Міністрові культури В'ячеславу Кириленку написали черговий відкритий лист: автором звернення є археолог, член Українського комітету ICOMOS і комітету Blue Shield Ukraine Тимур Бобровський.
Відкритий лист опубліковано на сторінці пана Бобровського у фейсбуці.
У ньому археолог закликає міністра піти у відставку, спрогнозувавши, що це не станеться, почнуться громадянські протести.
Бобровський, як і його колеги з ICOM і ICOMOS, аналізує діяльність міністра за останні 100 днів. Зокрема, автор листа зазначає, що за час роботи нове керівництво Мінкульту увійшло в конфлікт з усіма громадськими ініціативами, які аналізують і стратегують українську культуру. Крім того, Мінкульт припинив співпрацю з Музейною радою та Науково-методичною радою з питань культурної спадщини.
Ще однією претензією до міністра, яку вже неодноразово озвучували в професійному середовищі, є непрозорість кадрової політики. "Кожен день суспільство отримує інформацію про нові призначення керівників ключових культурних установ, які здійснюють виключно директивно, без попереднього обговорення та відкритого конкурсу, - йдеться в листі. - Деякі з цих призначень, м'яко кажучи, сумнівні, вони можуть мати злочинні наслідки, про які постійно попереджає громадськість. Але Ви цього чомусь не чуєте".
Нагадаємо, за указом міністра культури на посаду директора "Софії Київської" повернули старого керівника Нелю Куковальську, проти якої порушено три кримінальні справи.
Після цього призначення з відкритим листом виступили українські бюро міжнародних музейних організацій ICOM і ICOMOS, в якому розкритикували кадрову політику міністра культури. У відповідь на цей лист Мінкульт заявив, що звернення музейників зроблено без узгодження з членами цих організацій і в "атмосфері кулуарності".
Ми подаємо повний текст листа (укр.):
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
Віце-прем’єр-Міністру – Міністру культури України
Кириленку В. А.
громадянина України Бобровського Т. А.
Шановний В’ячеславе Анатолійовичу!
Звертаюся до Вас, як до людини, яка була причетна до появи в Україні перших паростків громадянського суспільства. Ваша ініціатива та безпосередня участь у «революції на граніті» 1990 р. неабияк сприяли становленню самосвідомості українських громадян та активізації суспільних процесів в країні на зламі століть, за що я особисто щиро Вам вдячний.
Втім, складається враження, що 15 років, проведених Вами у владі після згаданих подій, змінили Ваше ставлення до принципів відносин між владою та суспільством. Про це свідчить Ваша діяльніть на посаді Міністра культури України – особиста та колективна (в особі Ваших заступників).
Після подій Майдану 2013-2014 рр. здавалося, що новий формат стосунків між Мінкультури та громадянами, фахова або громадська діяльність яких пов’язана зі сферою культури, є явищем невідворотнім. Але з появою Вашої команди усі сподівання на дієві зміни зникли. Спробую на прикладах пояснити, що саме я маю на увазі.
Нинішня команда Мінкультури під Вашим керівництвом спромоглася увійти у латентну конфронтацію практично з усіма громадськими ініціативами, які від весни минулого року (а деякі – ще з днів Євромайдану) взяли на себе тягар аналітики і стратегування для розвитку вітчизняної культури, намагалися на практиці вирішували деякі нагальні питання збереження культурної спадщини тощо. Про це детальніше йдеться у відомому Вам спільному зверненні до керівництва держави президій українських комітетів ICOM та ICOMOS.
Від себе додам, що кроків з налагодження співпраці з цими міжнародними громадськими організаціями з Вашого боку зроблено не було, а питання приєднання України до ICCROM або співпраці з актуальним зараз, як ніколи, «Блакитним щитом» (Blue Shield), вочевидь, взагалі не розглядаються, хоча громадські (фахові) напрацювання по цих питаннях до Мінкультури надсилалися неодноразово. Натомість Ви та Ваші заступники звітуєте про роботу, широко використовуючи напрацювання саме тих громадських ініціатив, співпраці з якими всіляко уникаєте.
Далі, протягом 100 днів Вашої каденції в якості Міністра культури практично припинено роботу фахових дорадчих органів, зокрема, Науково-методичної ради з питань культурної спадщини та Музейної ради, а Державний реєстр нерухомих пам’яток не поповнився жодним об’єктом, хоча відповідні пропозиції та документація надходять до Мінкультури невпинно. Також Мінкультури абсолютно пасивне у питаннях захисту українського культурного надбання, яке нині перебуває на тимчасово окупованих територіях, в зоні бойових дій АТО або у прилеглих районах, де існує реальна небезпека його цілісності. Ці проблеми навіть не обговорюються, не кажучи вже про їх дієве вирішення.
Нарешті, Ви та Ваша команда послідовно ігноруєте вимогу фахівців щодо прозорості у кадровій політиці Мінкультури. День у день суспільство отримує інформацію про нові призначення керівників ключових культурних закладів, які здійснюються виключно директивно, без попереднього обговорення та відкритого конкурсу. Деякі з цих призначень, мало сказати, сумнівні, вони можуть мати злочинні наслідки, про які постійно попереджає громадськість. Але Ви того чомусь не чуєте.
Мінкультури наполягає на тому, що немає юридичних підстав для проведення конкурсів? Але хто заважає розробити необхідні нормативні акти, а до того тимчасово не здійснювати нові призначення? До речі, заявлена Вами розробка змін до пам’яткоохоронного законодавства відбувається так само – «за закритими дверима», - і, як мені здається, саме тому, що результат може викликати хвилю критики з боку фахівців.
Власне, я навів малу частину прикладів, які до того ж стосуються лише питань пам’яткоохоронної та музейної сфери. По інших проблемах української культури, гадаю, питань до Мінкультури існує не менше, – достатньо проаналізувати реакцію суспільства на проголошені Вами «чотири напрямки реформування сфери культури». Те, що заявлено Вами як напрямки реформ, ймовірно, є дуже важливим, але не охоплює навіть третину існуючих проблем царини. Слід зауважити, що проведення культурно-мистецьких заходів «для АТО та безпосередньо в зоні АТО» взагалі не можна визначати як напрямок реформ, оскільки реформи здійснюються заради майбутнього, а події на Південному Сході України – наша теперішня біда, якій треба якнайшвидше зарадити.
Звертаю також Вашу увагу на недоречність оголошення напрямків реформ до затвердження загальної стратегії реформування культури, яка нині, згідно з Вашими публічними виступами, розробляється Мінкультури і буде презентована 6 квітня. Процес розробки цієї стратегії, судячи з відсутності публічної інформації та широких громадських обговорень, також відбувається у закритому режимі.
Наведені тут приклади переконують мене, що особисто Ви та Ваша команда управлінців не маєте ґрунтовного та цілісного уявлення про те, чим справді сьогодні живе, дихає, на що сподівається в майбутньому українська культура. Більше того, складається враження, що Ви, попри Ваш досвід громадської роботи, не відчуваєте, чого прагне українське суспільство і що саме люди виборювали на Майдані.
Для Вас, як видно з Ваших слів і дій впродовж останніх місяців, цілком прийнятними лишаються адміністративно-командні методи управління культурою, збереження дистанційних та односторонніх відносин між владою і суспільством, зрештою, імітація діяльності, а не реальні справи, використання будь-якої коньюнктури та прикриття патріотичними гаслами заради піару тощо. Все це є, на мій погляд, неприпустимим з огляду на спадок, залишений Майданом, а саме – досвід розбудови та реального функціонування громадянського суспільства, в якому державна влада є лише інструментом реалізації громадських очікувань та ініціатив.
Останньою краплиною, що змусила мене звернутися до Вас, стала ганебна заява прес-служби Мінкультури стосовно спільного звернення президій Українських комітетів ICOM та ICOMOS, в якій цілком справедлива стурбованість фахівців станом справ у галузі була названа «безпідставними звинуваченнями» та «показовим обуренням», а по суті піднятих питань не надано жодної відповіді.
До речі, характерна деталь: у зверненні йдеться не про чиєсь звільнення, а про непрозорість нових призначень, тоді як у заяві Вашої прес-служби все перекручено і до того ж викладено в образливій формі. Подібна агресивна реакція на критику є, на мій погляд, яскраво вираженою захисною реакцією установи, що займається переважно імітацією діяльності, а не конкретними справами.
З огляду на вищевикладене, шановний В’ячеславе Анатолійовичу, звертаюся до Вас з проханням самостійно подати у відставку з посади Міністра культури України, аби звільнити місце для людини, яка дійсно розумілася б на сучасних проблемах та перспективах розвитку української культури. Зробіть цей мужній крок, аби не зрадити ті ідеали, які Ви свого часу відстоювали у борні з системою, заручником якої нині стали самі. Зробіть цей крок, не примушуючи мене та інших українських громадян, які поділяють висловлені тут думки, вдаватися до акцій громадського протесту.
Україні зараз дуже важко, але ми маємо невпинно рухатися в бік громадянського суспільства. Іншого вибору у нас немає. Прошу Вас, не заважайте цьому руху.
З повагою і сподіванням бути почутим,
археолог, пам’яткознавець,
кандидат історичних наук,
дійсний член Українського комітету ICOMOS
та комітету Blue Shield Ukraine,
заслужений працівник культури України
Т.А. Бобровський