ГлавнаяБлогиБлог Станіслава Шуха

08.08.08. Точка відліку в новітній спробі поділити світ

08 серпня 2008 року світ ще до кінця не усвідомлював, що час спокою і миру підходить до завершення. Вторгнення Російської Федерації в суверенну Грузію хоч і викликало серйозний резонанс в інформаційному просторі, але так і не стало сигналом підготовки до оброни від новітнього глобального нашестя. Війна на Кавказі тоді ще здавалась такою далекою, а вже через шість років за точно таким же сценарієм повторилася в Україні. Де-факто, тоді в серпні почалась наша війна, просто ми ще не усвідомлювали цього.

Міцний інформаційний щит російської пропаганди, який тоді абсолютно безперешкодно поширювався і на нашу країну, забезпечив ілюзію дружби та миру. Тільки наприкінці 2013-го стало зрозуміло, що фундамент добросусідських відносин з Росією є не більш, ніж дешевою бутафорією і давно вже пронизаний глибокими тріщинами. Десятки запевнянь в підтримці та допомозі, гарантії миру та безпеки – все це розвіялось, наче і не було. Грузія пережила точно такий процес. Південна Осетія стала тим реагентом, який в суміші з Абхазією дозволили інженерам глобальної перебудови світу не тільки закласти вибухову речовину в необхідному місці, а й створити коливання, які відчули практично на всіх континентах. Сьогодні та ж тактика застосовується в Україні. Тут, окрім внутрішнього середовища, намагаються залучати ще й сили ззовні. Робиться це, як завжди, завуальовано і супроводжується десятками заяв про дружбу та підтримку.

Одночасно з декларуванням миру ми отримуємо, як це сталося недавно, цілком незрозумілі посади Уповноваженого Угорщини щодо Закарпаття. Нам кажуть про дружбу, але дозволяють собі в неприпустимій формі диктувати вимоги та «допомагають» в інтеграційних процесах.

Тим не менше Грузія вистояла. Втратила п’яту частину своїх територій, але вистояла.

Нам довелось проходити той самий шлях. З однієї сторони ми чули слова підтримки з усього світу, з іншої ми бачили мовчазне благословення на насилля, підживлене низкою масштабних економічних проектів наших союзників з агресором №1. Нам співчувають, як співчували грузинам, але ніхто не перестає будувати «потоки». Один за одним. І не важливо наскільки це вигідно, важливо те, що світ торгує з країною-вбивцею, а це поганий сигнал – історія такі помилки не пробачає. Нас запевняють що ми праві, але ніхто не наважується на більше, як свого часу не наважились і ми. І це варто визнавати. Адже це хороший, хоч і дуже дорогий урок для всього світу. Для тих, хто вірить, що зло може пройти мимо, якщо ви вдасте, що його не помічаєте. Такого не буває. Висновки потрібно робити і тим, хто вірить, що служба злу є гарантією безпеки. Варто тільки поглянути, в якому стані перебуває Абхазія чи та ж Південна Осетія, тимчасово окуповані частини Луганської та Донецької областей. Яскраво помітна «користь» від дружби з РФ у Венесуелі та Сирії. Необхідно розуміти, що країна, яка не здатна створити гармонію та розквіт у своєму внутрішньому просторі, ніколи не реалізує подібне і за його межами.

З моменту російського вторгнення минуло десять років. Для невеликої молодої країни, позбавленої серйозних важелів впливу, це було серйозне випробування, яке таки вдалось пройти. Сьогодні Україна та Грузія рухаються в НАТО, чітко визначившись з пріоритетами, чітко розуміючи, що Росія ніколи не стане іншою, ніколи не позбудеться імперських амбіцій.

Почавши глобальний переділ світу, російські стратеги таки змогли відірвати шматки територій від обох країн, хоча мали всі шанси без жодного пострілу завоювати довіру і підтримку цих країн. На практиці ж, своїми варварськими методами, вони досягли кардинально іншого ефекту, самі ж проваливши свій план з поділу світу.

Станіслав Шух Станіслав Шух , Журналіст
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook