Моральна катастрофа еліт
Рівно 30 років тому Україну і весь світ спіткала найбільша катастрофа в історії ядерної енергетики – аварія на ЧАЕС. Але це не лише техногенна аварія, що змінила образ України, призвівши до смертей і хвороб мільйонів людей. Це ще й одна з тих моральних катастроф тодішньої влади, які призвели до краху радянської імперії.
Адже в ті перші дні, коли радіація вражала тисячі людей, комуністична верхівка робила вигляд, що нічого екстраординарного не сталося. Селяни в зоні лиха обробляли городи. Людей у містах виводили на першотравневі демонстрації. У державі, що була збудована на брехні й замовчуванні правди, кожен чиновних дбав про те, щоб не впасти в очах начальства, навіть ціною людських життів.
Приховувати масштаби аварії припинили лише тоді, коли з країн Заходу почала надходити інформація про поширення радіаційного забруднення. Адже радіоактивна хмара, що утворилась після аварії 4 енергоблоку ЧАЕС, накрила не лише Україну й Білорусь, а й країни Європи - Угорщину, Румунію, Польщу, Німеччину, Швецію, Фінляндію, Австрію, Велику Британію та інші. Забруднення дійшло навіть до узбережжя США.
1,9 мільйона людей в Україні постраждали від катастрофи на ЧАЕС, із них більш, ніж 200 тисяч, є безпосередніми ліквідаторами аварії. Десятки тисяч загинули від опромінення й онкологічних захворювань. Вічна їм пам’ять!
Висновки для влади
Чорнобильська трагедія змушує задуматись про місію держави в час, коли народ проходить великі випробування. Спроба замовчування аварії на ЧАЕС обернулась врешті-решт розвалом СРСР. Скільки не вмикай «пропаганду успіхів», а реальний стан речей швидко стане явним. Моральне банкрутство влади, її байдужість до страждань громадян ведуть її саму до краху.
На жаль, психологія радянського чиновника, яка працює за принципом «Твоя проблема мене не турбує», вкоренилася дуже глибоко. І нинішні можновладці нерідко відчувають відповідальність лише перед своїм безпосереднім керівником, але не перед народом. І це - той спадок радянського менталітету, з яким мусимо боротися.
Варто додати і факт монополізації політичної, економічної та соціальної сфери, яка відбувається в інтересах олігархії. Більшість нинішніх українських партій, депутатів парламенту і членів уряду є представниками великого капіталу, тому інтереси простих виборців, що потрапляють у скруту, часто і представляти нікому.
Якщо підходи нинішньої влади до соціальних катастроф не зміняться, її доля буде сумною. Проблема в тому, що крах влади ставить на межу виживання всю державу, як це сталося на початку 2014 року.
Змінити цю ситуацію без потрясінь можливо - через нові інструменти демократії, якими мають стати справжні народні партії з власною державницькою ідеологією. Їхнє завдання – будувати державну політику навколо людини і для людини, як це відбувається в більшості європейських країн. Тоді чиновник, який не розуміє, що він найнятий обслуговувати потреби суспільства, просто втрачатиме роботу. А Україна у сприйнятті іноземців перестане асоціюватися передусім із Чорнобилем і корупцією.