Заявлені теми публічних виступів реформатора передовсім стосувалися економічних реформ в Україні або ж того, як польський досвід може бути перейнятий у нас. В реалі ж розмови “з’їзджали” у дискурс вибору “правильної” економічної доктрини. Нічого дивного. В Польщі тільки-но минули вибори, на яких переміг опозиційний кандидат Анджей Дуда, серед пунктів програми якого - збільшення допомоги на виховання дитини, додаткову підтримку родинам із дітьми, зміни до податкових законів та скасування недавнього підвищення пенсійного віку до 67 років тощо. Виконання усіх передвиборних обіцянок Дуди експерти вартуватимуть для бюджету мільярди доларів.
Пану Бальцеровичу вочевидь дуже болить економічна перспектива Польщі: він остерігається, що “це може заблокувати позитивні результати минулих реформ”. Однак якщо у Польщі перемогу “популіста” від економіки пояснюють передовсім бажанням політичних змін, яскравою виборчою кампанією, то в Україні соціальні питання актуалізуються зовсім з іншої причини. Ми у процесі серйозних економічних змін і найбільш чутливі соціально верстви якраз і складають найпотужніший актив спротиву цим змінам.
Бальцерович - переконаний противник соціалістичного напряму розвитку економіки: “Немає жодного вдалого випадку функціонування соціалістичної системи. Коли я кажу “соціалізм” я не маю на увазі скандинавські країни: згідно із визначенням Маркса у соціалістичній країні не може бути приватних підприємств та вільного ринку. Найбільш небезпечний міністр - це міністр соціальної політики, бо він завжди говорить про те, що погано для бідних людей, це звичайний популізм. Найкраща ж соціальна політика це така, яка створює робочі місця.” - твердить Бальцерович. Однак нехтування “соціальною” складовою неприпустимо для політика з точки зору довгострокової перспективи. У Києві Бальцеровичу не вдалось уникнути запитань про недоліки його “шокової терапії”: високий рівень безробіття та незадовільний рівень життя під час реформ (“люди замерзали у своїх домівках” - посилалась на досвід своєї бабусі пані з Польщі).
Бальцерович усе заперечував, наполягаючи, що лише демагоги та популісти можуть заперечувати ефективність ліберальних реформ. У вирі гострої дискусії прихильників різних економічних шкіл загубився український контекст і саме він, як не дивно, міг би примирити нарешті лівих та правих.
Головна та першочергова реформа, без якої не працюватиме ні соціалізм, ні ринкова економіка - антикорупційна. У Радянському Союзі, попри декларації, не було рівного доступу до ресурсів: партноменклатура жила на розкішних дачах та споживала імпортні харчі, місця у навчальних закладах купували за гроші ті, у кого вони були, а дефіцитні продукти у звичайних магазинах часто можна було дістати лише “по блату”. Абсолютно ті ж явища “роз’їдають” ринкову економіку: непрозорі державні закупівлі допомогають розкрадати мільярди бюджетних коштів, а спритникам - ставати олігархами “підминаючи” під себе усе нові галузі економіки. З порожнього бюджетного кошика розподіляють крихти між медиками та вчителями, пенсіонерами. Кумівство та корумповані держструктури не дають можливість вижити підприємцям, які б хотіли вести бізнес за зрозумілими та простими правилами. Як свідчить дослідження аналітиків Інформаційної кампанії “Сильніші разом!”, європейські постсоціалістичні країни довели, що ефективно боротися з корупцією можна, використовуючи абсолютно різні моделі, від глибинної реформи державного апарату до створення спеціальних структур, які будуть "заганяти" корумпованих чиновників в нові рамки антикорупційної поведінки. Для нас поки завдання номер один - кардинальне очищення виконавчої влади та судів від "старої генерації", але необхідним видається і створення спеціальних структур боротьби з корупцією, які будуть жорстко застосовувати антикорупційні норми на практиці, зважаючи на поки низьку культуру поваги до закону в Україні.
Спочатку домовмося про чесні правила, а потім оберемо, в яку гру хочемо грати: “Монополія” чи “Черга”.