Все публикацииПолитика

Трохи про епатаж в українській політиці

Над ним, звісно можна потішатися, від нього навіть, інколи, можна відвертати носа. Тим не менш, це речі глибші, ніж здаються. За кожним епатажем стоїть неприйняття існуючих правил, котрі, в своїй сутності, є жахливими та несправедливими. От, приміром, посольства та консульства РФ. Їх закидують важкими предметами, псують їх автомобілі, фарбують. Чому?

Игорь ЛуценкоИгорь Луценко, народный депутат

Фото: Макс Требухов

Не тому що це в природі українців – хуліганство по відношенню до дипустанов – а тому що у природі нинішньої української влади є злочинне нехтуванням своїми обов’язками. Цивілізовані кроки не робляться, бо ті, хто мають виняткову можливість їх робити, відмовляються.

У випадку агресії з країною, що нападає, розриваються або суттєво обмежуються дипломатичні зв’язки, розробляється план економічних санкцій, у всій країні чи безпосередньо у місцях, де відбувається силове зіткнення, оголошується правовий режим воєнного стану. Країна робить усе, щоб мінімізувати вплив на себе агресора.

Натомість українська влада цього не робить. Декілька десятків тисяч російських військ, котрі розквартирувалися по Донбасу (неофіційно) і по Криму (цілком відкрито) – як кажуть, не привід для реакції властей України. Вводити воєнний стан Порошенко категорично відмовляється, мотивуючи це економічною невигідністю такого кроку.

Тисячі убитих, поранених, зруйновані міста - не привід для перегляду статусу Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року. Таким чином, юридично у нас з Росією – суцільна дружба і мир.

Мир існує і на рівні великого бізнесу. В тому числі і державного – ми безперешкодно даємо можливість Газпрому заробляти мільярди, поставляючи газ цієї особистої корпорації Путіна його друзям у ЄС – таким чином, ми самі забезпечуємо хабарі, які Путін дає у Європі, щоб наші, українські інтереси Європа ігнорувала. Ми самі допомагаємо Путіну, причому на збиток собі – зараз тариф на прокачування газу (утім, як і десятиліття до того) є значно нижчим ринкових розцінок на такі послуги у Європі, нижчим того показника, котрий є реальною собівартістю.

Смійтеся далі з Парасюка, що зриває російські прапори у Львові, відмовляйтеся далі від тих, хто кидає каміння у російські державні установи. Але запропонуйте легальні та мирні механізми, яким чином добитися – поодиноким парламентарям, звичайним громадянам – щоб ми, Україна, перестали допомагати Путіну фінансувати наше, України, знищення?

Підказую – нема таких механізмів.

Так, дуже негарно, що у центрі Києва б’ють вітрини російських банків. Але чому воюють з прийшлими росіянами прості солдати і добровольці,а Президент та його найближчі друзі ведуть активне економічне співробітництво з агресором? Путін забезпечує лояльність українських олігархів до Порошенка – бізнес одних знищує, бізнес інших, хто надає медійну та іншу підтримку президенту – працює в окупованих районах та Росії практично безперешкодно.

Засуджуйте комбата батальйону ОУН Коханівського, котрий з бійцями з передової «ходить в гості» до Ахметова та російських банкірів. Але запропонуйте мирний механізм впливу, яким чином примусити СБУ зробити так, щоб у Ахметова та його Систем Кепітел Менеджмент не було можливості вести сепаратні переговори з Росією, підтримувати бойовиків на Донбасі? Нагадаю, мирні акції проти колабораціонізму Рината Ахметова уже тривають півтора року, безрезультатно.

Скажіть, як мирно вплинути на ставленицю Порошенка Гонтарєву, котра десятками знищує українські банки, в той же час ретельно підтримує ліквідність російських стабілізаційними позиками – за наш, українських громадян, рахунок?

Нарешті, по Наді Савченко.

І не тільки по Наді, давайте не персоналізовувати пробему – у російських тюрмах десятки заручників, у полоні моторол та гів – сотні. Мінські домовленості, котрим, як постійно повторює їх фанат Порошенко – вони принесли вирішення цієї проблеми?

Не принесли, бо «російські» заручники (татари з Криму, українські патріоти, викрадені з української території російськими силовиками) – вони взагалі у Мінському форматі були забуті.

А інші – все одно у полоні, бо Мінські угоди є фейком, обманом, поразкою дипломатії. Катастрофою для морального стану армії, і – гордістю Порошенка, колисковою для європейських дипломатів.

Як це змінити?

Усвідомте, у нас немає мирних та легальних механізмів впливу на владу. В цій ситуації каміння в шибки російських консульств та банків – це річ, котру патріоти вважають для себе справою честі. І це найменш грізна річ.

На думку теоретика війни Клаузевіца, перемога – це позбавити противника волі до спротиву. В цьому підході, безумовно, Росія перемогла Порошенка. Ні військового, ні юридичного спротиву загарбанню наших територій держава не те що не здійснює. Вона навіть не планує у майбутньому.

Військовим не просто заборонено стріляти по загарбниках – у інтернеті сотні спеціальних людей за гроші друзів Порошенка намагаються блокувати навіть дискусії про те, якою має бути військова компонента визволення окупованих територій. Розвиток збройних сил буксує, дипломатичного та юридичного плану дій по спротиву агресії до сих пір не оголошено.

Але важливо що українська громада демонструє свою волю до боротьби – тим самим показуючи, що поразку все-таки отримала Росія. Якби не ці (комусь смішні, а мені не дуже) акти епатажу, насправді мирні і ненасильницькі по відношенню до людей, то ми давно уже самі себе переконали, що ми програли Росії. Ціна епатажу – дріб’язок порівняно з тим, що воля до боротьби ще є.

Інакше ми і наші союзники бачили б, що українці погодилися програти війну Росії, як погодився Порошенко, як погодилося це депресивне зборище корупціонерів, котре тимчасово відібрало у нас наші легальні способи здійснювати владу та реалізовувати волю – відібрали парламент, уряд, суди, прокуратуру, референдуми і вибори, залишили нам, як завжди, оці смішні та непристойні речі – пляшку коктейлю в одній руці та уламок бруківки у іншій.

Игорь ЛуценкоИгорь Луценко, народный депутат