ГлавнаяКультура

Мистецтво на териконах

На початку червня великий резонанс викликало захоплення бойовиками самопроголошеної «ДНР» території колишнього заводу ізоляційних матеріалів у Донецьку – саме там базувався фонд ІЗОЛЯЦІЯ; арт-інституція, яка вже кілька років була чи не найбільш масштабним проектом східного регіону у сфері культури і мистецтва. Зрештою, після захоплення, команда культурної інституції була змушена залишити Донецьк, і перебралась до Києва, де продовжує свою діяльність. Подібно до ІЗОЛЯЦІЇ, як власне і до численних мешканців, нав’язаного переселення зазнали й інші мистецькі ініціативи, які локалізувались на Сході.

Спроба дізнатись про їхню діяльність в сучасних умовах виявила, що потужних культурних осередків на Донбасі досить небагато. Важко відповісти, чому це так, особливо, якщо враховувати, що говорити про цілий регіон – це завжди велике узагальнення, що ризикує перетворитись на сукупність штампів і суб’єктивних припущень, хоча вони і не завжди є безпідставними.

Фото: www.facebook.com/IZOLYATSIA

Засновниця ІЗОЛЯЦІЇ Любов Михайлова виникнення гуманітарної проблеми на Донбасі пояснює тим, що в місцевий олігархат не інвестував у культуру, а, окрім того, на Донбасі не виникло середнього бізнесу, який створюють вдумливі люди – основа демократичного суспільства і найперші споживачі культурного продукту.

Таке ставлення як держави, так і місцевого бізнесу до питань культури відображається й на освітній складовій: наприклад, в Донецьку практично відсутні вищі навчальні заклади у сфері культурі, функціонує єдине в місті Художнє училище. До слова, куратор арт-локації Da_Sein (мова про неї буде йти згодом) Олександр Сушинський зізнається, що не зважаючи на те, що галерея розташована у подвір’ї училища, звідти за два роки вони не бачили жодного відвідувача за винятком одного-двох викладачів.

Утім, на Донбасі є культурні ініціативи: LB.ua підготувало добірку найбільш потужних і розпитало їхніх учасників про роботу в сучасних умовах та почасти й про те, яку роль у творчій діяльності відіграло їхнє походження.

ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив

Від моменту створення у 2010 році, діяльність ІЗОЛЯЦІЇ спрямована на збереження індустріальної спадщини Донецьку й одночасно створення нових сенсів для мешканців регіону та всієї країни через численні арт-проекти та освітні програми, що реалізуються фондом. ІЗОЛЯЦІЯ створює імпульси, що активують спільноти, спонукають їх до творчості, розвивають критичне мислення та залучають у громадське життя. Після захоплення представниками «ДНР» приміщень у Донецьку, ІЗОЛЯЦІЯ ще більше сконцентрувалася на проектах за участі мешканців Сходу, які покинули регіон у різні проміжки часу, маючи на меті, у тому числі, дослідити причини цієї міграції.

Проект художника Цая Гоцяна <<1040 метрів під землею>> в ІЗОЛЯЦІЇ
Фото: www.facebook.com/IZOLYATSIA
Проект художника Цая Гоцяна <<1040 метрів під землею>> в ІЗОЛЯЦІЇ

Аня Мєдвєдєва, ІЗОЛЯЦІЯ, директорка з комунікацій:

Нещодавно почалася підготовка проекту Жива бібліотека Донбасу, який буде реалізовано із залученням засобів краудфандингу та за підтримки всіх охочих почути справжні голоси Донбасу – нові, не радянські, творчі… Особливість Живої бібліотеки в тому, що книгами є звичайні та надзвичайні мешканці, вихідці з Донбасу, що готові ділитися своєю історією життя, думками та досвідом, сподіваючись зруйнувати стереотипи та упередження «читачів». 

Ці «люди-книги» є представниками соціальних груп, щодо яких у суспільстві існують міфи та стереотипи та які часто стають жертвами нерозуміння. Планується, що спеціальним гостем живої бібліотеки стане письменник Сергій Жадан – ще одна творча особистість зі Сходу. Це не єдиний випадок співпраці письменника з ІЗОЛЯЦІЄЮ — Сергій написав монологи до нової версії театрального перформанса Глибинні мрії, прем'єра якого відбудеться на Гогольфесті. За задумом режисерки Вірляни Ткач, театральний перформанс покаже, як змінилися мрії донеччан з часу минулорічної версії проекту та наскільки тісно вони пов’язані з історією, контекстом розвитку регіону та військовими діями в Донбасі. Разом з професійними акторами, у театральній постановці беруть участь молоді люди, що стали вимушеними переселенцями з Донбасу.

Художня група Жýжалка

Діяльність групи Жýжалка почалась 2012 року з друкованого оформлення власних фотографічних проектів. За словами В’ячеслава Соколова, одного з учасників групи, внаслідок розчарування в одиничній фотографії, напрацювання Жýжалки почали набувати форми розгортання думки за допомогою низки кадрів, що припинили бути важливими окремо, самі по собі, а є необхідно вбудованими у загальну картину оповіді.

Фото: Офіційний сайт Жужалки

Намагаючись позначити якимось чином результати своєї роботи, учасники групи виявили аналогії з такими явищами як музичні нет-лейбли і літературно-публіцистичні практики. Формат зіну або самвидавного журналу відповідав, по-перше, коротким висловленням з конкретної теми, по-друге, дозволив митцям не залежати від фінансових очікувань видавництв. Розповсюдження журналів здійснюється невеликими тиражами, окрім цього є публікації pdf-версії в мережі під відкритою ліцензією creative commons, яка дозволяє вільне використання матеріалів у будь-якій формі, крім комерційної. Після перших публікацій в організаторів виникла ідея перетворити Жýжалку у майданчик для реалізації спільних і близьких за духом друкованих проектів.

Походження групи знаходить відображення в самій її назві, адже слово «жýжалка» належить місцевому діалекту і є специфічним для Донбасу. Так називають залишковий продукт горіння вугілля.

«Жýжалка як назва відобразила наше відчуття культурного поля Донбасу і почасти самоіронічно зневажливе ставлення до фотографії, - розповідає учасник групи В’ячеслав Соколов. – Покладаючись на стереотипи, на схід їдуть знімати біль і «чорнуху», місцеві це іноді сприймають як знущання, ніби їх тут сприймають як ізгоїв. Левова частка населення сходу досі живе у Радянському Союзі, де про погане говорити не прийнято. Цілеспрямованої уваги як регіону-регіону ми не надавали, просто ми тут живемо, а побачене часто викликає подив, хвилювання і бажання сприяти пришвидшенню соціальних змін. Не зважаючи на те, що багато наших фотографій мають документальне соціально-критичне забарвлення, для нас фотографія є скоріше способом зчитування інформації з того, що нас оточує, і обговорення побаченого візуальною мовою».

Фото: Сторінка Жужалки на vk.com

За зізнанням учасників, переживання агресивності оточення, лютої українофобії і невизначеності орієнтирів войовничо налаштованих активістів стали факторами витіснення з Донбасу багатьох людей, в тому числі й деяких учасників Жýжалки. Можливість займатись вуличною фотографією без ризику для здоров’я зникла. Однак хоча війна і розділила групу просторово, її діяльність продовжується.

Арт-локація Da_Sein

Незалежна арт-локація Da_Sein, розташована у подвір’ї Художнього училища в місті Донецьк, існує з 2012-го року і є кураторською платформою у сфері візуальних мистецтв і музики. За недовгий час свого існування Da_Sein стала майданчиком для близько 35 проектів – перформансів, акцій, кінопереглядів і виставок. Варто зазначити, що всі заходи мають практично нульовий бюджет, частину витраті можна покрити за рахунок платного входу.

Фото: www.facebook.com/alexander.sushinsky

З грудня минулого року Олександр Сушинський, куратор простору, припинив робити візуальні проекти і зосередився на новому напрямі – Лабораторією Сучасної Музики, яка регулярно знайомила всіх охочих з сучасною композиторською музикою (Максим Шалигін, Олексій Ретинський, Алла Загайкевич), польською – Павло Шиманський, імпровізаційною сценою Санкт-Петербурга – Ілля Безруков, харківської – Максим Трянов, київською – Юрій Зморович і т.д. Окрім цього, Олександр Сушинський курує лейбл імпровізаційної і композиторської музики – da_sein_rec., випускає диски в монохром-конвертах (данина Адольфу Лоосу), сам грає у різних гуртах, записує і популяризує ці напрями в Україні.

Олександр Сушинський, куратор

Метою того, що я роблю у своїх кураторських і музичних проектах, - є дослідження питання: що є мистецтво, що має бути «новим мистецтвом»

Олександр Сушинський
Фото: Ірина Куцевалова
Олександр Сушинський

"Художній акт, багато в чому, - акт ексгібіціонізму. Художник 20-21 століть, як правило, саме такий. Він щось зрозумів, а далі якнайдужче хоче про це комусь розповісти (історія з комунальними проектами І.Кабакова, що були актом самопорятунку від шизофренічного, стресового, страшного стану життя в Союзі; адже спектр перформерів від дадаїстів/футуристів з їхньою несамовитою енергетикою впливу, що розхитувала «нормальну людину» до віденського або московського акціонізму. Таким чином, оскільки є акт ексгібіціонізму, то є і бажання спів-буття з іншими людьми. І це вже є цікавим. Головним є не так проект художника (це всього-на-всього привід), як акт того самого єднання – еротичного, «тусовочного», інтелектуального, дослідницького, будь-якого. Саме це в моїх очах рятує Ворхола з його екшенами на Фабриці, де циркуляція духу часу й еротизму зашкалювала. Те саме відбувалось на квартирниках Кабакова у Москві 60-70-х, в ліанозовців і Монастирського під час Заміських поїздок. Я – противник «тусовки». Метою того, що я роблю у своїх кураторських і музичних проектах, - є дослідження питання: що є мистецтво, що має бути «новим мистецтвом» (чи можливим ж «нове» як таке), в чому полягає критерій якості, де завершується поле тотального (не)розуміння твору автора і т.д. Звідси і назва арт-локації Da_Sein, звісно, можна було б почати говорити про Гайдеґера, тут-буття і людину, як єдину істоту, здатну до самоусвідомлення, запитування про буття, але попереднє «пояснення» для мене наразі є ближчим".

На початку червня Сушинський разом зі згаданим музикантом Юрієм Зморовичем ініціювали фестиваль імпровізаційної музики в селищі Брюховичі. До слова, це містечко несправедливо залишається невідомим більшості львівських туристів і навіть самих львів’ян. Саме там розташований Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри – українського майстра, на власні кошти якого і було збудовано музей. Учасники фестивалю – музиканти з усіх куточків України, серед яких Юрій Яремчук (Львів), Марк Токар (Київ), Андрій Арнаутов (Львів), Олександр Дирдовський, який, окрім решти, вибудував триповерхову армаду з відео-проекцій та інші.

Згодом Сушинський остаточно перебрався до Львова і почав роботу спільно з арт-простором Fredra61, презентував лейбл і розпочав підготовку до кількох проектів. Один з перших має назву «..а я хочу туфлі за 200$». «Це проект, виконаний в строгому класичному концептуальному форматі – папка з крафтового паперу на картоні з написами – одне-два слова – найпростіша форма висловлення ідей цього дослідження, яке я проводив останні кілька років. Це така данина Лоосу і його «Орнаменту і злочину» (найважливіше есе 1908 р.). Проект стосується одного простого питання: «Чому люди сприймають феномени в закритому, фетишизованому, міфологізованому полі, і чи можливо взагалі чисте сприйняття речей?» - розповідає про майбутню виставку О.Сушинський.

Літературне угруповання «СТАН»

Фото: Екатерина Мотылева/tisk.org.ua

Ядро СТАНу локалізувалось в Луганську, хоча діяльність групи часто виходила за межі східних регіонів – лише на українській сторінці «Вікіпедії» можна нарахувати до 50-ти пунктів їхніх акцій. Заснований 1999-го року в місті Луганськ, СТАН позиціонував себе як альтернативу офіційним письменницьким союзам, а згодом сфера його діяльності вийшла за межі літературного процесу. Зрештою слово «акція» було вжито невипадково, адже важливу роль серед учасників СТАНу відіграє громадська діяльність, яка знайшла своє відображення у численних акціях, перформансах, флеш-мобів, покликаних звернути увагу на актуальні проблеми сучасності й активізувати місцеву спільноту. З 2002-го року за ініціативи СТАНу було створено інтернет-ресурс «Тиск світла», що не лише став своєрідним рупором угруповання, а й висвітлював найбільш значущі події в культурному середовищі Сходу. Наразі майже всі члени угруповання СТАН залишили Луганськ. Частина активістів перебуває у Києві, Дніпропетровську, Івано-Франківську. Двоє членів організації були вимушені шукати політичний притулок в Литві.

Ярослав Мінкін, голова реввійськради Літературного угруповання «СТАН»:

В Луганську нічого не відбувається, що культура не є пріоритетом для міста, що головне - це робота на заводах й фабриках

Ярослав Мінкін
Фото: tisk.org.ua
Ярослав Мінкін

"Озираючись назад, на нашу п’ятнадцятилітню роботу в Луганську, варто сказати: в культурі там панує вічна мерзлота. Ми неодноразово зверталися до місцевої публіки з питаннями щодо покращення їхнього культурного життя в місті. Й щоразу ми отримували відповіді, що в Луганську нічого не відбувається, що культура не є пріоритетом для міста, що головне - це робота на заводах й фабриках. Весь абсурд ситуації полягає в тому, що з кінця 90-х в Луганську майже не залишилося заводів і фабрик. І єдиним кластером, що динамічно розвивався була освіта. Місто жило завдяки студентам й ентузіастам. Таким чином, після 2010-го року суттєво збільшилася кількість іноземних студентів. Близько 10 000 вихідців з Африки та Азії наповнювали місто новими звуками життя.

На відміну від багатьох патріотів зі Сходу, ми впевнені, що СТАН не повернеться до Луганська. Маючи друзів у більшості країн Європи, ми були в рідному місті фріками, ізгоями. Час змінився. Тепер моїх друзів помітили у суспільстві. Наш письменник й публіцист збирається до Австрії за запрошенням видатного дослідника, археолога, А. Бритюк вже встиг налагодити контакти з багатьма литовськими колегами. Цей конфлікт став для нас шансом стрибнути вище своєї голови. Інакше ми б ніколи не наважилися залишити рідне місто".

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter