Відсутність фізичних протистоянь, бійок і провокацій свідчить не лише про надійне забезпечення порядку з боку правоохоронців (у 2014 році вони цього зробити не могли), але й про стишення градусу радикалізації суспільства загалом. І це на тлі продовження гібридно-месіанських агресій проти України з боку путінської Росії.Будь-яке суспільство має перспективу розвитку і успішного майбутнього, якщо взаємовідносини між його членами будуються на основі толерантності, партнерства, відповідальності, довіри. Усвідомлення факту, що ми прийшли в цей світ різними і в цьому наша унікальність, є передумовою синергетичного поєднання потенціалів та реалізації потужних проектів розвитку громад, інститутів суспільства та держави.
Толерантність як стан суспільства формується віками і при цьому має мати офіційну, тобто законодавчу фіксацію. Так будувалось толерантне суспільство західних демократій. Цим шляхом йде нині Україна, приймаючи відповідну правову базу. Для нас продукування терпимості до думок, поглядів, вірувань тощо є реальною декомунізацією і десталінізацією української спільноти. А імплементація в повсякдення культури поваги, взаємодопомоги, підтримки є укріпленням гідності громадянина, громади, соціуму, держави і нації.
Основою продукування такого стану суспільства є фундаментальні знання гуманітаристики, серед яких чільне місце посідають музика, мистецтво, література, історичні традиції територій тощо. Тобто, ті речі, якими вимірюється життя як радість та щастя.
Навпаки, відсутність або зменшення толерантності породжує зневагу, приниження, ненависть та інші негативні стани, які стають основою замовних сервісів різноформатної радикалізації. Очевидно, що саме такий напрям внутрішнього ізоляційного «цементування» взяли на озброєння нинішні очільники деяких сусідніх держав. Що характерно, в цьому переліку знаходяться поряд як абсолютно авторитарні держави, так і ті, кого ми вже звикли називати молодими демократіями. На жаль, радикалізація населення як форма сучасного вирішення кланово-політичних задач створює суспільний малюнок однією фарбою — чорною. Кольори райдуги такій громаді, суспільству та державі вже не потрібні.
Сьогодні Європа переживає черговий етап самоідентифікації через самоусвідомлення, яке не є стерильним, тобто самостійним. Сьогодні ці процеси мають впливи, і доволі потужні, як у часі, так і в масштабах. Про це не слід забувати нікому. Відбувається він, на жаль, через радикалізацію суспільних настроїв штучним розігрівом націоналістично-історичних криваво-трагічних за характером, часто нереалізованих прагнень минулого. Деяким сучасникам здається, що це легко підправити, і оскільки із перспективами у них часто не ладиться, то свій запал вони спрямовують на досягнення перемог хоча б над мертвими. Ми визначаємо це як мультиформатні прояви глобального гібридного тероризму, основним джерелом якого виступає путінський режим. Але якщо країни сталих демократій, зокрема Франція та Німеччина, продемонстрували стійкість до проявів крайнього націоналізму, ксенофобії, шовінізму, ізоляціонізму, то ці ж хвилі накрили з головою країни молодих демократій. Польща та Угорщина є найяскравішим прикладом цього.
Пошук виходу із внутрішньоекономічних і політичних глухих кутів штовхає нинішню правлячу еліту цих країн до збурення капілярних радикально-націоналістичних настроїв власного населення, чим девальвується функціонал сучасних інститутутів повноправних членів Європейського Союзу. І тут досить вміло (технологічно, креативно) розігрується карта (мовна, історична, ментальна) національних меншин на території суміжних країн. Україна в цьому випадку постає ідеальним об’єктом для ксенофобських комунікаційно-контентних атак.
Мусимо констатувати, що чверть століття нашої незалежності ми перебували під пильною увагою (і навіть опосередкованим управлінням) та впливами Кремля. Таким чином згаяли час на формування національних інститутів творення і збереження ментального здоров’я нації в масштабах кожного самоідентифікованого соціуму як партнера держави. Все це дається взнаки ось уже четвертий рік боротьби з путінськими агресорами. Однак не менш важливим для утримання державності для української держави є вирішення проблематики національних меншин. Вже зрозуміло, що збурення і підтримання градусу ксенофобства в країні, яке уміло підтримується агентурною роботою недругів є нічим іншим як завуальованою технологією поділу Україну на регіональні утворення і, як кінцевий результат, створення передумов для розпаду держави. У всякому разі про це мріють не лише у Кремлі.
Вирішення цієї проблеми, звісно, може бути лише комплексним. Однак хотів би звернути увагу на один із аспектів. Маю на увазі постання в країні нової будови суспільно-державних відносин — об’єднаних територіальних громад. Дуже важливо, щоб статути ОТГ не сприймалися як формальний документ. Бо тоді формальним буде і все наповнення новоутворень.
Статут має передбачати — як норму — кропітку роботу щодо усвідомлення членами громади свого місця у власному середовищі життя. А таке самоусвідомлення постає лише за умови взаємоповаги, гідності кожного, відповідальності і партнерства, тощо. Тобто, всіх складових толерантності. Тоді відбувається осмислення і виокремлення своєї унікальності як потенціалу, коли синергія подібних унікальностей змушуватиме всіх учасників творити життя через самореалізацію в горизонтах глобального світу миру для щастя.
...Чотири роки тому на Майдані Гідності проявлявся вищий рівень гуманістичного ойкуменізму. Тоді у молитві за мир і Україну об’єднувалися майже всі наявні конфесії.
Чотири роки поспіль українські Герої віддають життя за мирну цивілізацію людей у протистоянні з агресором — путінським режимом.
Ми не маємо права допустити, щоб ксенофобсько-шовіністичні технологи знову намагались нав’язати українському суспільству чужу систему світосприйняття.
Толерантність громад формує атмосферу загальної терпимості в державі. А це, своєю чергою, нині є обов’язковою умовою перспективного розвитку країни. Україна має шанс сьогодні продемонструвати світові, передусім сусідам, і здатність гідної відсічі всім ворогам, хто посягне на її свободу і незалежність, і толерантну гідність у відносинах між етнічними громадами, конфесіями, націями та державами.