«Ленінопад» Світлани Шимко
Світлана Шимко використовує кадри хроніки та відео з соціальних мереж: руйнування церков більшовиками, встановлення пам’ятників Леніну, еволюція ставлення до них в радянський період, сьогоднішній «ленінопад» – все це складається в замкнене коло історичних процесів.
Робота над фільмом тривала більше року. Найбільше часу зайняло дослідження теми і подібних перехідних процесів, що на початку 90-х років відбувалися в інших соціалістичних країнах – в Угорщині, східній частині Німеччини, Чехії та Словаччині. «Ленінопад» – спроба поговорити про те, що Україна має робити з радянським спадком.
Цей фільм було створено за фінансової підтримки Британської Ради в Україні у рамках проекту «The Guardian прямує в Україну». В минулому році, до речі, Світлана Шимко брала участь в національному конкурсі Docudays UA із фільмом «Загублені».
«Історія зимового саду» Семена Мозгового
Звільнено працівницю павільйону квіткарства на ВДНГ. Сорок п’ять років вона працювала на цій посаді. Здавалось так буде завжди, але раптом все змінилося.
«Так сталося, що я потрапив до цього місця під час інших зйомок. Не мав конкретного фінального задуму, але в процесі історія відкрилася для мене значно глибше, ніж здавалася на початку. Це така собі історія про дуже дивний людський простір та про наше суспільство загалом. Про зміну старого новим та неготовність кожної людини з цим новим жити далі», – говорить Семен Мозговий.
Стрічка також створювалася в рамках проекту «The Guardian прямує в Україну».
«Живі й Нескорені» реж. Дар'я Гірна, Богдан Кутєпов, Таїсія Кутузова, Жанна Озірна, Маргарита Гасанова, Анна Ютченко
Події фільму розгортаються в Червонограді Львівської області – першому місті в СРСР, де був демонтований пам’ятник Леніну. Саме з цих історичних фотокадрів починається стрічка. В основу сюжету покладена історія двох музичних колективів, які мають різні погляди на життя та історію. «Жива пам’ять» – хор російської общини, та «Нескорені» – співоча чота прихильників ОУН-УПА.
«Живі й Нескорені», одна з серій документального серіалу Декомунізація.UA, який створювався в рамках навчального проекту Школи Журналістики УКУ. На думку однієї з учасниць проекту, фільм – про можливість мирного співіснування.
«Комуналка» Андрія Приймаченко, Уляни Скицької, Валерія Пузіка, Юлії Ільченко, Марини Лопушін, Маріам Шелії
«Процес декомунізації запущений», – промовляє герой фільму і розпочинає ремонт в туалеті комунальної квартири в центрі Одеси.
Стрічка побудована навколо свого роду соціального експерименту: автори фільму моделювали певну ситуацію і знімали реальну реакцію своїх героїв на неї.
«Комуналка» - це спроба показати декомунізацію через зміну простору та різницю свідомості між поколіннями, - стверджує одна з учасниць знімальної групи Марія Шелія. Як і попередній учасник програми, це одна з частин документального серіалу Декомунізація.UA.
«Між іншим», реж. Юлія Аппен, Микита Лиськов , Олександра Васина
Чотири історії жінок, які з різних причин емігрували з України. Вони не стільки скаржаться на складні умови життя і праці закордоном, скільки діляться думками про те, чим для них є дім, як з часом і за різних умов трансформується це поняття.
«Мрія здійснилася, а далі за нею реальність», – так охарактеризувала своє життя одна з героїнь фільму.
«До скорого» Юлії Кочетової-Набожняк
Історія з особистого життя режисерки та її коханого в умовах небезпеки. Події фільму розгортаються у просторах «війни» і «миру», які візуально по-різному зображені.
«Документальний герой та зав'язка фільму – це той, з ким я прокидалась і те, що було моєю особистою історією – як людина миру перетворюється на людину війни», – ділиться своїми думками про фільм Юлія Кочетова-Набожняк.
Зйомки проходили в Києві, Карпатах, Вінниці, Черкасах, на Донбасі, безпосередньо у зоні бойових дій.
У травні, після DocuDays UA, фільм буде показаний на французькому фестивалі FIDE - Le Festival International du Documentaire Étudiant.
«Укриття» Анастасії Максимчук
«Укриття» – це назва фільму і притулку для тварин в київській області, який в квітні 2015 був спалений, в результаті чого загинуло близько 70 собак. Це одна сюжетна лінія, інша – це судовий процес між догхантером і зоозахисниками. Історія про людяність, яка проявляється в любові до тварин.
«Я відчуваю якусь загострену емпатію до собак. Так завжди було. І коли я дізналася про підпал притулку – це «обпекло» і мене», – розповідає режисера про поштовх до створення фільму.
Робота над фільмом тривала близько двох років.
«Кава vs шашлики» Дмитра Бурко
Абсурдність і балаганний характер передвиборчої компанії в Україні – головна тема цього фільму. Великі провладні партії пригощають людей на площах шашликом і розважають виступами відомих артистів. А молодий кандидат намагається збільшити свій електорат, самостійно роздаючи листівки і пригощає кавою, повторюючи механіку великих політичних гравців, але за менші гроші.
Зйомки фільму тривали декілька тижнів під час виборів до Київради 2015 року.
«Метро» Лєри Мальченко та Олександра Ганца
Метро у Дніпрі – одне з найкоротших у світі, і єдине, яке відкрилося за часів Незалежності. Воно скоріш нагадує музей, ніж громадський транспорт. Здається, час застиг, а рух відбувається тут за інерцією. Саме цю атмосферу намагалися передати автори фільму.
«Метро» – перший проект в межах об’єднання «fantastic little splash». Робота над фільмом тривала з лютого по листопад 2016 року. У грудні 2016 року було проведено збір коштів задля показу фільму на міжнародних кінофестивалях.
«Щоденник» Олександри Чупріної
Особиста історія дорослішання 14-річного юнака, який веде відеоблог, грає на гітарі і мріє створити музичний гурт. Події розгортаються у Києві навесні 2016 року, напередодні важливих іспитів. Це додає життєвих і сюжетних перипетій, які змінюють і формують не лише героя фільму, але і його однолітків.
«В мене є молодші брат (16 років) і сестра (9 років). Завдяки їм я знаю, що реформа шкільної системи освіти - це поки що лише мрія. А вони проводять у школі значну частину свого часу, там ростуть, розвиваються, формуються. І я ставила собі питання: «А де місце особистості в цій системі?», «Які в неї права?», «Як школярі себе відчувають?», «Що думають?», «Що для них дійсно важливо?», - розповідає авторка картини.
«Щоденник» – дипломна робота режисерки Чупріної та оператора Єгорова.
«Кода» Анни Корж
«Кода» – це фінал. Там ще є музика, на якомусь матеріалі вона будується, але це завершення твору. І ми це чуємо», – підсумовує Ніна Михайлівна Назімова, музикантка і викладачка з багаторічним досвідом роботи. Декілька днів з її життя і зафіксовані в фільмі. Як і «Історія зимового саду», це фільм-портрет про жінку, яка все життя присвятила своїй роботі.
Анна Корж брала участь в минулорічному національному конкурсі фестивалю з своєю картиною «Дім» про вимушених переселенців з Донбасу.
«Домашні ігри» Аліси Коваленко
Перед героїнею стоїть складна дилема – або продовжувати кар’єру футболістки, або доглядати за молодшими братом і сестрою, для яких вона замінила матір. Ідея фільму з’явилася ще під час зйомок першого фільму, «Сестра Зо», де йшлося про двоюрідну сестру режисерки.
«Історія моєї сестри була швидше типовою історією дівчинки з нетрів. Вона врятувалася завдяки футболу. Але мій фільм був про життя "після футболу" і тоді я загорілася ідеєю знайти свою сестру «20 років тому», коли для неї все тільки починалося», - розповідає Аліса Коваленко.
З цим проектом Коваленко виграла пітчинг в рамках проекту «The Guardian прямує в Україну» на Docudays UA. Зйомки тривали з лютого по вересень 2016 року, а прем’єра відбудеться на фестивалі. Паралельно йде робота над повнометражною версією, яку Аліса закінчує за підтримки Держкіно.
«Сірі коні» Миколи Рідного
В основі фільму лежить історія Івана Крупського – прадіда режисера і художника Миколи Рідного. Він очолював загін українських повстанців-анархістів під час Громадянської війни в 1920-х. Зйомки проходили влітку 2016 в Харкові, Богодухові, Полтаві і Гадячі – в місцях, пов’язаних з історією головного героя, який проявляється через наших сучасників. Останні – учасники експерименту, в якому переплелися сучасність і минуле.
За словами автора, межа між документальним та ігровим кінематографом дуже розмита. В «Сірих конях» Микола Рідний намагається рефлексувати над медіа, в яких діє рухоме зображення: кіно, телебачення, сучасне мистецтво, інтернет.
Микола Рідний працює з різними художніми напрямками: відео, інсталяцією, скульптурою. «Сірі коні» - це режисерський дебют. Фільм вже демонструвався на невеликих майданчиках в Києві, Стокгольмі, Сєвєродонецьку, Рубіжному. В планах автора не лише показ в кінозалах, але й в галерейних просторах – фільм стане частиною інсталяції.
***
Драматургія більшості фільмів національного конкурсу ґрунтується на внутрішньому конфлікті. Герой фільму не вступає у відкрите протистояння з обставинами, не бореться за свої права, не виходить на протест, наприклад, як в фільмах минулорічного національного конкурсу «Все йде за планом» Миколи Донцюка чи «Люди, які прийшли до влади» Олексія Радинського і Томаша Рафи.
Вони тихо йдуть, виїжджають за кордон, намагаються знайти шлях до примирення. Протистояння на тлі соціальних конфліктів, в першу чергу, відбувається з самими собою. Поняття героя і протагоніста піддаються сумніву.
Розклад показів українських фільмів дивіться на сайті фестивалю.