Прапор твій, татку, майорить на подвір’ї, я не дозволю його нікому зняти...

«Герої не вмирають! І ти, рідненький, не помер,

ти навічно залишишся не лише в моєму серці,

а й в серцях всіх, хто хоч трішки був знайомий з тобою.

А я не здамся, я достойно проживу життя за нас двох.

Прапор твій, татку, майорить на подвір’ї,

я не позволю його нікому зняти,

я знаю, як ти радів, коли його вивішував.

Вічна тобі пам’ять».

Допис в одній із соціальних мереж, зроблений сином Анатолія Митника.

Війна забирає кращих. Цю істину підтверджують життєві історії родин загиблих Героїв, якими опікується благодійна громадська платформа адресної прямої допомоги «Люди допомагають людям». «За свою сім’ю і Батьківщину він був готовий на все. Вчинками, а не словами доводив свою любов і піклування про мене і наших дітей», - перше, що згадує про свого чоловіка, вже вдова Ірина Митник. Жінка розповідає, що познайомилась з майбутнім чоловіком, коли він приїхав у її село, добудовувати будинок своїх батьків. «Сім’я Анатолія купила землю в селі, з якого я родом (с. Наконечне-1, Яворівського району, Львівської області). Почали будувати будинок, тоді ми і познайомилися. Це було кохання з першого погляду, мене вразили його манери і характер, а в його голосі відчувалися сила його духу. Коли він був поряд – я була як за кам’яною стіною», - розповідає Ірина Митник.

Характер Анатолія Митника формувався під впливом історії та виховання його батьків. Дідуся і бабусю репресували до Сибіру, батько був кадровим військовим, звідси – ґречність, повага до оточуючих, спокій і вміння завжди прийти на допомогу. Найбільше ці риси характеру проявились у шлюбі, у якому доля подарувала Анатолію Митнику не тільки моменти радості і щастя, а й випробування, які він з гідністю пройшов. Після народження синочка, дитина сильна попеклась окропом, отримала інвалідність, наслідки якої відчутні й досі. Дружина – потрапила в страшне ДТП, майже рік не могла вільно пересуватись, була прикута до ліжка, після довготривалої реабілітації, теж лишилась інвалідом. Весь цей час Анатолій допомагав, підтримував, піклувався.

З початком Революції Гідності, Анатолій Митник відчув, що далі буде війна. «Він з самого початку збирався їхати у Київ, але чомусь не виїжджав. Коли я його запитала, про це, він відповів, що скоро потрібно буде захищати Україну від зовнішнього ворога і я буду більше потрібен там», - розповідає дружина загиблого героя Ірина Митник. Після новин про російську агресію на Сході України, Анатолій Митник пішов до місцевого військкомату, але йому там відмовили. Тож він прийняв рішення їхати у Дніпропетровськ. «Мені Толік сказав, що просто їде на декілька днів по справах і обов’язково зателефонує. Зателефонував. І сказав: «Дорога, можеш мене привітати, відтепер я боєць батальйону «Дніпро». Я знаю, що ви сильні, але я сильніший, тож мушу вас захищати». Знаєте, я анітрохи не здивувалась його вибору. Але сильно весь час переживала», - ділиться спогадами дружина Анатолія Митника, Ірина.

У подружжя була домовленість, щоранку Анатолій телефонував, а як не виходило поговорити, просто робив виклик. «Я постійно дивилась новини. І от 14 серпня, 2014 року був бій, було багато поранених. Телефонує мені Анатолій і каже, що все в порядку. А я його попросила надіслати своє фото. Він надіслав із госпіталю, був весь перемотаний бинтами. Пізніше, з пораненнями, приїхав додому. Найбільше переживав не за себе, а за бойових побратимів. Мені казав, що відвезе разом з дітками в наш український Крим, на море і все буде добре. Тоді якраз наближався День Незалежності і Анатолій вивісив прапори по периметру будинку і дуже радів, що їх видно з різних точок села. Просив, аби ми їх не знімали. Зняв шви з ран від поранень і знову поїхав в Дніпропетровськ і більше не повернувся…Нам без нього дуже важко, особливо донечці Сніжані-Марії», - із болем говорить вдова Ірина Митник.

Анатолій Митник загинув смертю хоробрих 30 серпня 2014 року, під час бою у селі Піски, Ясинуватського району Донецької області. Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р. "За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). У Анатолія лишилась дружина Ірина, яка потребує лікування та двоє дітей. Через отриману інвалідність Ірина Митник не може працювати і забезпечувати дітей, які болісно переживають втрату батька та також потребують лікування. Тож давайте не залишати у біді родину загиблого Героя Анатолія Митника.

МИТНИК ІРИНА СТЕПАНІВНА IRYNA MYTNYK 4188370025903637 (Райффайзен банк Аваль)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter