Пороблено, не інакше. З офіційних пояснень представників командування стало зрозуміло, що виною всьому стала погода, яка, як завжди, несподівано змінилась. Підступний і невблаганний український клімат з усіх сил намагається зіпсувати замисел всезнаючого керівництва і різке танення снігу ранньою весною слугує цьому неспростовни м доказом. Відкрию таємницю офіцерам з великими зірками: сніги тануть ранньою весною – це норма для наших широт і нічого дивного в цьому нема. Біда в іншому: особовий склад загнаний в подібні умови – це все таки живі люди. І якщо керівництво міністерства оборони не помітило, то я нагадаю, що людство давно вийшло за межі життя в полях, печерах та болотах. На це пішло не одне тисячоліття еволюції. У вимогах військовослужбовців жити хоча б мінімально допустимих для цього умовах немає нічого крамольного – такі норми прописані, зокрема, і в нормативно-правових документах, якими МО і керується в своїй роботі. Тоді чому, заради яких болотних богів Миколаївщини, четвертий рік поспіль повторюється одна і та ж сама ситуація?
Ще рік тому радник президента України Юрій Бірюков анонсував на цих землях появу бригадного табору. Стверджував, що об'єкт повинен бути побудований до кінця 2017 року і виділено на нього 370 мільйонів бюджетних коштів.
Анонсованого табору світ так і не побачив. Натомість був гнівний пост в соціальній мережі, який розповідав про всі проблеми логістики, геології, будівництва, відсутність альтернативи, інформаційну війну, а ще про «корисних ідіотів», які нічого не розуміють, а тільки намагаються розганяти зраду.
Було сказано і про те, що фінансування будівництва пройшло на рівні 10% від запланованого. Цього ніким не здивуєш, скаже читач, адже країна в умовах війни і жорсткого зовнішнього пресингу не може дозволити собі фінансування відповідних проектів. Маленький нюанс: в той самий час група компаній Миронівського хлібопродукту, власником яких є Юрій Косюк отримує 809 мільйонів гривень на дотації для аграрних підприємств. То може варто просто навчитися правильно виставляти пріоритети і фінансування армії в них повинно домінувати над фінансуванням бізнесу вітчизняних мільярдерів, яким і без того непогано живеться.
Писати пости це одне, а жити в сирому болоті це зовсім інше. Цікаво чи задумався шановний радник, яка кількість особового складу після таких полігонів відправиться в шпиталі, замість того аби виконувати бойове завдання в складі підрозділів? Навряд-чи. Піхота на то і є піхота. «Вийшов в поле – живи, як свиня» - схоже, що давню «совкову» мудрість ніхто не намагається спростовувати і в наші дні.
А тепер про реальний стан речей, а не рожевий світ, в який дивним чином занесло пана радника. В реальному світі, як виявляється, не всі люблять грязьові процедури і не всі згодні за сьогоднішню заробітну плату військовослужбовця закопатися по вуха в багно. Це нормальна реакція людини і я не бачу в цьому нічого негативного. Чому ж це викликає таку злість в міністерстві? Сьогодні, у військкоматах не спостерігається черга з бажаючих поповнити ряди Збройних Сил, а виною цьому якраз і є сліпота керівництва в подібних випадках, небажання визнавати власні помилки і шукати шляхи їх вирішення. Речі потрібно називати своїми іменами: зраду - зрадою; перемогу - перемогою, а стан речей на Широкому Лані – звичайним саботажем.
В часі, коли армія реформується, подібні випадки зводять на нуль старання всіх тих, хто намагається зробити її кращою. В Міністерство оборони нарешті повинен прийти здоровий прагматизм, в якому, зокрема, палатки повинні бути окремо від води і багна, а радники повинні дійсно радити, а не займатися хвальбою керівництва та продукуванням анонсів, які на ділі так і залишаються пустими словами.