Чому така розбіжність думок? Тому, що за результатами зустрічі жоден документ підписаний не був. Відтак кожна сторона переговорів подає свою публічну версію, до того ж відбувається вільне трактування цих версій експертним середовищем та журналістами.
А всі подробиці паризького уік-енду мають фіксуватися у подальшому в режимі перемовин тристоронньої групи у Мінську. Що означає цей невеличкий протокольний нюанс? Що для досягнення остаточного рішення Україна вже обов’язково має враховувати думку таких «партнерів» як ЛНР і ДНР. Тому цілком логічною виглядає заява (поза сумнівом, написана у Кремлі) представників цих терористичних утворень Дениса Пушиліна та Владислава Дейнего: «Ми з задоволенням відзначаємо, що пропозиція "ЛНР" про перенесення "виборів" на Донбасі на 21 лютого 2016 року за умови повного виконання Києвом політичних пунктів "Мінська-2" врахована "Нормандською четвіркою". Ми вивчили заяви та рекомендації пані Меркель і пана Олланда за підсумками Паризького саміту 2 жовтня. Провели сьогодні тут, у Мінську консультації з представниками ОБСЄ та Росії. Отримали вказівки від наших лідерів А. Захарченка та І. Плотницького.
За підсумками цієї роботи повідомляємо про згоду "ДНР" і "ЛНР" на перенесення виборів з 18 жовтня і 1 листопада на наступний рік.
За цей час Україна буде зобов'язана виконати всі взяті на себе за Мінським угодами зобов'язання. А саме: надати Донбасу особливий статус, не допустити переслідування і покарання осіб - учасників подій на території Донецької та Луганської областей, а також переголосувати поправки в Конституцію в новій, узгодженої з нами редакції».
Париж, Берлін, Брюсель, Москва і офіційний Київ привітали таке рішення. “Ми вітаємо це рішення ДНР і ЛНР. Це ще один приклад гнучкого та конструктивного підходу в інтересах реалізації мінських домовленостей”, - підбив підсумок Парижу прес-секретар Путіна Д.Пєсков.
Таким чином, паризькі перемовини - це ніщо інше як завершення публічної легалізації в міжнародній площині терористичних організацій ЛНР і ДНР та остаточне закріплення позиції Кремля про те, що в Україні громадянська війна. Власне, про це і мріяв весь цей час Путін, цю ідею наполегливо проводили в життя Лавров-Чуркін.
І тоді бойові дії, які тривають вже півтора року на Донбасі, постають в очах пересічного європейця чи мешканця будь-якого іншого континента, нічим іншим як громадянською війною. Як не прикро, Європа більш схильна до такого трактування, не бажаючи визнавати терористичну сутність бойових дій путінських агресорів на Донбасі та відмахуючись від визнання сьогоднішньої Росії державою-терористом.
І тоді стає зрозумілим, що терміновий від’їзд Путіна (без спілкування з пресою) є заздалегідь продуманою дипломатично-символьною акцією, а не розгубленістю, як описують багато хто з експертів. Це підтвердив і його прес-секретар Д. Пєсков, який заявив, що Путін не підійшов до представників ЗМІ, оскільки не вважає себе учасником перемовин — він лише посередник з урегулювання ситуації на Донбасі.
Це ще одна «міна» паризьких переговорів, оскільки учасники процесу несуть відповідальність за все сказане чи заявлене. Посередник — ні. Можна, звичайно, тішити себе надією, що на такому рівні слово важить не менше ніж підпис, але Путін майстерно довів останніми роками і, зокрема, під час гібридних агресій в Україну (а зараз, і в Сирію), що гра словами — це його традиційний семантичний шоу-перформанс. І тут варто погодитись з учасником паризької зустрічі Романом Безсмертним, у якого залишилось враження від позиції Путіна, що це «відтермінований шантаж».
Пролонгація безвідповідальності за мінські домовленості нейтралізує дату - кінець року - кінцевого виконання зобов’язань путінської Росії. І в свій час нам доведеться ще почути і про особливості виборчого процесу на Донбасі в трактуванні Кремля, і про беззаперечну тотальну амністію бойовиків, і про багато іншого, що навіть не впадає наразі в око.
І все ж таки — чи є позитив від зустрічі в Парижі? Однозначно. Найголовнішим досягненням є те, що вперше ситуативно на Донбасі встановилось справжнє перемир’я. Не чутно звуків гармат, не роздаються кулеметні черги, не гинуть люди.
Однак поряд з цим існує кричуща міжнародна недооцінка Росії як держави- терориста, яка виступає в ролі гібридного агресора не лише в Україні. Путін не збирається по тихому відступати, залишаючи Донбас напризволяще. І не лише Донбас — весь світ. Нанесення кораблями Каспійської флотилії 7 жовтня ракетного удару по нібито позиціях Ісламської держави в Сирії — це не лише святковий салют в честь дня народження Путіна, це ще й яскраве свідчення того, що Росія доводить міжнародній спільноті своє виняткове «право сильного». Але це право сильного варвара у світі мирної цивілізації.
Ми сподіваємось на мир, хоча б у найближчому майбутньому. Але з боку терористів ЛНР і ДНР продовжуються приховані бойові дії — встановлюються мінні поля, посилюється робота снайперів, мобільних груп терористичних нападів. В українських Збройних Силах та інших військових формуваннях не вщухає технологічно-підривна епідемія корупції, пияцтва тощо... А це ще більші виклики, ризики та загрози для військових підрозділів непрофесійних військ в умовах гібридного миру у фронтовій зоні гібридного тероризму. Саме гібридність всіх дій терористичних утворень все більше завдає ударів по відновленню довіри населення Донбасу до військових і центральної влади.
Чи розуміє Україна сценарні рівні нинішніх домовленостей? Чи готовий до негативного розвитку подій Президент? Віриться, що так. У всякому разі, виступаючи на нараді з інформаційно-патріотичного виховання у Військовому інституті КНУ імені Шевченка Петро Порошенко заявив: «Внаслідок мого візиту до Берліну наприкінці серпня та домовленостей в Парижі 2 жовтня вдалося якщо не завершити, то поставити на паузу гарячу фазу конфлікту. Головне, що нам вдалося зараз зупинити гарячі бойові дії, і на фронті ми не втрачаємо, як у найгірші часи, від 20 до 40 життів українських героїв. Навіть це вже є величезне досягнення». Така позиція вселяє надію.