«Свято нам дуже потрібне! Випускний раз у житті»
Хлопці — у білих сорочках, дівчата — у красивих вечірніх сукнях. Приміщення заповнене вщент. Настрій у всіх піднесений, це відчувається.
«Вітаю наших випускників зі святом. Я хочу, щоб ви завжди були незламні. Харків навчив кожного з нас не здаватися, не зупинятися, мріяти й, головне, досягати своєї мети. Я бажаю, щоб у кожного з вас здійснилося те, що ви хочете. Щоб завжди ви були щасливими й успішними. Так, на вашу долю випав іспит війною. Незважаючи на повітряні тривоги, обстріли, ви вчилися і гарно вчилися. Дуже хочу, щоб разом після нашої перемоги ми відновлювали славетне місто героїв Харків. Нехай вам щастить. Слава Україні! І слава випускникам!» — каже харківський міський голова Ігор Терехов.
Він вручає золоті та срібні медалі. Під вигуки й аплодисменти вчорашні 11-класники по черзі йдуть за нагородою. Усі випускники отримують пам'ятні відзнаки «Випуск міста-героя Харкова 2024».
Кілька святкових номерів — від самих випускників, групи батьків і педагогів. По завершенні — черга біля фотозони з повітряними кульками.
Євген Абдоков — золотий медаліст Холодногірського району. Досягти такого результату було дуже важко, каже випускник ліцею № 87.
«Подеколи доводилося вчитися ночами, щоб встигати за програмою. До НМТ (національний мультипредметний тест. — Ред.) я готувався самостійно, без репетиторів. І склав успішно. Це дуже круто, я задоволений», — усміхається Євгеній.
Вважає, що випускний у святковому форматі необхідний: «Можна було круто відірватися на сцені!».
Погоджується із сином і мама Оксана: «Усе чудово пройшло. Такі емоції! А в понеділок у школі видаватимуть атестати, і тоді маленькою компанією — діти, батьки — підемо святкувати. Буде прогулянка, кафе».
Випускниця ліцею № 18 Діана Безхутра також розповідає, що у прифронтовому Харкові, який постійно під обстрілами, навчатися було непросто.
«Коли не було світла довго, ходила до пункту незламності у свій ліцей. Там мені й іншим учням завжди допомагали. Мали робочі місця, підтримку. Ми впоралися. Ми ж сильні, ми — харків’яни», — каже впевнено дівчина.
Після офіційної частини вона планує з друзями гуляти в місті.
«Це така подія, яка відбувається раз у житті, тому будемо святкувати, ділитися враженнями, планами, ну і згадувати школу. Підемо в сад Шевченка, будемо гуляти обов’язково!» — ділиться Діана.
Її підтримує мама Олена Зінченко. Вважає, що, попри всі ризики, святкування дітям потрібне.
«Війна забирає їхнє життя — те, яким воно мало бути. Наші діти вчаться пристосовуватися до життя швидше й раніше, ніж це було б у мирний час. Подорослішали передчасно, це точно», — зазначає харків’янка.
«Уже важко пригадати, яким було навчання офлайн»
Проходили випускні й у самих навчальних закладах. Але це, так би мовити, камерні заходи: дітям видали атестати, далі — слово від директора, батьків.
«Ми станцювали вальс, отримали атестати. Були лише класні керівники наших 11-х класів, без інших учителів. Усе дуже скромно», — розповідає випускник ліцею № 36 у Київському районі Влад Клименко.
Від своєї школи хлопець живе за кілька будинків, але частенько запізнювався на уроки.
«Усе здавалося, що в запасі багато часу, — сміється Влад. — А взагалі зараз уже якось і важко пригадати, яким було звичайне навчання. Ковід, потім війна. Я нормально адаптувався до онлайну, якщо не враховувати проблеми зі світлом. У 10-11-х класах зосередився саме на тих предметах, які мені потрібно було складати».
У будівлі свого ліцею за минулий рік він був щонайбільше десять разів, найчастіше навесні, коли вирішили записати відео на згадку.
«Ми найняли хореографа, яка допомогла поставити танець, і збиралися в школі репетирувати. За час війни в будівлі відремонтували укриття. А відео записували в Центральному парку (уже неодноразово це улюблене місце відпочинку харків’ян потрапляло під російські удари. — Ред.). Чи не було страшно? Та ні. Більше турбувало, як реагуватимуть перехожі. Я майже постійно був у Харкові. Батьки — працівники критичної інфраструктури. У них робота. І я бажання кудись їхати теж не маю», — розповідає випускник.
Протягом останніх місяців навчального року, плануючи випускний, 11-класники особливо здружилися, зауважує хлопець.
«Раніше, коли по 30 учнів у класі, ти в принципі з паралелі не всіх і знав, не з усіма вітався. А коли нас так мало в місті, то ми справді зблизилися», — ділиться Влад.
Випускники з паралелі вже домовилися про спільну вечірку: «Це буде оренда будинку з басейном. Буде нас десь 16».
«Обираємо “свої” університети»
За два останні роки кількість дітей у старших класах справді скоротилася, а фізично перебувають у місті від кількох (переважно) до половини. У класі Євгена з 30 учнів залишилося, за списком, 20, живуть у Харкові щонайбільше 8. З 25 однокласників Діани в місті 15. З однокласників Влада постійно живуть у Харкові шестеро, з паралелі — не більш ніж 8.
«Був період, після початку війни, що в моєму класі все більшало переселенців з Донеччини й Луганщини. У 2022-му практично всі вони виїхали з Харкова. Напевно, їхні родини не хотіли вдруге переживати те, досвід чого вже мали», — зазначає випускник.
Діти, які за більш ніж два роки звикли не особливо зважати на тривоги й реальні вибухи, обирають харківські виші. Попри все, вони сповнені надій.
Влад Клименко хоче стати студентом Національного університету радіоелектроніки, учитися на інженера програмного забезпечення.
Євген Абдоков планує вступати до Національного університету ім. Каразіна або ж Державної академії культури.
“Хочу на журналістику чи режисера-сценариста, може, ще акторську майстерність. Розглядаю творчі професії. Навчався ще в музичній школі, граю на фортепіано», — каже хлопець.
«Та, звичайно, я буду вступати до університетів у Харкові! Ми тут потрібні, ми — майбутні працівники різних галузей. Ми — молодь, і ми відбудуємо місто, і все в нас буде добре», — упевнено промовляє Діана Безхутра.
***
З харківських шкіл у 2024 році випустилися майже вісім з половиною тисяч школярів.
За даними міського голови Ігоря Терехова, тільки за травень 2024 року Харків пережив 76 російських обстрілів — і це майже втричі більше, ніж було у квітні.
У травні сигнали повітряної небезпеки лунали в місті 193 рази й сукупно тривали 474 години й 55 хвилин. Ворог бив по місту авіаційними планерними боєприпасами, ракетами, «шахедами» і «ланцетами».
Від початку повномасштабної війни на Харківщині загинули понад 2450 жителів, зокрема 93 дитини.
Російські обстріли зруйнували в Харкові понад п'ять тисяч будинків, пів тисячі з них неможливо відновити.
На сьогодні в Харкові живуть близько 1,3 млн жителів, більш як 200 тисяч із них — переселенці з прифронтових територій. У 2022 році населення міста становило 1,42 млн жителів.
