А повернення Навального після такого відвертого сигналу було відкритим викликом, після якого в режиму вже не залишалося вибору – тільки саджати, а то вважатимуть слабаками. А цього вже Путін ніяк допустити не може, не те в нього уявлення про владу. І кожен новий протест проти затримання Навального, кожна заява західного політика не послаблює, а зміцнює впевненість російського президента і його оточення: буде сидіти. Повинен сидіти. Інакше не можна.
Інше питання – чому саме зараз? Чому протягом багатьох років російська влада маневрувала у своєму протистоянні з Навальним, давала йому умовні вироки, а потім раптом враз вищирилась, спробувала просто вбити, а коли не вийшло, коли осоромилася на очах усього світу, вирішила посадити? Адже якби повернення Навального не помітили, це стало б найкращим доказом того, що ніякого отруєння не було і сам «берлінський пацієнт» Путіна не цікавить. А так російський президент фактично зізнається у власних злочинах і провокує суспільну активність: тільки у ніч оголошення вироку Навальному в Росії було затримано 918 осіб.
З цього приводу може бути чимало конспірологічних теорій, в тому числі і про постановочність того, що відбувається, і про участь самого Навального у «виставі» – правда, тоді потрібно буде пояснити, навіщо опозиціонер сам себе труїв «Новачком», але конспірологів, як відомо, ніщо і ніколи не зупиняє. Реальність, між тим, може бути набагато грубшою.
Ми – і, до речі, Навальний разом з нами – могли просто пропустити той момент, коли путінський режим просто піднявся на наступний поверх авторитаризму. Приблизно такий самий поверх Кремль проїхав у дні Майдану 2013-2014 років: адже ще за кілька місяців, а то й тижнів до його початку мало хто міг уявити, що Путін зважиться на анексію Криму і почне війну проти України, захоче відвертої конфронтації з Заходом. Але Путін щасливо проїхав цей поверх – і поїхав далі. І зараз, після «обнулення» своїх термінів, після зміни російської Конституції він на шляху до відвертої узурпації влади. При цьому абсолютно неважливо, у якому вигляді буде відбуватися ця узурпація – у вигляді оформлення довічного правління чи владного «транзиту». Важливо – щоб у цьому участі не брало суспільство, щоб ні в кого не було ніяких сумнівів і заперечень.
При цьому Путін, як і кожен узурпатор, на шляху до узурпації відчуває себе не зовсім впевнено, що підсилює напруженість у самій архітектурі влади, провокує кланову боротьбу або хоча б створює ілюзію такої боротьби. І ми повертаємося до теми небажання продемонструвати слабкість – але тепер у концентрованому вигляді, коли мова йде про власне майбутнє. Путін критично не зацікавлений у тому, щоб хтось міг запідозрити його в невпевненості, нездатності реалізовувати свої рішення.
Тому він саджає Навального і б'є людей.