На старті передвиборної гонки головним противником кандидата від влади Александара Вучича був колишній омбудсман Саша Янкович, однак усього за тиждень кампанії на друге місце вийшов Любіша Білий Прелетачевич.
Вигаданого кандидата Прелетачевича, який у перекладі із сербської означає «перебіжник», жоден із десяти претендентів на президентське крісло не сприймав за конкурента, поміж тим рейтинг Білого Перебіжника підскочив із трьох до 11 процентів. Експерти пояснюють феномен Перебіжника катастрофічним станом сербського політикуму, адже Лука Максимович (таке справжнє ім’я Білого) висміює і опозиційних, і провладних кандидатів, а його імідж – білий смокінг, масивний золотий годинник і яскраві перстені – це пародія на нечестивого сербського політика. Популярність провінційного студента, який заради розваги створив Перебіжника, свідчить про апатію великої кількості виборців, які втратили довіру до політиків. Його електорат - це ті, хто не збирався голосувати або ж голосував би «проти всіх».
Головний опонент
За останніми даними соцдосліджень, рейтинг Білого Перебіжника все ж таки впав, а основним конкурентом Вучича знову став правозахисник Саша Янкович. Згідно з опитуваннями агенції Faktorplus від 25 березня, свій голос за нього готові віддати 15% виборців. Кандидатура Янковича з’явилася із низки антиурядових протестів, які він очолив у відповідь на незаконне знесення будівель у центрі Белграда, на місці яких має з’явитися комплекс фешенебельних готелів, казино та елітного житла.
Янковича публічно підтримала велика кількість інтелектуалів, письменників, акторів, громадських діячів. Втім, попри бездоганну репутацію, позапартійний кандидат уже демонструє гнучкість і схильність до політичного компромісу. Наприклад, на питання про співпрацю з Росією він відповів, що його ставлення до цієї країни позитивне. Навряд чи екс-омбудсмен, чия передвиборна програма базується переважно на захисті прав громадян, не поінформований про стан прав людини у країні, де заарештовують за мирні протести, кидають за грати за СМС і репости в соцмережах, катують у в’язницях.
Росія - мати
Майже всі кандидати, включаючи представників проєвропейської опозиції, виступають за тісну співпрацю з Росією. Колишній в’язень Гаазького трибуналу Воїслав Шешель, який також претендує на посаду президента, взагалі пропонує створення спільної з Росією армії.
Серед кандидатів-русофілів є й особи із санкційного списку України: номера 7 у списку кандидатів, лідера руху «Двері» Бошку Обрадовича Київ ще раніше оголосив персоною нон-ґрата.
Єдиний кандидат, який виступає проти будь-яких зв’язків з Російською Федерацією - лідер Ліги соціал-демократів Войводини Ненада Чанак. Він називає Росію найкорумпованішою країною в світі, а у нещодавньому інтерв’ю Чанак заявив: “Росія бачить Сербію як зону інтересу, котра потрібна для переговорів з міжнародною спільнотою для визнання Криму. Передусім я розірвав би енергетичну угоду і так позбувся енергетичної залежності від Росії”.
Нагадаємо, у 2008 році Сербія продала 51% держпідприємства «Нафтова індустрія Сербії» «Газпрому» в обмін на обіцянку росіян побудувати газогін «Південний потік» через її територію, невдовзі Росія свій амбітний проект згорнула, а Сербія залишилася без стратегічного підприємства та без газогону.
Чанак також єдиний, хто відверто говорить про те, що Косово втрачене і що Сербія має вступити в НАТО.
Євроінтегратор-русофіл
Половина кандидатів виступають проти вступу Сербії до Євросоюзу, тоді як лідер перегонів діючий прем’єр-міністр Сербії Александар Вучич будує свою кампанію на твердженні, що він чи не єдиний гарант вступу Сербії до ЄС. Вучич звертається до виборця з проханням дати йому можливість завершити розпочаті реформи, зводячи свою агітацію до того, що «коней на переправі не міняють».
Утім, за усталеною традицією, напередодні голосування провладний кандидат поїхав по благословення в Москву. Під час зустрічі з Володимиром Путіним Александар Вучич поскаржився на зростання зовнішнього впливу на Балкани і принагідно припустив, що протести в Москві й антиурядові мітинги, які регулярно проходять у Белграді, мають одного організатора. Чи розмовляли сторони про державний переворот, який торік спробували вчинити в Чорногорії сербські бойовики під керівництвом російських грушників – не повідомляють.
Про небезпеку стороннього впливу на Західних Балканах останнім часом заявляють із багатьох центрів сили. Відповідні заяви робила і Федеріка Могеріні, боротися з російський втручанням у справи регіону закликала також британська прем’єрка Тереза Мей. Однак кандидатуру Вучича підтримують і Путін, і Меркель. Питання лише - як довго великі сили дозволятимуть йому бути «ласкавим телятком, що двох маток ссе». Вучич, який на цей момент веде переговори про вступ Сербії до ЄС, навідріз відмовляється виконувати пункт відповідної угоди, який вимагає узгодити зовнішню політику, тобто приєднатися до європейських санкцій проти РФ.
Щодо українського питання, то провладний кандидат любить називати антиурядові протести в Белграді, а також мітинги громадян, які проходили напередодні виборів у сусідній Македонії та Чорногорії, «українським сценарієм». Після анексії Криму прем’єр Вучич заявляв, що Сербія виступає за територіальну цілісність України, однак зазначив, що, «на відміну від Косова, у Криму відбувся референдум».
Президент Вучич
Біографія Александара Вучича така сама суперечлива, як і його зовнішня політика. Він був одним з лідерів націоналістичної Радикальної партії, в 90-х підтримував агресивну політику Слободана Мілошевича й був його міністром з питань інформування в часи найжорсткіших обмежень свободи слова і тотальної пропаганди. Старі прийоми боротьби проти свободи ЗМІ Александар Вучич застосовує і нині, а на утиски журналістів щоразу звертають увагу його європейські партнери.
Узяти участь у президентських перегонах Вучич буквально був змушений через нікчемно низький рейтинг свого соратника – президента Томіслава Ніколича.
Через мізерні шанси на перемогу той самоусунувся і заявив, що по завершенні президентської каденції йде на пенсію. Автократа Вучича суто церемоніальна посада президента не надто цікавила, і він не одноразово заявляв, що не має президентських амбіцій, однак новітня сербська історія знає випадки, коли вся влада фактично була в руках президента, як, наприклад, за часів правління Бориса Тадича, який керував країною через маріонеткового прем’єра Мірка Цветковича. Вочевидь, така сама модель чекає на Сербію і після перемоги Вучича.
Наразі рейтинг кандидата провладної коаліції становить понад 55%, а єдина інтрига – переможе він у першому чи у другому турі. Хоча експерти застерігають, що можливі несподіванки... У розпорошеної опозиції, яка після низки зустрічей так і не досягла згоди щодо єдиного кандидата, надія лише на другий тур, забезпечити який може висока явка виборців, тож вони активно закликають сербів не знехтувати цієї неділі своїм правом вибору.