Посаду директора, відповідального в американському Білому домі за відносини з Європою і Росією, може зайняти наукова співробітниця інституту Брукінгса Фіона Хілл.
Про це повідомляє Foreign Policy.
За інформацією видання, пропозиція надійшла Хілл від Кейта Келлога, який тимчасово обіймав посаду радника Трампа з питань нацбезпеки після відставки Майкла Флінна. Рішення запросити Хілл, яка знана критикою російського керівництва, найімовірніше, підтримають обидві партії в Конгресі, зазначає видання.
Фіона Хілл має подвійне громадянство - Великобританії і США. Вона працювала на американську розвідку з 2006 по 2009 рік.
Фіона Хілл має ступінь доктора філософії Гарварду за спеціальністю "Історія". Магістра отримала зі спеціальності "Радянськознавство".
У 2003 році опублікувала монографію "Енергетична імперія: нафта, газ і відродження Росії".
У 2006 - 2009 роках служила офіцером національної розвідки з питань Росії і Євразії в Національній розвідувальній раді.
2013 року світ побачила її книга (друге видання у 2015) "Містер Путін: оперативник у Кремлі". У біографії президента РФ Володимира Путіна, виданій 2013 року, вона застерігала від недооцінки російського лідера, вказуючи на його здатність відшукувати слабкості в опонентів, "вигострену під час роботи в КДБ".
Остання дослідницька стаття в Brookings від 13 січня 2017: "Чому Путін лізе в борги і що робити Заходу". Нижче подано деякі цитати. "По-перше, багато хто на Заході недооцінив, наскільки Путін бажає боротися, так довго і так жорстко (і так брудно), як знадобиться, щоб досягти своїх цілей. Володимир Путін буде використовувати всі наявні методи, і буде безжалісним".
Далі йде доволі довге і докладне зображення психології Путіна.
У статті є і частина, присвячена Україні: "Путін думав, що контролює ситуацію з продажним і вразливим Віктором Януковичем у кріслі. Але він поставив на хибну конячку... Щойно стало зрозуміло, що Янукович не має "майбутнього" - ймовірно, у грудні 2013 року, коли подужчали протести, чи навіть у лютому 2014 року, коли все дійсно вийшло з-під контролю - тоді Путін мав бути певним, що "план Б" готовий. Анексія Криму і збурювання решти України були операціями з розряду непередбачених обставин. Вони готувалися заздалегідь: готові для виконання, але тільки в разі потреби. Але й подальші непередбачувані обставини змушували бути готовим. Збиття рейсу "Малайзійських авіаліній" MH17 над Східною Україною в липні 2014 року було з наступного списку: один з трагічних прикладів, як події збивають плани з рейок. До катастрофи MH17 Європейський Союз без ентузіазму ввів деякі санкції проти Росії за анексію Криму. Катастрофа ж стала поворотним моментом для Європи. Більшість жертв були європейцями, громадянами одного з найбільших торговельних партнерів Росії - Нідерландів (і також, як потім виявилося, місцем проживання однієї з дочок Путіна). Він збирався дотримуватися звичної стратегії. Він скоригував би свої дії на нові "засади", нові умови. Він знав, що будуть санкції - улюблений каральний інструмент зовнішньої політики США, навіть з огляду на небажання США вводити санкції за Грузію у 2008. Він готувався до цієї незворотності заздалегідь. Він намагався посилити російські важелі економічного впливу на Захід і боровся за деофшоризацію і диверсифікацію торгівлі, тільки-но повернувся в президентське крісло. Тепер же Путіну довелося мати справу з посиленим рівнем санкцій - в тому числі санкцій не економічними засобами. У випадку МН17 Путін завдав удару у відповідь власними російськими (асиметричними) санкціями під галас пропаганди і дезінформації, щоб заплутати тему, посіяти сумнів, відвернути увагу від питання, хто ж насправді збив літак і чому. І він також підвищив військові ставки у конфлікті в Східній Україні. Він не зробив жодного суттєвого кроку назад".
"Що випливає з конфлікту в Україні, який він почав 2014 року? Як він сам подав у своїй промові в Криму 2014 року, Путін хоче "Нову Ялту" із Заходом - у політичному вимірі і безпековому вимірі. Він визначає сферу впливу Москви в цій новій конфігурації в рамках Російської Імперії і СРСР на всіх територіях Європи і Євразії. На цих широких теренах Путін і Росія мають інтереси, які повинні враховуватися, інтереси, які стоять вище за інтереси всіх решти. Для Путіна Росія - єдина суверенна держава в цьому регіоні. Жодна інша держава, на його думку, не має справжньої незалежності - вони всі отримали незалежність випадково. Єдине питання для Путіна - яка зі справжніх, реальних суверенних сил (Росія чи США) буде врешті-решт могутнішою у визначенні кордонів Нової Ялти після 2014 року".
"Найбільше Путін занепокоєний економікою. Він дійсно і буквально хоче "робити бізнес" - торгівлю й інвестиції - із Заходом. Тут він як власна збільшена копія з часів, коли був заступником мера Санкт-Петербурга із зовнішніх відносин... Він досі стежить за всіма економічними стосунками Росії - управляє і торгує. Путін хоче відсунути війну в Україні вбік, відокремити її - війна війною, а бізнес - це бізнес. Західні політики хочуть зі мною боротися, але їхні бізнесмени хочуть співпрацювати з Росією".
"Поки не з'ясовано ситуацію з "Новою Ялтою", Росія і Захід будуть залишатися у стані війни. Вони вестимуть нову війну, яка ведеться всюди невійськовими, поряд із військовими, методами. І, врешті-решт, у просуванні своїх цілей Путін залишається прагматиком. Вираховуючи, як перемогти в цій війні, Путін знає, що Росія не має ні економічних, ні військових ресурсів старої радянської (і російської) масової армії, підходу тотальної мобілізації на захист своїх інтересів. З огляду на сучасний баланс сил, Росія завжди програє в такому конфлікті. США, країни НАТО, інші фактичні союзники США мають колективний ВВП, який перевищує російський більше ніж удесятеро, і мають більше зброї".
"В Україні і будь-де поблизу Росії Путін хоче схилити Захід до миру, не перестрибуючи у фазу тотальної війни. Війна 2014 року - це за своєю суттю велика (війна) гра "курчат". Зважаючи на поведінку Заходу в минулому в Грузії, Путін передбачав, що Захід "моргне першим" в Україні, боячись великих втрат від конфронтації, які він виклав дуже чітко у своїх наступально-захисних діях"."Ця гра на переляк буде довгою... поки що немає певного ендшпілю".
Нагадаємо, раніше через контакти з представниками Росії пішов у відставку радник президента США Майкл Флінн. Ключовим пунктом стали телефонні розмови з послом РФ у США Сергієм Кисляком, у яких вони обговорювали санкції. Сам Флінн стверджує, що під час телефонної розмови 29 грудня 2016 року він говорив з Кисляком про висилку 35 російських дипломатів, а не про скасування санкцій.
Як повідомляли раніше сьогодні, демократи закликали генпрокурора США Джеффа Сешнса піти у відставку через бесіди з послом РФ.