ГлавнаяСпортДругие

Поки на «Сан-Сіро» свистять, на «Динамо» підростають

Cвист на міланському стадіоні «Сан-Сіро» може бути настільки сильним, наскільки розлючені фанати «Інтера» або «Мілана». За три дні мені довелося відчути «ефект закладених вух» на легендарному стадіоні з різних приводів.

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель

Перша «нагода» виникла під час гри «Мілану» проти «Роми» в розіграші чемпіонату Італії, інша – коли ще один гранд міста Мілана – «Інтер» – приймав київське «Динамо» у розіграші Ліги чемпіонів УЄФА. Колишня команда Шевченка нині переживає непрості часи: у складі забагато вікових гравців, яким вже доволі важко встигати за сучасним розвитком гри. Тому фанати «россо-неррі» свистіли, коли футболісти їхньої улюбленої команди віддавали неточні передачі в перспективних атаках або й помилялися біля власних воріт. А фани «Інтера» освистували рішення арбітра, які здавалися їм несправедливими. Вболівальник – глядач необ‘єктивний, для нього у спірних ситуаціях рішення завжди мало б прийматися на користь його улюбленців: англійська бригада суддів у грі «Інтер» – «Динамо» відсудила матч дуже добре, не залишивши жодних підстав для претензій. Але це уже стало зрозуміло потім, після фінального свистка, а поки гра тривала, був свист. Різні приводи для незадоволення – різні результати: «Мілан», якому було дуже некомфортно грати під свист своїх фанів, видав натхненний другий тайм і таки вирвав перемогу у «Роми». «Інтер» же наштовхнувся на професійно побудовану протидію суперника, якого так і не зумів зламати. 2:2 – результат цікавої і видовищної гри, якою можуть пишатися обидва тренери, але обоє водночас залишаються й незадоволеними тим, що не зробили вирішального удару по супернику і не здобули трьох очок.

Валерій Газзаєв поставив своїм гравцям завдання пресингувати, і вони виконували тренерську настанову з першої і до останньої хвилини. Команда Моуріньо дуже любить контратакувати, і в такій же манері «інтеристи» намагалися діяти і у грі з «Динамо», от тільки не завжди виходило. А не виходило тому, що в захисті кияни зіграли дуже організовано. Хоч не обійшлося без «пожеж», які динамівці створювали самі собі. Як каже Газзаєв, команда у нього молода, вона лише вчиться грати на європейському рівні, тому вочевидь тренер припускає такий брак у виконанні. Що ж, хотілося б побачити вищий відсоток реалізації голових моментів. Ярмоленко, Нінкович, Шевченко – кожен з цього тріо опинявся сам на сам з голкіпером чи навіть порожніми воротам, але забити не зміг. Найменше часу для прийняття рішення було у Шеви: він зміг пробити, але, на жаль, не влучив.

Взагалі Андрій, без перебільшення, провів у вівторок найкращий матч після повернення до Києва. У нього багато виходило – прийом м‘яча на хід, обігрування опонентів «один в один», загострення атаки. До матчу найбільше газетної площі італійських видань було присвячено саме Шевченку: писали про його 14 голів у міланських дербі (рекорд, який українець ділить зі шведом Нордалем, котрий грав за «Мілан» у 50–60-х), про те, що він добре знає як грати проти «інтерівського» захисту, про те, що Шевченко впевнений у тому, що «Динамо» обов‘язково вийде у наступний раунд з цієї «групи смерті».

Андрій у грі повністю відповідав своєму реноме «загрози “Інтеру”». Навіть попри те, що не забив. Фактично ми майже побачили того Шевченка, який у Мілані підкорив футбольний Олімп: саме його впевненість у діях і надихнула молодих динамівців на сміливість. На противагу матчу з «Барселоною», «біло-сині» не боялися своїх опонентів.

До речі, на відміну від каталонців, в «Інтера» не така позитивна єврокубкова історія: вже рік Моуріньо не може здобути у Лізі чемпіонів перемогу – востаннє він здолав сенсацію групового турніру минулого сезону «Анортосіс» з Кіпру (зі скромним рахунком 1:0). А після того – п’ять нічиїх і три поразки: вже вісім ігор без перемог. А Моуріньо запросили, щоб він повернув у «чорно-синій» клуб давно забуте відчуття міжнародних тріумфів. Сам «особливий Жозе» після гри з «Динамо» собі не зраджував: багатозначно казав про те, що зіграна лише половина матчів, тому, мовляв, давайте зачекаємо фінішу, а тоді будемо про щось говорити. Хай говорить, от тільки «Інтер» треба у Києві дотискати. А те, що у команди, яка зростає на очах, є для цього потенціал, ми всі переконалися, спостерігаючи матч на легендарному «Сан-Сіро».

Олександр Гливинський Олександр Гливинський , спортивный обозреватель