Академіком шахів називали Юхима Петровича Геллера доволі часто. І це була чиста правда. Його знання теорії цієї гри, його внесок у нові її напрямки важко переоцінити. Неможливо не згадати й про те, який це був боєць за шахівницею.
Не міг би «просто академік» мати такі рахунки з тими, хто у різні роки були чемпіонами світу: 4 перемоги, 1 поразка та 5 нічиїх проти Михайла Ботвинника, +11-7=31 з Василем Смисловим, +6-2=33 – з Тиграном Петросяном, +5-3=2 із самим Робертом Фішером. Відзначимо, що одесит був одним з двох гросмейстерів, які мали позитивний баланс проти Роберта. Щоправда, Михайло Таль переміг Боббі чотири рази, коли тому було 16 років.
1976 року на чемпіонаті країни Юхим Петрович виграв блискучу партію з феєрверком жертв в Анатолія Карпова, який поступався в той час, як кажуть, «раз на рік по обітниці».До речі, мав щастя бути присутнім під час цього шедевру. Коли Геллер здійснив фінальну жертву ферзя, я був просто на сьомому небі. Кажуть, що після цієї партії він назавжди відучив Анатолія грати французький захист.
Особливо віртуозно розігрував Геллер староіндійський захист. І Михайло Ботвинник навіть зауважив: «До Геллера ми цього дебюту не розуміли». Хоча я підозрюю, що патріарх совєцьких шахів (як називали Ботвинника) тут трохи мав на меті ще й інше (таким чином він хотів вразити Давида Бронштейна, який раніше за Юхима проник у таємниці цього початку). Але все ж. Частка правди у вислові Михайла Мойсейовича була. Внесок одесита у цей початок важко переоцінити.
Чому ж Геллер не став чемпіоном світу? Взагалі це питання дещо наївне. Їх всього у світовій історії було менш як двадцять. Та все ж людина, яка мала такий баланс з корифеями шахів, могла б і сама розраховувати на найвищий титул. Та тут одеситові не пощастило. У претендентських матчах він двічі потрапляв на Бориса Спаського, коли той був у розквіті сил, і який був для нього вкрай незручним суперником. І Геллер двічі «горів» йому з однаковим рахунком – 2,5:5,5.
Причому, абсолютно показовою можна вважати четверту партію другого матчу. Вона починалася за мінімального лідерства Бориса. Юхим Петрович чорними розіграв сицилійський захист, на який Спасський зазвичай відповідав закритим варіантом. Але Геллер переграв суперника та отримав виграшну позицію. От 35-й хід партії виявився вирішальним і для неї й для матчу в цілому.Адже, зрівняй чорні рахунок, психологічна перевага була б за ними. А в разі перемоги білих відіграти два очки в короткому матчі з 10 партій було б практично неможливо. Цікаво, що Геллер бачив хід, який вів до виграшу, до того ж мав 40 хвилин часу на шість ходів, але вирішив зіграти «ще краще». Той хід, який він зробив, призвів до фатальної поразки…Цікаво, що доброзичливий до людей Юхим Петрович написав після матчу статтю «Приємна людина і неприємний суперник». Та й взагалі їхні стосунки з Борисом на все життя лишилися приязними. Геллер навіть допомагав йому в матчі з Робертом Фішером.
Став грати у шахи Фіма ще в дитинстві. Як і в апокрифічній історії з Капабланкою, він навчався, дивлячись за грою батька, досить непоганого шахіста.Щоправда, тут їхні історії вже різняться. За легендою, маленький Капа досить швидко став обігрувати батька. Ось що згадує Геллер: «Я грав по своїх власних правилах, і всі спроби батька навчити мене закінчувалися тим, що я досягав виграшу найпростішим шляхом: рішучим помахом руки змітав з шахівниці ворожі фігури й пішаки та торжествував перемогу».
Приблизно років у шість Фіма зробив перші успіхи й став грати з батьком та старшим братом уже за загальними правилами. А потім вийшов за межі своєї квартири та мав численні баталії з друзями по двору.
Серйозні шахи почалися вже пізніше. Надто вже привабливими були одеські пляжі, футбол та баскетбол, а взимку – ковзани. У восьмому класі Юхим дістав право зіграти в чемпіонаті України. На жаль, цей турнір 1941 року так і лишився нерозіграним…
Це було лихо того покоління. Війна відібрала у хлопців і дівчат можливість розвиватися гармонійно. Геллер два роки вчився у школі, потім був у армії. Служив механіком на аеродромах.Після закінчення війни Юхим повернувся до Одеси та вступив на економічний факультет університету. Навчання, шахи й баскетбол були його заняттями на той час. Причому, скрізь він був на коні. Навчання принесло йому диплом, точні кидки зробили гравцем збірної команди Одеси, а найбільшим його козирем стали заняття шахами.
У 21 рік Геллер дебютував у чемпіонаті України 1946, де поділив 4-6-е місця. А потім почалося його сходження на вершини шахового Олімпу. В чемпіонаті країни одесит дебютував у 1949 році. Причому про присвоєння звання майстра йому оголосили лише на відкритті турніру. На старті новачка лихоманило, він програв перші дві партії гросмейстерам Паулю Кересу та Андре Лілієнталю. Та це ще нічого, молодий майстер Тигран Петросян взагалі розпочав з п’яти нулів.
Поступово настирний одесит призвичаївся й перед останнім туром він ішов на чистому першому турі, випереджаючи на пів очка Смислова та Бронштейна. Грати йому лишалося білими з колегою-новачком Ратмиром Холмовим. Про можливість «сплавляти» партії, яка розквітла пізніше, тоді ще не чули. Але ж, здавалося, зроби нічию і звання чемпіона країни, або ж розподіл його забезпечене.
Та Геллер пішов на боротьбу і зрештою програв. Навіщо він так зробив? Невже він недооцінював суперника? «Ні, я просто хотів грати в шахи», – пояснив він. І програв. Його обігнали Смислов і Бронштейн, а Марк Тайманов наздогнав. Звичайно, розподіл третього-четвертого місця – відмінний результат для новачка, проте не в такій ситуації, що склалося… Поступово одесит увійшов до числа кращих шахістів світу. Перший свій турнір претендентів він зіграв 1953 року, а останні такі змагання він провів 1971-го. Окрім того, Геллер став семиразовим олімпійським чемпіоном у складі збірної країни.
Цікаво, що перший раз він став чемпіоном 1955 року, а останній – 1979-го у віці 54 роки. Фантастичне довголіття!
Ще одна грань таланту Юхима Петровича – це тренерська майстерність. Починав він свою педагогічну діяльність у збірній України, яку він не лише очолював, але й допомагав іншим учасником. Інший Юхим, майстер Лазарєв розповідав, наскільки корисними були уроки маестро, як глибоко він розумів гру, як віддавав товаришам по команді все, що знав, нічого не приховуючи.Я вже казав, що Геллер допомагав Спасському в матчі проти Фішера, а Карпову – проти Корчного. Гаррі Каспаров теж був радий працювати з одеситом, коли грав матч з англійцем Найджелом Шортом.
Геллер так і не став чемпіоном світу. Та це не зовсім справедливо. Адже, коли такі турніри стали проводити серед ветеранів, одним із перших королів став саме він!