Політична реклама на ТБ дратує й викликає ненависть не лише серед дорослого населення, але й серед дітей.
Невже любов до наших політичних лідерів вимірюється кількістю реклами на ТВ? Чи може кількістю витрачених грошей на політичну рекламу на центральних телеканалах?
Досвідчені політтехнологи підказують, якщо політична партія не має пяти мільйонів доларів США на політичну рекламу на центральних телеканалах - в неї мізерні шанси для подолання пяти-відсоткового бар’єру.
Аналітики та експерти зможуть порахувати скільки коштів (невідомого походження) витрачається на політичну телевізійну рекламу, якщо 1 хвилина коштує в середньому до 100 тисяч гривень.
Хоч Закон про вибори народних депутатів України гарантує рівність прав і можливостей під час виборчих перегонів, але на практиці гарантована рівність вимірюється фінансовими можливостями. В більшості політичних проектів – невідомого походження фінансів.
Прагнучи жити як у Європи, варто було б перегняти досвід щодо політичної реклами.
Хочу підкреслити, у світі існує декілька різних підходів до регулювання політичної реклами і висвітлення передвиборчої кампанії у ЗМІ:
- повна заборона платної реклами в ЗМІ;
- рівні можливості платної реклами в ЗМІ.
1. В багатьох європейських країнах платна політична реклама заборонена як на радіо, так і на телебаченні.
У Франції та Бельгії замість політичної телевізійної реклами провідні партії під час передвиборчих кампаній мають право на безплатний ефірний час. Наприклад, у Великобританії заборонена вся платна політична реклама і ця заборона поширюється не лише на політичних кандидатів і партії, але й на всю рекламу, яка може вплинути на суспільну думку.
На відміну від Європи, наприклад у Канаді, платна політична реклама дозволена, але регулюється певним чином. Головний телерадіомовний регулятор – Канадська комісія з питань телерадіокомунікацій зобов’язує компанії надавати ефірний час на рівних умовах. Якщо партія отримала безкоштовну або платну рекламу, то усім її конкурентам мають надатися такі ж можливості. Принцип рівності розповсюджується на цінову політику, час, хронометраж та графік виходу.
Вся політична реклама в Сполучених Штатах Америки повинна включати інформацію про те, хто за неї заплатив.
2. Деякі європейські країни роблять ставку на принцип “рівних можливостей” під час виборчих перегонів та належний контроль за редакторською незалежністю й відповідальністю.
Німеччина. Принцип “рівних можливостей” закладений у Конституцію країни, крім того закон “Про політичні партії” вимагає від суспільного мовника рівного ставлення до всіх політичних партій. На практиці ці рівні можливості забезпечують рівновагу у новинах, програмах поточних подій та передачах німецьких суспільних мовників.
У Данії, Норвегії та Нідерландах не існує чітких нормативно-правових норм щодо контролю під час проведення виборів. Тому що культура саморегулювання мовників вважається найвища в європпейській спілноті. Суспільний мовник несе загальну відповідальність за об’єктивне та неупереджене висвітлення передвиборчої кампанії та внутрішній розпорядок висвітлення (часами й не прописаний). Проте останні десять років це не впливає на діяльність мовників. Тріада: мовники, політики і громадськість свідомо та відповідально ставляться до процесу.
3. Щодо безкоштовної політичної реклами, то більшість західноєвропейських країн забезпечують пропорційний доступ.
Пропорція зазвичай базується на кількості місць у парламенті з урахуванням частки непредставлених партій. В деяких країнах Центральної та Східної Європи головною особливістю є надання кожній партії або кандидату однакового проміжку часу. Недоліком пропорційної системи вважається те, що вона фактично підтримує вже існуючі успішні партії, а недоліком системи з рівним доступом є те, що забагато часу приділяється незначним партіям.
Отже, регулювання має бути чутливим як до конституційної системи, так і до політичних змін у суспільстві.
4. Сьогоднішня ситуація з політичною рекламою на ТБ доводить, що Україні потрібне терміновне нове законодавче оформлення політичної реклами та рівне використання її всіма учасникам перегонів.
Найбільш прийнятним для України буде прийняття окремого Закону України про політичну рекламу, де така реклама буде розглядатися в двох аспектах – як форма передвиборчої агітації (коли реклама обмежується часовим критерієм, моментом реєстрації партії, як учасника виборчого процесу) і як самостійний вид реклами, що інформує про діяльність політичних партій.
Таким чином, ці політичні партії матимуть можливість реалізовувати своє конституційне призначення – сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян (із застереженням, що під час виборчого процесу політична реклама, як самостійний вид реклами заборонена).
Закон має чітко визначати, яким чином мають позначатися платні матеріали, пов’язані з виборами та джерела коштів, за які вона була виготовлена та розміщена. Загалом, й питання забезпечення більшої прозорості фінансування політичних партій надважливе. 12 червня цього року політичні лідери П. Порошенко, О. Тягнибок, В. Кличко, А.Гриценко, С. Соболєв, Ю. Стець, А. Шевченко зареєстрували проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення прозорості фінансування політичних партій в Україні та передвиборної агітації» (реєстр.№4846 від 12.06.2014р.). Ідея законопроекту в посиленні прозорої фінансової звітності політичних партій про використання коштів передвиборчих фондів під час виборчого процесу, забезпечення доступу громадськості до інформації про джерела фінансування передвиборної агітації та напрями витрачання відповідних коштів. Проект зареєстований, але голосування не пройшов. Вже зараз очевидно наскільки важливий цей законопроект, як і окремий Закон про політичну рекламу.
Інакше телевізор й надалі буде гидко й соромно вмикати. Особливо потрапляючи на політичну рекламу.