Випуск ювілейної монети (Гоголя оцінили у п´ять гривень), поштової марки, відкриття пам´ятника та низка теле- та радіопроектів - усе це такий собі джентльменський набір державних поклонів українським класикам. І хоч Микола Томенко й висловився нещодавно з критикою державної гоголівської програми, його альтернатива у вигляді 300 білбордів з портретами автора «Мертвих душ» та цитатами з його творів на вулицях восьми міст також не чудує вигадливістю.
Річниця Гоголя багато в чому є для України проблемою, незручним нагадуванням про втрачені можливості. Адже класик, котрий вічно існуватиме, як і його повість «Тарас Бульба» в двох редакціях, вшановуватиметься й у Росії. І не треба бути великим аналітиком, щоб прогнозувати, хто краще виступить на цьому змаганні з перетягування Гоголя.
Можна було б обмежитись тим фактом, що у ці дні має відбутися прем´єра епічного кінофільму Володимира Бортка «Тарас Бульба», виготовленого на замовлення телеканалу «Росія». Звісно, в основі стрічки - імперська редакція повісті, яка не залишить у глядача сумнівів щодо великодержавницької позиції як самого Гоголя, так і його героїв. Тим часом наш поетичний кінематограф, який вже давно перетворився на прозору метафору, навіть не плекав ілюзій щодо аналогічних ініціатив - сам цей факт ніби й не викликає ніяких емоцій, на відміну від сліпоти упорядників «державної програми заходів» з відзначення гоголівського двохсотліття, що створювалася, вочевидь, не вчора.
Можна, звісно, сподіватися, що в Україні все ж таки відбудеться низка більш-менш якісних мистецьких імпрез, спричинених увагою до Гоголя. Наприклад, мені б дуже хотілося, щоб черговий «Гогольфест» бодай цього року виправдав свою назву - фестивалі попередніх років мали до Гоголя приблизно такий стосунок, як спортивна преса до успіхів чи невдач київського «Динамо».
Формальна присутність Гоголя в сьогоднішньому культурному просторі - навіть з огляду на круглу дату - ще більше впадає в очі, якщо й далі зазирати трохи північніше Чернігова. За підтримки того ж таки телеканалу «Росія» нещодавно в Інтернеті з´явився суперечливий, але ультрасучасний сайт, присвячений Миколі Васильовичу, розрахований передусім на молодіжну аудиторію, - www.gogol200.ru. Можна довго сміятися з цього ресурсу, де про Супер-Гоголя розповідають як про типового героя маскульту, акцентують на жовтому тлумаченні фактів його біографії, але важко заперечити, що свою функцію - залучення якомога ширшої аудиторії в російський гоголівський дискурс - цей сайт виконує чудово.
Творчість Гоголя, як жодного іншого українського класика, найкраще резонує з нашою сьогоднішньою реальністю, позначеною метафізичним жахом та втратою віри. Як і Хома Брут, українське суспільство все ще намагається окреслювати довкола себе рятівне коло, але водночас усвідомлює, що крейда не зарадить проти по-справжньому могутніх монстрів, які кліпають своїми важезними віями з телеекранів та готуються до звичних опівнічних розваг - чергових виборів. Може, саме з цієї причини державне дбання про реанімацію Гоголя в масовій свідомості не настільки плідне? Але ж у кого про це запитати, крім Вія.