Ви колись бачили американські зйомки про пригоди на дорозі, про неврівноважених водіїв, в яких вишибло клепку в голові? Щось таке і відбулося на під’їзді до 155-го кілометра...Ми не розуміли, чому нам дико моргають фарами зустрічні машини, моргають і гудуть клаксонами... Чому, здійнявши куряву, на обочині аварійно паркується зустрічне авто...
Три смуги, розділювальна смуга газону і знов три смуги для зустрічного транспорту.
Аж раптом... По зустрічній смузі несеться Лада Пріора хетчбек з розбитим передком. По зустрічній!!!
Водій явно в неадекваті: направляє авто в інші машини і шукає смерті...
Білий Мерседес Віто не уникнув зіткнення...
Курява, вогонь, вибух... Тіло водія Пріори, тряпчаною лялькою, скаче по дорозі, виринаючи з вогню та диму... Довгі секунди...
Віто застиг в полі, серед, вже майже стиглих, соняшників. Передні пасажири та водій затислі, наче в пастці. В салоні ще люди. Хтось кричить: "Там дитина!!!"
Свідки події стрімголов летять до буса, не звертаючи уваги на відбивну з суіцидника та перестрибуючи через уламки Пріори.
– Бий скло, не думай! Їбош заднє! Давай, бий! Відкриємо задню ляду – дістанемось до всіх!
Люди руками виривали в понівеченого буса двері, руками відривали від підлоги сидіння, щоб визволити поранених. Картина страшна: відірвані ноги, проломлений череп, одна жіночка цього вже ніколи не побачить... Водій звисає у вікно дверки і благає про допомогу.
– Несіть вогнегасники! Зупиняйте машини і несіть вогнегасники!
– Давайте джгути! Тут ноги відірвані! Вона помре від кровотечі!
– В кого є системи? Системи і рідини!
– Ось знеболююче – бери й коли! Кому ще шприц?! Бери давай! Яка нахуй серветка зі спиртом?! Їбош куди попадеш!
– Я тут слєдоватєль...
– Шо?! Хто?! Сука! Де, блядь, твої мєнти? Де швидкі?! Дзвони блядь бігом і викликай всіх! Якого хуя тут ще не сто швидких?!
– Рідини закінчуються! Зупиняйте всіх, шукайте рідини, в неї тиск падає, її треба капати!
– Блядь, де ті швидкі?! Якого хуя ти тут один? Де всі інші?
– В мене тут аптечка є, ще з АТО, подивіться, може щось згодиться?
– В неї тиск падає! 80 верхній, нижнього не можу знайти!
– Сука! Де ти їздиш на своєму друшпаку! Рідини є? Там вже капати нічим! Давай сюди, я сам знайду, бо в тебе руки трусяться! Блядь!
– Ось розчини, перепідключай! А як? Оце виймай і сюди втикай! Обидві? Да! Обидві!
– Дідові вже не перепідключай... Вже не треба... Накрийте його чимось..."(((
Серед натовпу бігає з десяток людей, які виконують свою роботу. Простих людей, які їхали в цей час по трасі. Які вміють і готові надати допомогу будь-де, за любих обставин, у любих умовах. Які мають з собою турнікети, системи, шини, перев'язку, шприці, знеболюючі і все інше. І вони не обов'язково лікарі. Серед них були і фахові медики, і парамедики, і люди, які пройшли АТО та закарбували навички першої домедичної допомоги.
Завдяки цим людям, на 155-му кілометрі траси Київ-Одеса, станом на дану годину, в смерті було відібрано 3 життя!!! Три людські життя!
Коли останні поранені були відвезені, руки вимиті та речі зібрані, було викурено першу за ці ДВІ важкі години, цигарку...
– Дякую за співпрацю, колего! Я лікар-вертебролог. Моя дружина теж лікар. А ви який лікар?
– А я... Я не лікар. Я парамедик... Дякую вам за співпрацю!
Дві години. Три врятовані життя.
Чи будуть жити ці люди – я не знаю, але дуже хочу, щоб жили! Одне знаю точно: смерть забрала би їх з собою дуже швидко, якби не втручання людей, які знають і вміють.
P.S. Прошу всіх учасників порятунку відписатися мені в особисті.
Знають і вміють надати першу допомогу, знають і вміють діяти в надзвичайних ситуаціях, знають і вміють перетворити паніку і хаос на цілеспрямовані дії.
Це не зайві навички, і їм дуже просто навчитися. Зараз так багато курсів з такмеду та першої домедичної підготовки. І вартість любих курсів в рази менша вартості сьогоднішніх ТРЬОХ життів, які ми змогли вибороти в смерті!