ГлавнаяБлогиБлог Івана Козленка

Envision Sound. Надзвичайно голосно і неймовірно близько

В 2006 році в Одесі в кінотеатрі «Маски» я вперше побачив на великому екрані німий фільм. Це були «Люди в неділю» Сьодмака. Фільм привезли стараннями Ліани Кришевської, тоді – арт-керівника культурного фонду «Баварський Дім Одеса». Я був приголомшений. Я бачив красивих, щасливих, молодих берлінців, жодного з яких, напевно, вже не було в живих. Попри те, що минуло стільки часу, вони мало відрізнялись від нас, їхніх ровесників через 80 років. Але чи не більше ніж сам фільм мене вразила музика: вибухові перкусії від німецького композитора Steven Garling. В Одесі 2006-го була весна, в Берліні 1930-го – спекотне літо, але чорно-білий екран повнився кольорами та бринів енергією молодості.

Кадр з фільму "Люди в неділю" (1930)
Кадр з фільму "Люди в неділю" (1930)

Я пригадав цей приголомшливий показ кілька років потому, коли взявся за читання «Історії українського кінематографа» Любомира Госейка. Так соковито, динамічно, захопливо–белетристично писати про кіно: чи це можливо!? Я пожадливо проковтував розділ за розділом, але найбільше мене вразила історія українського німого кіно. Як так, фільми, що підкорили свого часу світ – недоступні в Україні для перегляду? Як це можливо? Сам факт існування кіно світового рівня в Україні 1920-х перекреслював популярну тезу про неповноцінність української культури, її провінційність, етнографічність.

Хоч там як, я вирішив подивитись – бодай одним оком – українське німе. Я вирушив до Києва – в Центр Довженка, який знав як український кіноархів. Але крім німої трилогії Довженка та «Штурмових ночей» Кавалерідзе з німих фільмів тут більше нічого не було. Мені вдалось роздобути кілька копій українських німих стрічок, в непересічності котрих я пересвідчився тепер на власні очі, й 2009 року ідея створення фестивалю німого кіно та сучасної музики нарешті оформилась остаточно.

2010 року ми з Катериною Мальцевою заснували «Німі ночі», досі єдиний фестиваль архівного кіно в Україні. Ми позичали гроші у родичів і друзів, вкладали свої, й – всупереч обставинам – провели фестиваль на дивовижно високому як для Одеси рівні, залучивши до його організації найближчих людей. Ми робили цей проект з великою любов’ю, але також із певною місією: подолати упередження, які більшість одеситів тоді мали до українського мистецтва. І нам вдалося – бодай кільком сотням людей – показати іншу Україну: сучасну, урбанізовану, невпізнавано-знайому. Я знаю, що для багатьох це був шок. І пізніше – опора для плекання нової української політичної ідентичності.

В 2011 році за підтримки Держкіно мені вдалось випустити двд-колекцію українських німих фільмів «Українське німе», озвучених сучасними музикантами для перших «Німих ночей». Цього ж року Катерина Копилова запропонувала мені посаду заступника директора з архівної роботи Центру Довженка. Перше, що я зробив – склав за допомогою Олега Чорного, Володимира Войтенка та Сергія Тримбача перелік українських німих фільмів, відсутніх в Центрі, для закупівлі в Госфільмофонді Росії. Держкіно профінансувало їх реставрацію, а я заповзявся шукати сучасних музикантів, які б їх озвучували.

Так мимохіть народився проект «Коло Дзиґи» - серія кіноперформансів, в рамках яких Центр показував реставровані німі стрічки, десятиліття недоступні широкому глядачеві, в живому музичному супроводі сучасних українських музикантів. Так ми потроху повертали український кіноавангард в культурний обіг між щорічними «Німими ночами», які продовжували проводити в Одесі. Так народились найвизначніші кіноперформанси серії: «Земля» Довженка в супроводі ДахаБраха, «Хліб» Шпиковського в супроводі Порт Моне, «Навесні» Кауфмана в супроводі Олександра Кохановського, його ж «Небувалий похід» в супроводі колективу Антона Байбакова. Ми показували кіноперформанси не лише в Україні, але також – у Німеччині, Італії, Данії, а ДахаБраха – навіть у Мексиці. Тільки в циклі «Коло Дзиґи» було повернуто після 80-літнього забуття та озвучено більше 10 фільмів – шедеврів українського кіноавангарду, і ще десятки – на «Німих ночах».

В 2015 році ми вперше дали український німий фільм в роботу закордонному музиканту: за підтримки Британської Ради в Україні брістольський електронщик Гай Бартелл написав музику до Довженкового «Арсеналу». Потім була прем’єра на «Книжковому Арсеналі» та концертний тур Гая в дюжині британських міст.

Ця історія, сама по собі непересічна, мала отримати продовження. Шукати, залучати музикантів, часто на ентузіазмі, ставало дедалі важче. Закономірним, і навіть природнім її продовженням стала пропозиція Британської Ради зробити в Україні освітній проект для кінокомпозиторів, аналогічний тому, що Рада проводила в Південно-Східній Азії. Ми розробили абсолютно новий дизайн проекту, який відповідав потребам нашого кіноринку та нашому досвіду роботи з архівним кіно. Ми запровадили окрему секцію німого кіно та значно розширили секцію для сучасного, яке ще перебуває в процесі зйомок, але вже потребує свого композитора. Міжнародний прийом заявок привабив майже сотню композиторів з 7 країн. Були обрані досвідчені викладачі зі світовими іменами – Майкл Прайс (автор музики до серіалу «Шерлок» та десятків інших проектів) з британського боку та найбільший в Україні спеціаліст з академічної електронної музики Алла Загайкевич (авторка музики до фільмів «Мамай», «Поводир»).

До інтенсивних практичних сесій, в роботі яких беруть участь 13 молодих композиторів з 5 країн, додано публічну програму: менторські курси Майкла Прайса та Алли Загайкевич 23 та 24 січня та кіноперформанси серії «Коло Дзиґи»: «Турксиб» в супроводі Гая Бартелла та «Хліб» в супроводі Port Mone 25 та 26 січня відповідно.

Envision Sound. Так ми назвали цей зухвалий проект, покликаний компенсувати відсутність в Україні фахової освіти для композиторів кіно. Покликаний породити нові міжнародні колаборації та копродукції. Нові кіноперформанси з німим кіно та сучасною музикою. Нові фільми.

І сьогодні, коли наші композитори отримали затвердження складу музичних інструментів, з якими завтра-післязавтра записуватимуть в студіях свої нові саундтреки до давно забутих, або ще ненароджених фільмів, я згадую той перший німий фільм, який так вразив мене своєю сучасною енергією та естетикою: «Люди в неділю». Тих людей більше нема. Як і композитора Steven Garling, котрий давав їм голос в далекому 2006 році, та Рустема Аблякімова, з яким ми робили експресивні, динамічні образи для «Коло Дзиґи», які стали візитною карткою проекту. Чудова, навдивовижу енергійна Ліана Кришевська залишила Україну. Любомир Госейко дописує продовження своєї «Історії…», яка перевернула з ніг на голову всю українську кінонауку. «Німі ночі» перебрались до Києва.

Я вірю, що з Envision Sound може розпочатись нова історія звучання українського кіно. І шлях довжиною в вісім років експериментів з німим кіно та сучасною музикою нарешті відкриє двері вільної музичної академії, яка, по суті, твориться на наших очах.

Іван Козленко Іван Козленко , Директор Національного центру Олександра Довженка
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter