Ірина Йосипенко, науковий співробітник і хірург вищої категорії Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, приїхала на ротацію до Петропавлівки 30 січня. «Ротація була дуже напруженою, бо я працювала цілодобово. Не було такого поняття як ніч чи вихідний день, – розповіла вона. – Людей, яких я прийняла на госпіталізацію, я й вела, плюс постійно додавалися нові».
У Петропавлівській лікарні з нею працював ще один доброволець ПДМШ – Вадим Франчук, лікар невідкладних станів із Запоріжжя (у Петропавлівці за штатним розкладом обіймав посаду фельдшера).
У Центрі медицини катастроф капітан медичної служби запасу Ірина Йосипенко працює після демобілізації – служила лікарем-хірургом у Батальйоні імені генерала Кульчицького. У січні-травні 2015 р. несла службу саме в Станиці Луганській, коли там щільно й прицільно обстрілювали наші позиції. «Зараз ці місця для мене надзвичайно рідні», – написала Ірина Йосипенко у Facebook в лютому, повернувшись туди вже як волонтер ПДМШ.
За словами пані Ірини, порівняно з її ротаціями на війні ця ротація з ПДМШ – «просто прогулянка». «Якщо ж порівнювати з роботою, навіть з усіма надбавками «за напруженість», «за інтенсивність», «за складність», ця ротація – просто каторжна», – зауважила пані Ірина.
«Коли я служила в Батальйоні імені Кульчицького, ніколи не відмовляла в допомозі місцевим, займалася всім – навіть з-під завалів людей витягала, хоча це зовсім не функція хірурга. Коли поїхала на ротацію з ПДМШ, гадала, що тут буде так само – передусім допомога бійцям, а виявилося навпаки: військових пацієнтів було лише декілька», – сказала лікар-доброволець.
Два роки тому пані Ірина з побратимами під обстрілами витягла двох місцевих мешканців з напівзруйнованого будинку і стабілізувала їхній стан в організованому нею «медпункті-міні-операційній» («Це все під обстрілами. Тоді в 20 метрах від мене розірвалася міна – вибило дерев’яні щити, якими були забиті вікна»). Після цього за її наполяганням постраждалих відвезли саме до Петропавлівської лікарні – посеред ночі, без фар. «І тепер, на цій ротації, чергова бригада цієї лікарні, яка тоді, в 2015-му приймала цих постраждалих, впізнала мене!» – розповіла пані Ірина.
Ірина Йосипенко народилася в Україні, але до 14 років жила в Сирії, де її батько «вчив сирійців та іракців добувати нафту», а отже сприймає Сирію своєю Батьківщиною так само, як і Україну. Таким чином, Росія веде війну й проти її другої Батьківщини. «Мені це далеко не байдуже, – наголосила капітан запасу Ірина Йосипенко. – Це також відповідь на запитання, чому я на війну пішла. І я ще піду – скільки буде потрібно і наскільки можливо».