Ця історія почалася вночі 23 березня 2017 року, коли Андрій Усатенко не прокинувся сам від звуку сильних вибухів та вогняної заграви на обрії, бо його розбудила дружина. У 2003 році він працював військовим за контрактом у складі українського контингенту в Іраку, з тих пір він вибухів не чув. Усатенки швидко зібралися та виїхали до села за 25 кілометрів від Балаклії, де мешкала мати Андрія, щоб перечекати катастрофу. Незабаром просто у гаражі біля їхнього будинку влучила міна, і машина Усатенків повністю згоріла, постраждала і їхня квартира. В ту ніч частково або повністю були зруйновані 373 будинки і 93 родини залишилися без своїх осель.
Андрій Усатенко звернувся за компенсацією до органів місцевої влади, але нічого не отримав. Тоді він зв’язався із юристами Романом Лихачовим та Світланою Кужелевою, які за підтримки Української Гельсінської спілки з прав людини допомагають вирішувати подібні справи у суді. Юристи допомогли Андрію скласти позов до Міністерства оборони України та Управління СБУ в Харківській області і подати його до Київського суду Харкова.
Позивач уклав перелік завданих збитків:
Автомобіль - 317 880 грн.
Гараж - 39 735 грн.
2 комплекта гуми - 26 490 грн.
Стіна з гіпсокартону та вирваний паркет – 2000 грн.
Плитка у ванній кімнаті - 560 грн.
Плитка на кухні - 741,84 грн.
Пошкоджені міжкімнатні двері - 3 450 грн.
Пошкоджений холодильник - 10 000 грн.
Всього на суму - 400 856,84 грн.
Крім того, Андрій Усатенко оцінив моральну шкоду від цих подій у 400 тисяч гривень. З них 300 тисяч гривень - з Міністерства оборони і 100 тисяч гривень - від СБУ. Пізніше Усатенко додав до своїх вимог ще 100 тисяч компенсації моральної шкоди від військової частини, де вибухнули боєприпаси.
В результаті судового розгляду позивач виграв 28% від бажаної суми. Але й ці гроші він навряд чи отримає: Андрій каже, що Міноборони та СБУ обов’язково подаватимуть на апеляцію і боротимуться до останнього, щоб не платити. “Міноборони стверджувало, що у пошкодженні майна винно не воно, а та військова частина, де стався інцидент, - сказав Андрій Усатенко, - Представник Міноборони радив мені позиватися до військової частини, адже вона є юридичною особою та має навіть свою печатку. Я звернувся з позовом також і до військової частини, але її представник також вважає, начебто винних у тому, що трапилося, немає”.
Андрій Усатенко задоволений рішенням суду лише частково: “Оцінку мого авто зробили у квітні минулого року, і за тим курсом долару вона коштувала 9200, а зараз 8600 доларів. Я вже втратив 600 доларів. А поки відбудеться виплата (а це - невідомо коли), то я втрачу ще більше”.
Врешті міська рада Балаклії виділила Усатенкам близько 17 тисяч гривень на ремонт квартири. Цього вистачило на дрібний ремонт квартири.
Юрист Роман Лихачов каже, що отримати за рішенням суду 10 тисяч гривень компенсації моральної шкоди - це вже великий успіх, адже зазвичай судді відмовляють у такій компенсації взагалі. “Суму матеріальної компенсації суддя зменшив майже вдвічі за рахунок того, що Андрій Усатенко не мав документів для підтвердження того, що він дійсно володів гаражем та холодильником. Наприклад, для відшкодування за холодильник треба мати чек з магазину про його придбання”.
За словами Романа Лихачова, Міністерство оборони України навіть не визнає той факт, що пошкодження відбулися через вибух боєприпасів, які йому належать. До того ж представники МОУ вважають, що вибухи на складі боєприпасів у Балаклії ніяк не вплинули на моральний стан Андрія Усатенка, тому на компенсацію моральної шкоди він не заслуговує взагалі.
Досвід показує, що органи державної влади в Україні часто відмовляються визнавати свою провину перед громадянами. Виникає питання: чому їм сприяють у цьому українські суди?