Якщо коротко охарактеризувати цю законодавчу ініціативу, то вона надасть можливість владі законно обмежувати і забороняти будь-які небезпечні для неї мітинги та протести, а тих, хто проводитиме захід не зважаючи на заборони, чекатимуть в’язниця і штрафи. Детальніше небезпеки ухвалення даного закону я описав тут.
Для довідки, на сьогодні будь-які репресії щодо протестувальників є незаконними і отримують негативну оцінку міжнародної спільноти. Вони не відповідають Європейській Конвенції з прав людини (ратифікованої в Україні, а отже – частині нашого національного законодавства) і рішенням Європейського суду з прав людини.
Логіка дій влади абсолютно зрозуміла. Вони за будь-яку ціну не допускатимуть повторення Помаранчевої революції у будь-якому вигляді. Для цього вони йдуть двома шляхами – «кнута і пряника». Пряником у влади є різноманітні «покращення», кнутом – посилення владної вертикалі. Вони вже збільшили фінансування силових структур, здійснюють жорсткий контроль за судовою системою, і ухвалення цього закону стане логічною крапкою у процесі створення «твердої руки» влади.
Хоча, заради справедливості, варто зазначити, що у владі також відсутня єдина думка з приводу ухвалення такого закону. Не зважаючи на позицію Міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка та радника Президента Марини Ставнійчук, за словами Голови ВРУ Володимира Рибака, Президент Віктор Янукович не підтримує ухвалення цього закону.
Зрозумілою є позиція «професійних лобістів» з деяких громадських організацій. По-перше, вони вже давно тісно співпрацюють з Адміністрацією Президента, а по-друге, отримали чималий грант від міжнародних фондів на лобіювання саме цього конкретного законопроекту.
А от дії опозиції є абсолютно не зрозумілими. Чому під законопроектом з’явились підписи Андрія Шевченка (Батьківщина) та Валерія Пацкана (УДАР)? Невже вони не розуміють всіх можливих ризиків? А якщо розуміють, чому тоді сприяють владі в ухваленні законопроекту, який суттєво звузить права їхніх виборців? Які причини спонукали опозиціонерів підтримати убивчі норми даного законопроекту?
На мою думку таких причин може бути як мінімум три:
Вони не читали законопроект і не знайомі з ризиками ухвалення даної законодавчої ініціативи. Але на мою думку, це не може відповідати дійсності. Згадані народні депутати неодноразово на різних заходах вели полеміку з експертами Всеукраїнської ініціативи «За мирний протест!», і щоразу її програвали. Вони були неодноразово повідомлені про всі ризики і небезпеки ухвалення закону, однак продовжують його лобіювати.
Їх залякали, купили чи якимось іншим чином здійснили тиск. Звісно, в українських реаліях це можливо, але якби це було так, чому ж ми не чуємо реакції з боку керівництва цих політичних сил? Чому їх не виключають із фракцій? Чому керівництво партій не відмежовується публічно від підтримки даного законопроекту?
Вони роблять це свідомо – з метою монополізації права на протести. Що мається на увазі? Народні депутати, згідно закону «Про статус народного депутата», можуть будь-який свій захід (мітинг, пікет, марш, демонстрація тощо) маскувати під «зустріч з народним депутатом». Позапарламентські опозиційні партії та позапартійні громадські ініціативи такої можливості не мають, а отже, вони будуть змушені звертатись по допомогу до своїх парламентських колег, і, відповідно, фарбуватись у їхні кольори. Парламентські опозиційні партії на сьогодні не спроможні самостійно організовувати акції протесту на належному рівні, тому "взяття шевства" над незадоволеними - їхній шанс вирішити проблему із залученням людського ресурсу.
С законом о мирных собраниях вообще странная ситуация. Он теоретически должен был способствовать мирным собраниям, но в реальности может использоваться для закручивания гаек
— Олесь Доний
Також варто зазначити, що в Кіровограді та загалом у Кіровоградській області відсутні будь-які проблеми з реалізацією права на мирні збори, більше того, в нашому регіоні найкраща ситуація зі свободою мирних зібрань в Україні. Влада не порушує наявного законодавства і навіть не робить спроб порушувати права громадян.
Нікому нічого не забороняється проводити. У жодному місті нашої області не існує жодного неконституційного рішення органів місцевого самоврядування. Тим не менше, протестна активність громадян регіону доволі низька.
Чому? Можливо тому, що місцеві опозиційні партії повністю деморалізовані і беззубі (остання опозиційна акція на гостру соціальну тематику замість задекларованих тисяч учасників ледве зібрала десяток). А можливо і тому, що проблеми вирішуються і без мітингів та пікетів…
Отже, влада Кіровоградщини могла би давати поради і проводити навчання для інших регіонів, яким чином без будь-яких репресивних дій не доводити громадян до акцій прямої дії. Однак ніякий закон «Про мирні зібрання» кіровоградцям точно не потрібен. Якщо без нього може обійтись одна область – можуть обійтись і інші. Може обійтись і вся Україна.
Право на мирні зібрання – право на протест – це основоположне право, яке дає нам можливість захистити будь-які інші права та законні інтереси. Без нього ми, громадяни, повністю втратимо нашу державу. І ми його маємо захистити!