Узагальнюючи та аналізуючи статки державних службовців, приходимо висновку, що основна проблема України лежить тепер на поверхні, а саме у деклараціях її чиновників. За незначним випадком, ми бачимо, що політикою займаються виключно багаті і дуже багаті люди. На сьогодні вони становлять меншість від населення нашої держави. Але існує і більшість, яка, отримуючи зарплатню у розмірі 300-400 доларів на місяць вважає себе не такою вже пропащою і навіть намагається позиціонувати себе як середній клас. Проте, уся правда в тому, що при існуючому рівні інфляції, нестійкості національної валюти і шаленому рівні корупції, людина з місячним доходом у 300 доларів апріорі не може бути середнім класом. І це ми не говоримо про тих, хто реально перебуває за межею бідності. Електронні декларації засвідчили ряд важливих проблем сучасного українського державотворення. Саме про них і варто говорити.
По-перше, це катастрофічна відірваність політиків від реалій життя мільйонів українців. У меншості свій світ, у більшості – зовсім інший. Поки що вони не перетинаються, але існують у межах однієї держави. І парадокс усієї ситуації полягає в тому, що чим більшого зубожіння зазнає українська більшість, тим більше ростуть статки української меншості. При цьому, доля середнього класу залишається такою мізерною, що про неї як про реальну групу соціального, політичного та економічного впливу не говорять зовсім.
Таким чином, за три роки, що минули від початку Революції Гідності, Україна втратила ту основу, яка могла стати рушійною силою відродження економіки.
По-друге, ми можемо засвідчити, що е-декларації – це реальна причина, яка впливатиме на зростання класової ненависті в українському суспільстві. І якщо пролетаріат початку ХХ ст. ненавидів капіталістів з причини того, що вони наживалися за рахунок тяжкої праці простих робітників, то в Україні все виглядає більш складним та небезпечним. Ненависть українців до політиків – результат недалекоглядності та жадібності чиновників, ускладнений образою за вкрадене майбутнє та усвідомленням того факту, що усі ті квартири, автівки, будинки, ікони та діаманти були набуті в час, коли на фронті гинуть люди. Таке не пробачається і не забувається. Тому, якщо і станеться черговий соціальний вибух, він буде не схожим на усі минулі, адже доведені до відчаю люди будуть керуватися несамовитим бажанням помсти. А бажання помсти – дуже сильний соціальний мотиватор.
По-третє, можемо констатувати незмінність підходу до своєї роботи тих, хто вирішив присвяти себе політиці та державному управлінню. Особисте продовжує превалювати над державним, тому усі розмови про реформи, зміни, модернізацію, як і поодинокі потуги окремих людей дійсно щось зробити, не будуть давати очікуваного результату. При домінуванні особистого ніколи не зруйнувати кланово-олігархічну, корупційну систему. І це є важливим фактором, що визначатиме усю подальшу долю України.
Четвертим висновком може бути твердження про шокованість іноземних партнерів статками українських чиновників. Справа в тому, що в країнах західної демократії вважається неприйнятним декларувати мільйоні доходи та одночасно знаходитись у керма державного управління. Колосальні статки у чиновника внаслідок незрозумілих дарунків та бізнесу, записаного на родичів – це пряме свідчення процвітання корупційної складової в Україні. Звідси випливає висновок, що ті, хто обіцяв на Майдані побороти корупцію, самі і є основними виробниками цього українського лиха. Тому, усі ті, хто сьогодні перебуває при владі, а також знаходиться в українському політикумі не мають права надалі займати свої посади.
Крім того, саме електронні декларації українських чиновників змусять по іншому ставитися європейців та американців до представників вітчизняного політичного істеблішменту. Необґрунтовані статки українських чиновників вже в найближчому часі можуть стати причиною відкриття цілого ряду кримінальних справ. Питання має бути тільки одне: звідки з’явились усі ці статки? І хто не зможе дати переконливі пояснення, зобов’язаний відповідати згідно закону.
З оптимістичного, скажемо, що електронна декларація була потрібна. Вона відкриває очі на саму сутність сучасної української політики, найкраще характеризує усіх, хто використовує гасла та своє службове положення задля особистого збагачення за рахунок держави та її громадян, впливає на жорсткість позиції Заходу до українських політиків, стає передвісником змін, яким бути в країні. Можливо, це трапиться не цього року і навіть не наступного, але обов’язково трапиться, адже механізм вже запущено. В тому числі і системою е-декларування.
Щоби не говорили українські чиновники та політики у своє виправдання, навряд чи їм вдасться переконати когось у власній щирості. Та й ніхто вже не буде їм вірити. Головне, щоб голос свій не продали під час наступних виборів, адже в такому разі українцям варто ображатися виключно на себе, а не на тих, кого вони наділяють владою.