Вася (всі імена змінені - прим.) - не одружений, колишній військовий, тепер доброволець "Айдару" - старанно і з ніжністю протирає Ізольду — той самий РПК.
-Такое впечатление, что с него весь город военку сдавал..
-Та, Васьок, у ребят там песок на передовой.., - начинает отмазывать коллег еще один айдаровец.
-Ой, та шучу я, понятное дело. Почистим, все буде добре.
Вася поливає патрони на ганчірці ВД-шкою. Я перетираю патрони від бруду та піску. В ці хвилини тиші не почуваєшся незручно — все якось дуже спокійно і зрозуміло: ось патрони, ось ганчірка, патрони брудні, їх потрібно витерти і знову зарядити в магазин. Як то кажуть: прості речі рятують життя. Хвилини тиші переривають ухкання ГРАДів і відповіді наших зеніток десь в далині.
Читайте такожБоец «Айдара»: дайте приказ – и мы возьмем Луганск. Только дайте!
- Для чего воевать сюда пришел, или не было выбора?
- А как по-другому может быть? Мы тут на своей земле. Пришли с оружием какие-то уроды, которым платят за каждый день. Терроризируют, грабят. А мы будем сидеть и смотреть на это? Это как в анекдоте: Батько після весілля дарує сину дідівську рушницю. “Цю рушницю мені передав в спадок мій тато, а йому його тато. Я захищав нашу родину, тепер ти будеш захищати нас”.
Синок взяв рушницю. Але через день виміняв її на золотий годинник “Rolex”. Приходить батько, бачить годинник і говорить: ось прийде завтра, наприклад, москаль в наш дім, буде насилувати твою дружину, твою маму — мою дружину. А ти шо будеш робити? Покажеш йому годинник - “а не пора ли вам уходить, москалику?”
- А родственникам-то сказал, что в АТО?
- Ну а как же, пусть лучше от меня узнают правду, без искажений.
За спільною роботю по перетиранню набоїв доходимо висновку, що головне - це не брехати. Особливо дітям.
Вітаюся з добровольцем з Могилянки. Ми взагалі не знайомі, але мене просила передати привіт дружина. “Могилянка forever”: тут ще є, як мінімум один “наш”.
Читайте такожКомандир батальона "Айдар": "Мы будем отвоевывать Украину до конца"
На вечерю - гречана каша з домашніми котлетами від дяді Вані. Він ще приносить пиріжки і коржики з цукром.
Петя в Айдаре уже больше двух месяцев — возвращаться в Крым ему нельзя — разыскивает ФСБ за участие в Майдане. За участие в АТО ему светит еще 10-15 лет. В Керчи остались жена и дочь. С женой почти в разводе. А вот ребенка увидеть теперь - почти как полететь в космос.
Я постійно переходжу з української на русский — в залежності від співрозмовника. Дуже інтернаціонально і по-дружньому.
А Вася з РПК підтрунює тепер з мене - киянина:
“Ну шо, москалику, поужинали?”
- Я своих вывез, теперь в моей квартире живет друг, - на сусідньому ліжку хлопець з місцевих.
- Троих детишек с мамой вывез поближе к мору — была возможность. Дали статус переселенцев. Теперь 21 день государство должно им давать жилье и еду. За это время нужно найти работу или новое место жительства.
Читайте також"Если есть хотя бы ноги, значит, ты слегка счастлив". Репортаж из лагеря вынужденных переселенцев из Донбасса
Но мне Романа не переплюнуть — у него пятеро.
- Так у вас тут многим есть, что терять…
- Самое страшное: потерять не себя, а будущее своих детей. Меня так достал уже устрой нашего государства. Дочурке сегодня пять лет, вот. Младшенькая.
Засинаємо. Сьогодні ми пододали більше 800 кілометрів і більше десятка блокпостів від Києва до Айдара. Як жартують між собою айдарівці - “легендарный карательный батальйон”.
