Звичайно, кожен регіон має свою специфіку, яку відчував будь-який турист незалежно від того, звідки він приїхав: в Криму відпочиваючі завжди відчували повний спектр «совєтского сервісу», в стилі «це ми вам зробили послугу, що ви сюди приїхали»; на західній Україні стиль трошки по-іншому: будь-ласка, ціна така-то, приїжджайте ще.
До певного моменту, більшості людей навіть на розум не спадало, що виявляється ми, українці, настільки різні, що можемо ненавидіти та вбивати один одного. Звичайно, що такі настрої самі по собі та одночасно в думках не з’являються. Як йдеться в одній казці, «якщо на небі загоряються зірки, значить це комусь потрібно», значить комусь було потрібно роками навіювати думку про страшних та кровожерливих жителів західної України.
Але все це відбулося не в один день. Звідки ж іде коріння цих процесів? Яким чином політичні протиріччя та хвилювання за власний комфорт і можливість «розподіляти та володарювати», дозволили навіть думати про розкол країни. Наскільки треба бути жадібним і цинічним, щоб задля задоволення власних амбіцій перетворювати країну у майданчик бойових дій, та гратися немов в комп’ютерну гру, не тільки життями та долями людей, але й долею всієї України.
Звичайно, в будь-якому житті, включаючи політичне, існують протиріччя, але протиріччя, на відміну від конфліктів, завжди вважалися рушіями, які провокують розвиток і вдосконалення як окремої особистості, так і цілих держав. Проте, на жаль, в українській політиці протиріччя стали шляхом вдосконалення чорного піару, брудних підкилимних ігор та відточеної віртуозності відмивання грошей.
Це просто мистецтво варте віртуозів – тримати регіон в чорному тілі і при цьому вселити віру, що в усіх бідах винен хтось інший: решта регіонів України та опозиційні сили, представники якої там ніколи не господарювали.
Слід зазначити, що на відміну від протиріччя конфлікт має серйозні та непередбачувані наслідки. Такі наслідки ми спостерігаємо зараз в Україні. Наслідки, штучно створеного протиріччя, що призвели до конфлікту у суспільстві.
Штучне роздмухування громадянської війни між представниками різних регіонів України є цілеспрямованою роботою, що ведеться з 2004 року. Задля покращення своїх рейтингових позицій, представники відомих політичних сил, не соромлячись, цілеспрямовано протиставляли різні регіони. Агітлистівка 2004 року є яскравим зразком брудної політичної гри. На ній територія України розподілена за регіонами, кожному з яких присвоєно відповідний сорт. І за іронією долі 3 сорт присвоєно саме північно-східним регіонам.
Неприязнь та нетерпимість у людей східних регіонів навіювалася свідомо і планомірно. Мусолилась ідея того, що за рахунок трудящого сходу живе решта України. Чого тільки варті перли О. Царьова:
«На протяжении 20 лет из нас с вами пытались сделать рабов: мы имеем право только работать, платить налоги и делать что нам говорит Западная Украина, из Киева. Они забыли, что живут на наши деньги. Они забыли нашу силу… мы должны осовободить всю Украину. Мы заставим их сделать наш язык, на котором мы говорим, русский – это родной язык для Украины… мы не Тирасполь, мы коренное население Украины…».
Цікаво, яку міфічну силу він має на увазі, стверджуючи, про намагання зробити з «нас з вами рабів», враховуючи, що саме Партія Регіонів, членом якої він є, хазяйнувала на Сході весь цей час.
А хто живе за його гроші: «вони живуть за наші гроші»? Цікаво, з ким він поділився? Скоріш за, все під займенником «вони», він має а увазі своїх вірних однодумців-однопартійців. Бо враховуючи дотаційність регіону, та неприховану розкіш в якій купається правляча верхівка Донецько-Луганського регіону, інші думки на розум не спадають.
Згідно з концепцією Т. Гоббса між людьми існують три основних причини конфліктів: суперництво, недовіра і прагнення слави. На мою думку, слід відмітити ще одну причину – це прагнення влади та страх її втратити.
Перша причина змушує людей нападати один на одного з метою наживи, друга – з метою власної безпеки, третя – через почуття гідності. А четверта викликана бажанням здобути або втримати владу, щоб усунути перші три перешкоди до отримання найкращих життєвих благ. Історія неодноразово була свідком великих трагедій і людство платило занадто високу ціну за чиїсь амбіції.
Задля маніпуляцій людською свідомістю застосовується цілий арсенал різноманітних засобів: навіювання, вселяння, інформаційне зомбування, залякування, гроші.
Загальновідомо, що чим бідніше населення, тим легше маніпулювати його свідомістю. Найнижчий показник рівня життя населення в Україні - саме у східних регіонах: бідність, безробіття, високий рівень, так званої неблагополучної частини населення. А бідністю легко маніпулювати: людей шантажують втратою робочого місця, купують за гроші та продуктові пайки. Частину населення, відрізаного від повноцінного інформаційного простору легко зомбують, навіюючи різноманітні міфи та страхи, застосовуючи яскраві образи «хунти», «правого сектору», закликають до громадянського протистояння: «Мы должны осовободить всю Украину» (О. Царев).
Так склалася доля, що саме Східний регіон був обраний певними політичними силами для перетворення у кишеньковий, легко керований електорат, який гарантував великий відсоток голосів на виборах.
Але, ще з 2004 року, щось у налагодженій схемі почало давати збій. Через страх втрати керованість над регіоном всім відомі політичні сили при підтримці східного сусіда, не знайшли кращого шляху ніж штучне створення громадянського протистояння та війни.
Коронну фразу того, «що ми різні», можна застосувати на будь-якому рівні - всі люди різні, кожна людина є неповторною, зі своїм набором психологічних і психічних характеристик. А посил «треба домовлятися, тому що ми різні», можна інтерпретувати, як – «залиште нам наших васалів і кріпаків, ми не хочемо втрачати гроші і владу».
Взагалі багато сьогоденних рекламних слоганів компанія ПРегіонів у Києві, типу «вибирай відповідально: «барикади чи метро», «война чи мир» звучить як шантаж на кшталт «жизнь или кошелек». А деякі промови так званих лідерів - відкрита загроза «Мы заставим их сделать наш язык, на котором мы говорим, русский – это родной язык для Украины». В контексті останніх подій ми не можемо не підкреслити роль колаборціанізму певних політичних сил з Росією. Підозри небезпідставно падають на комуністичну партію та ПРегіонів, але особисто я впевнена, що існує додатковий прошарок «засланых казачков», що пригріли собі місця біля інших політичних сил.
Російські інтереси є одними з ключових у роздмухуванні громадянської ворожнечі та нетерпимості. Росія, спираючись на своїх відданих васалів з комуністичної партії та ПРегіонів, знайшла благодійний ґрунт та сході задля просування власних інтересів.
Маніпулюючи ностальгічними спогадами певної верстви населення про щасливе життя у радянському Союзі, влада Путіна, як солоденьким чупа-чупсом, вводить в оману цілі верстви населення. Але сучасна Росія та Радянський Союз – це дві великі різниці, і на жаль, цього не усвідомлюють ті хто так прагне туди повернутися. В основному це пенсіонери чиї спогади про молодість асоціюються з СРСР. Але як сказав Геракліт, «в одну й ту ж воду неможливо зайти двічі». Дуже прикро, що люди літнього віку плюс люди обмежені інформаційно разом з неблагополучним прошарком - населення сходу підтримує Кремлівський план, суть якого зовсім не покращити життя українського народу, а зробити з країни придаток, що буде обслуговувати імперські інтереси.
Ніколо Макіавеллі вважав природу людини такою, що споконвічно провокує конфлікти: "про людей взагалі можна сказати, що вони невдячні, непостійні, лицемірні, уникають небезпек, жадібні до наживи", − і тільки держава, на його думку, може контролювати та стримувати згубні схильності. Тому він виступав за диктаторське державне управління, задля зміцнення якого можливе застосування будь-яких засобів: "Влада, що ґрунтується на любові народу до диктатора − слабка влада, оскільки залежить від народу, влада, що ґрунтується на страху народу перед диктатором − сильна влада, так як залежить тільки від самого диктатора".
Але і диктатори не вічні, вони старіють і слабшають, і разом з ними слабшає їх влада. Падіння диктату зазвичай супроводжується різними потрясіннями та катаклізмами у суспільстві: згадаємо період смути в Росії після смерті І. Грозного, нелегкий період після розпаду СРСР. І навіть, та смута, що ми маємо сьогодні в Україні є наслідком диктаторського правління клану Януковичів. Все це нагадує ефект стиснутої пружини, яка виривається ї під тиску виносячи на поверхню різний брухт.