділяти першочергові площі, розробляти технологію, і аж тоді виходити на опрацювання цього напрямку. Ще раз повторюсь: це треба, але йти необхідно паралельно. В першу чергу опрацювати той газ, який сьогодні можемо отримати, – звичайний, природний. Бо сланцевим газом ми не закидаємо шапками нікого, повірте.

Источник: Галина Добош, спеціально для «Лівого берега»