Телеведуча Роксана Руно, за сумісництвом ще й директорка інформаційного мовлення каналу, звільнилася з роботи через настійливі рекомендації від менеджменту каналу запросити в ефір одіозного діяча українського політичного простору Віктора Медведчука. Та не просто запросити, а, за її словами, показати позитивну роль кума Путіна у звільненні заручників. Роксана твердить, що перед тим були пропозиції зняти у рухомому рядку інформацію про те, що Медведчук присутній у американських санкційних списках.
Прес-служба каналу заперечила, що Медведчук причетний до фінансування каналу. А шеф-редактор медіа-голдингу ZIK Данило Нікуленко заперечив, що редакційна політика каналу пов’язана з Медведчуком. Він сказав, що питання підключення Медведчука у телефонному режимі обговорювалося з Роксаною Руно і вона відмовилася залучати його до ефіру, обґрунтувавши це особистою позицією.
Як на мене, версія керівництва ZIK виглядає не вельми переконливою. Ось так зненацька не найгірша ведуча не стане звільнятися без серйозних причин. Скоріш за все, проблема справді у тому, що Медведчука таки намагаються просувати до ефіру, створивши йому позитивний імідж. Крім того, деяка кулуарна інформація дає підстави для припущень, що дехто з нинішнього керівництва ZIK був тісно пов’язаний з Медведчуком іще до своєї появи на каналі. Мало того, не можна виключати, що саме завдяки його сприянню ця особа там і виринула.
У появі в ефірі Медведчука я би не вбачав нічого лихого з практичної точки зору. Він вже неодноразово бездарно програвав у публічній політиці. Досить лише згадати опозиційний блок «Не так!» на противагу гаслу Віктора Ющенка «Так!».
Цей блок був приречений на поразку, адже будувати свій політичний імідж на запереченні є апріорі програшною ідеєю. На парламентських виборах 2006 року він набрав мізерні 1,1 відсотки голосів і почив у Бозі. Так само як і медведчуківська Соціал-демократична партія (об’єднана), яка складала основу того блоку.
Сьогодні Медведчук поводиться так само бездарно. Він явно не відчуває суспільних настроїв і вперто повторює тези від Москви і прославляє Путіна. З такими підходами він теж приречений на поразку. Він, як і будь-який інший діяч, має право бути запрошеним до ефіру.
Права політиків, як і будь-яких інших громадян, мають бути забезпечені. З огляду на це дії Роксани Руно виглядають нібито як суб’єктивізм і непрофесіоналізм.
Але все ж таки давайте не забувати, що в країні у нас іде війна. Щойно Росія була визнана країною-агресором. Тим часом, Медведчук, який формально є громадянином України, де факто є голосом Кремля. А ставлення до всього, що пов’язане з Росією, за нинішньої ситуації повинно мати особливий підхід.
Якщо Медведчука запрошувати до українського ефіру, то давайте вже і Путіна запросимо на якесь популярне народне ток-шоу, а разом з ним міністра оборони Сергея Шойгу, або міністра закордонних справ Сергея Лаврова. Це виглядатиме логічним наступним кроком.
Ви скажете, що Медвечук має офіційний статус і представляє Україну у так званому мінському процесі. Тут, либонь, треба згадати за яких умов формувалися групи переговорників для Мінська. Тоді Україна стояла перед прірвою. А Меркель і Олланд не те, щоб виконували волю Путіна, але дуже сильно до нього прислухалися. Тож, не виключено, що саме за наполегливими побажаннями Путіна Медведчук і був включений до цієї групи. Україна змушена була тоді погодитися.
Нині ситуація суттєво змінилася. Попри всі негаразди, Україна вже не виглядає безпомічним ягнятком, яке легко може проковтнути жорстокий сірий вовк. Та й самі Мінські угоди зазнають критики як неефективні від тих же американців, котрі з приходом до влади нової адміністрації Білого дому повернулися у процес врегулювання війни на Донбасі.
Схоже, що незабаром постане питання перегляду Мінських угод. А відтак виникне питання, чому, власне, Медведчук світиться як єдина особа, яка вирішує долі наших заручників?
Тож, Роксана Руно мала моральне право відмовитися від запрошення такого одіозного політика до ефіру. Чи мала вона юридичне право – це залежить від засад, на яких базується організаційна політика каналу. Зокрема, від того, чи існує там колективна угода, в якій мали б бути прописані права і обов’язки як членів колективу, так і власників.
Але в будь-якому випадку намагання нав’язати авторці програми того чи іншого гостя є проявом сваволі менеджменту, а то й власника, який нині перебуває в бігах за кордоном, але мало хто сумнівається, що він продовжує впливати на політику свого дітища.