Чому головний акцент Національного стенду у Франкфурті було вирішено робити на ілюстраторах, адже цей напрям ближчий до ярмарку у Болоньї?
Якщо брати до уваги тренди та акценти цьогорічного Франкфурта, то спостерігається доволі цікава підбірка і гостей, і сцен, і, власне, аспектів того, на що звертається увага. Наприклад, вже заявлена участь у програмі ярмарку віртуальної співачки, жінки-кіборга. Більшість подій, скоріше за все, будуть інтерактивними. В контексті цього говорити про те, що ілюстратори ‒ це неформат для Франкфурта, дещо суперечливо. Нам йдеться про розуміння загальносвітових тенденцій. І Український інститут книги як державна установа, що має у подальшому опікуватися підготовкою Національного стенду на великих міжнародних виставкових форумах, має влитися в цей потік. Ми розуміємо, що з нашими можливостями наразі єдине, з чим ми можемо виступити достойно і успішно, ‒ це історії про українських ілюстраторів ‒ той продукт, що абсолютно вписується у контент Франкфурта. Власне, значення самої події давно стало більшим за бізнес. Це величезний культурний захід, який включає в себе безліч компонентів, мікс усього. Тому наш контент буде гармонійною частиною цього розмаїття.
Розкажіть, будь ласка, про програму заходів і учасників Національної програми в рамках ярмарку.
Нашу культурну програму ми відкриємо презентацією каталогу українських ілюстраторів, до участі у якій ми запросили одних з найтитулованіших представників цієї сфери ‒ творчу майстерню “Аґрафка”. Стосовно подій для професійної аудиторії, то ми проведемо низку бізнес-сніданків. Перший з них буде з українськими видавцями та представниками іноземних культурних інституцій. Його мета ‒ ознайомлення з програмами перекладів, налагодження контекстуальних зв’язків з новоствореними Чеським, Литовським інститутом для того, щоб видавці зрозуміли, наскільки потужним є потенціал перекладацьких програм. Для Інституту книги це теж дуже важливі події, які допомагають налагоджувати інституційні зв’язки, підтримувати ініціативи одне одного. Ще один бізнес-сніданок, на який дуже чекають українські видавці, відбудеться за участю літературних агентів. Адже всі розуміють нагальну потребу існування цього кластеру на ринку, але ми свідомі того, що він досі є професійно несформованим.
Звісно, у Франкфурті не обійдеться без політичного контексту, адже у ярмарку бере участь понад сто країн, до події прикуто величезну увагу преси. Цього року її фокус зосереджено на правозахисній тематиці. У рамках цієї програми ми проводимо два заходи: перший, спільно з українським ПЕН-клубом, ‒ читання оповідань Олега Сенцова англійською та німецькою мовами, також буде зустріч-розмова з Мустафою Джемілевим та Алімом Алієвим, які розкриють правозахисну тему в контексті національному та етнічному.
Якщо говорити про літературне спрямування нашої програми, то ми запланували захід з письменницею Катериною Калитко та літературним критиком Євгеном Стасіневичем, які говоритимуть про історичну правду в художніх текстах і про те, чим живе українська література взагалі. Нам хочеться зробити крок назустріч до іноземних видавців, представивши потенційно цікаву авторку. В рамках проекту “Нові голоси” ми привозимо Вікторію Амеліну, яка матиме розмову з паном Юрієм Дуркотом, перекладачем, що, між іншим, порекомендував її твори для перекладу в одне з німецьких видавництв. Ми впевнені, що це той контент, який буде цікавий іноземним літагентам.
В контексті учасників національної програми: як локальну тематику й проблематику зробити цікавою для доволі вибагливої аудиторії?
Про Україну й досі знають дуже мало, у кращому випадку люди вмотивовані щось дізнаватися і самі знаходять інформацію. На жаль, українська культурна дипломатія нині лише формується, знаходячись на шляху проб і помилок. Ми, вперше готуючи Національний стенд, мали можливість підійти до цього абсолютно з іншого боку. Як молода амбітна команда, ми розуміли, який може бути запит у іноземців стосовно України. Я думаю, що ми до цього підійшли і в інтерактивності стенду, і в наповненні програми.
У нас є захід з дуже важливою назвою: “Навіщо Європі читати українську літературу”. Мені здається, треба робити акцент на простих речах. Цю лекцію читатиме Євген Стасіневич, думаю, йому вдасться привернути увагу закордонних видавців. Для нас важливо розуміти, що ми даємо відповіді на найпростіші, базові запитання, які необхідні при створенні попиту на українську книгу. Цей попит, у свою чергу, неможливий без достатньої кількості перекладів української літератури іноземними мовами. Тому ми наголошуємо, що програми для перекладачів є тим місточком, який з’єднає нас із Європою. У нас поки майже немає книжок, ми намагаємося зацікавити тим, що може з’явитися, а це набагато важче.
Саме тому ми робимо великий акцент на візуальній складовій нашого стенду. На ньому будуть виставки українських ілюстраторів, видання, що перемогли на конкурсі кращого дизайну на Книжковому Арсеналі, а також експозиція книжок про Україну, починаючи з ґайдів, і закінчуючи історичними монографіями.
Як зацікавити? Думаю, ми ще шукатимемо правильну відповідь. Важливо, що нарешті з’явилася інституція, яка відповідатиме за цей процес, нарощуватиме свій бекґраунд, розумітиме та будуватиме комплексну стратегію подальшої роботи з великими міжнародними ярмарками.
У професійних книжкових колах проект стенду було сприйнято доволі критично. Багато хто боїться, що він загубиться, матиме замало індивідуальності. Як ви ставитеся до цих зауважень?
Ми були готові до критики, адже, як на мене, будь-які ініціативи у сфері української культури ніколи не матимуть стовідсоткової підтримки чи лише самих позитивних відгуків. Але ми відкриті до конструктиву. Стосовно дизайну стенду, ми багато в чому покладалися на відчуття медіахудожника Андрія Лінника, адже прагнули зробити його максимально інтерактивним, доступним до поширення не лише інформації про книжки чи до забезпечення комфортних умов для бізнес-перемовин, а спроможним донести до відвідувачів сучасний образ України. Нам здається, що Андрію вдалося це зробити настільки просто й зручно, що людина, яка проходитиме навіть повз стенд, зможе побачити щось цікаве для себе не лише в контексті книжок. Ми мали відмовитися від попереднього стенду, адже він вже не відповідав технічним вимогам організаторів. І головне, ми розуміли, що обличчя стенду буде цього року іншим, адже його готує інша команда. Тому він мав бути новим і відповідати актуальним запитам, а це технології. Саме на них країни Заходу роблять найбільший акцент.
Чи готові організатори ярмарку й надалі допомагати Україні, чи не втомилися робити це?
Я лише цього року долучилася до команди Інституту книги, тому не маю можливості порівнювати з тим, що було раніше. Але є факти: щодня я листуюся з кураторкою Національного стенду України Владкою Кубською, яка не втомлюється відповідати на всі мої запитання. На її рівні я не відчула якоїсь втоми або ігнорування, навпаки. Завдяки такому тісному спілкуванню ми, наприклад, отримали додатковий простір для стенду ‒ 40 метрів. Це був дуже мотивуючий подарунок від організаторів. Думаю, так сталося саме тому, що вони вірять в наші сили і дуже за нас вболівають. Тобіас Фосс, віце-президент із міжнародних ринків Франкфуртського книжкового ярмарку, виступить на відкритті нашого стенду. Увагу такої людини не хочеться втрачати. Сподіваюся, нам вдасться її втримати завдяки рівню нашої підготовки.
Які ваші особисті прогнози: коли Україні нарешті стане почесною гостею Франкфуртського книжкового ярмарку?
Це дуже важливе питання. І воно стосується не лише перемовин і бюджету, хоча вони теж мають велике значення. Перший пункт на цьому шляху виконано ‒ нарешті з’явився Український інститут книги, який має з року в рік опікуватися участю країни у цьому ярмарку. Наразі ми можемо претендувати на 2024 рік. З одного боку ‒ є час, з іншого ‒ підготовка вже має починатися.
Чи не найважливішою умовою отримання такого статусу є успішне функціонування програми підтримки перекладів. Без неї, як мені здається, немає сенсу їхати на ярмарок з нікому невідомими книжками.
Звісно, ми можемо зробити стенд, організувати події, але все це не матиме такого ефекту, як готовий корпус перекладених текстів. Якщо наступного року програма перекладів почне працювати, а Інститут книги буде успішно функціонувати, статус почесного гостя стане до нас набагато ближчим. Немає нічого неможливого.