А вже після повернення з офісу «Мілану» до готелю у вашого автора з’явилася нагода поспілкуватися з новоспеченим «россо-нері» спокійно і без поспіху, спільно аналізуючи його тогочасні досягнення, прагнення до завоювання нових титулів, виклики й амбіції.
Наступного дня Андрій мав вирушати на острів Сардинія, на збори свого нового клубу, і відчувалося, що всім своїм єством він уже там. Запам’яталося, що Шева зовсім не хвилювався, кажучи про майбутнє і про боротьбу за місце в «основі»: у своїх відповідях був впевнений, відчуття мандражу його не навідувало. У цьому й полягає частина Шевченкового успіху в Серії А: увесь галас, що виник навколо його переходу в «Мілан», футболіста зовсім не зачіпав, не заважаючи концентруватися на грі. Той трансфер був для України справжньою бомбою, з якою можна було порівняти хіба що перехід Олександра Заварова до «Ювентуса», однак це сталося десятьма роками раніше за переїзд Шевченка і було ще у часи потужного радянського футболу. У 1999-му ж «Динамо» з поверненням до Києва Лобановського лише відродилося, вийшло до півфіналу Ліги чемпіонів і гравців Метра знову «захотіли» мегаклуби, як було колись – у 70-х і 80-х, але тоді, як відомо, переїжджати за кордон заважала залізна завіса. Тепер же настали нові часи, і «перша ластівка» з нової «команди-зірки», полетівши в Європу (і не у якийсь заштатний клуб, а до гранда), давала сподівання, що наші гравці здатні досягти успіху в сильній європейській лізі. Десять років тому для вболівальників це було важливо, а для спеціалістів цікаво.
Шевченко прийняв цей виклик і став зіркою екстра-класу! Коли Андрій забивав вирішальний пенальті у ворота Буффона у фіналі Ліги чемпіонів 2003 року, з ним святкувала вся Україна, так само, як і
підіймала «Золотий м’яч» найкращого гравця Європи у 2004-му. Шева став легендою, оскільки реалізував мрії фанатів про українського гравця, який є «першою скрипкою» в елітному клубі.
Але часи змінюються, а з ним і пріоритети: прийшло розуміння (можливо, воно просто повернулося), що ще важливіше, коли не один футболіст, а команда, котра презентує Україну, досягає успіху в
європейський турнірах. Після безпрецедентного для нашого футболу тріумфу «Шахтаря» у Кубку УЄФА «Динамо» загострено потребує повернення колишніх переможних часів. Так, у внутрішніх турнірах команди
змагаються з перемінним успіхом – виграють то одні, то інші (за останніх 10 років – 6 титулів чемпіонів у «Динамо», чотири – у «Шахтаря», 5 національних Кубків у динамівців, 4 – у шахтарів), але в
Європі до минулого сезону хвалитися було нічим, хіба що локальними звитягами. За ті десять років, як Шева залишив «Динамо», команда жодного разу не спромоглася вийти з групового турніру Ліги
чемпіонів у раунд «плей-офф» (такі ж невдачі і у Донецька), зате добру ходу киян в Кубку УЄФА зупинили саме гірники і виграли трофей, змінивши євроакцент на свою користь: досі в Україні лише «Динамо»
здобувало серйозні призи в Європі.
Фото: Униан
Київ потребує нової слави, і повернення Андрія Шевченка є символом того, що клуб готовий зробити заради неї все. Для самого Шеви нічого, крім декорацій і віку, наче й не змінилося. Просто тепер йому майже 33 (виповниться наприкінці вересня), він переїжджає не з Києва в Мілан, а у зворотному напрямку, але українці знову чекають від нього дива. Непросто витримувати такі психологічні навантаження, але для Шевченка в цьому – нічого нового. Найважливіше інше: в Україні його люблять, в нього вірять і будуть підтримувати, а не чекатимуть першої помилки, як було в Англії. Все це створює сприятливий психологічний фундамент, на якому Андрій повинен віднайти себе колишнього. Уже з першого зіграного тайму відчувалося, що все може вийти: Шевченко одразу знайшов спільну мову з Мілевським, на нього знову грають клубні партнери (за цим відчуттям Шева, певно, уже скучив), і дуже важливо, що забив він у першому ж матчі. Видно було, що Андрій хвилювався – все ж ігрової практики йому останнім часом бракувало. Але забив гол, і психологічний тиск повинен ослабнути, а сам гравець – забути про переживання стосовно того, що треба доводити, чого він вартий, адже в Україні всі добре знають, як вміє грати Шева: йому просто треба заспокоїтися і грати так, як він вміє, і показувати приклад іншим.
Від Шевченка тепер чекають, що він стане для молодих динамівців своєрідним наставником на полі, котрий поведе команду на «великих зубрів». Зубатих суперників жереб «насипав» динамівцям щедро: в додаток до іменитих «Інтера» з «Барселоною» ще й лідер чемпіонату Росії – «Рубін» з Казані. Затертий репортерський штамп – «група смерті», лягає сюди сам. Хроніка виступів «Динамо» в Лізі чемпіонів говорить про різне: у новітній історії клуб часто програвав видатним суперникам із розгромним рахунком, але якихось десять років тому трощив ту ж саму «Барселону», бив мадридський «Реал» і лондонський «Арсенал». У всіх цих іграх вирішальні голи забивав саме він – Андрій Шевченко, але в усіх цих матчах у «Динамо» була «цементна оборона». Головною проблемою для «Динамо» сьогодні, на мою думку, є не потенціал атаки, а гра у захисті: якщо Валерію Газзаєву вдасться закрити дірки в обороні вже цієї осені, ми отримаємо подвійну насолоду від голів Шевченка в Лізі чемпіонів, бо вони будуть голами, що приносять тріумф, а не голами, що підсолоджують гіркоту поразки. А те, що він забиватиме, особисто у мене сумнівів не викликає.
* Повернення Шеви (іт.)