За даними Державної пенітенціарної служби, в українських тюрмах утримують 1845 осiб довічно ув’язнених. Натомість у Росії таких в’язнів — 1841. А загальна кількість ув’язнених у наших сусiдiв становить 800 тисяч осіб, а в Україні — 140 тисяч. Як Ви можете це пояснити?
Чому так багато засуджують до довічного ув’язнення? Це питання до судової системи, чому вона обирає саме цей вид покарання як виключну міру покарання, надає йому перевагу іншим видам покарання за аналогічний злочин. Адже ми пам’ятаємо, що за такий злочин як навмисне вбивство, а це головний злочин за який у нас присуджують до довічного ув’знення, у нас передбачено альтернативні покарання. Санкція пише: від десяти до п’ятнадцяти років, або (!) довічне ув’язнення. Ну, чому судді обирають саме цей вид я не знаю.
Між іншим я би просив бути дуже обережним зі статистикою, порадитись з вченими кримінологами. Тому що статистика дуже легко може ввести людину в оману. Дивіться, не можна порівнювати суто кількість осіб, які засудженні до позбавлення волі, в таких країнах як Україна і Росія. Правильним розумінням цих даних буде співставлення кількості навмисних вбивств за обтяжуючих обставин в Україні і в Росії відповідно на сто тисяч чи на тисячу населення. Якщо у нас однакова кількість або більш-менш приблизно однакова, але засуджують більше у нас, тоді треба вивчати цей феномен. Якщо ж кількість різна. Ну тоді може тут є інша причина, розумієте мене?
Наступний момент, знову ж таки, важливий: чому в Україні застосовується саме цей вид покарання, як позбавлення довічно волі? Мені важко сказати, я не знаю відповіді на це питання, кожен випадок індивідуальний, але в цілому, говорити що це створює якусь проблему, особливо зараз, коли менше ніж за останній рік після набуття чинності новим кримінально-процесуальним кодексом у нас досить змінилися в’язниці в Україні, я думаю, що на тисяч дванадцять людей поменшало, десь відсотків п’ятнадцять – двадцять, і я думаю, що ця кількість буде іще і збільшуватись. Чому б не подумати про те, щоб в тих звільнених місцях в установах відбування покарань утримувати найбільш небезпечних злочинців. Тут проблеми, наприклад, фінансової чи іншої не бачу. На довічників не так вже й багато грошей йде, це неправда, що їх утримання дуже дорого коштує для держави.
А скільки приблизно, чи можете сказати?
Я не можу сказати чітку цифру, тому що правильним буде відділити, вартість власне утримання від вартості охорони, вартості адміністративних витрат на апарат системи виконання покарань і так далі. Це вже зовсім інші витрати, зовсім інше питання. У нас вони йдуть консолідовано, а їх, власне, треба розглядати в нормальному суспільстві окремо. І такої статистики нам пенітенціарна служба не надає, хоча ми знаємо що на їх апарат дуже багато грошей іде в порівнянні з тим скільки на одного засудженого витрачається. Коротше кажучи, що я вам хочу сказати: великої, скажімо, тривоги з приводу цієї цифри я не відчуваю, більше того в мене є навіть певне задоволення. І я вам поясню чому.
Той факт що у нас багато довічних ув’язнених, з урахуванням того що лише тринадцять років як скасовано смертну кару в Україні, а до того з березня 1997-го року діяв мораторій на смертну кару, цей факт свідчить, що багато людей яких раніше б стратили, дожили до цього часу. І хоча у нас ще немає системи справедливого правосуддя, і навіть вона ще на горизонті не з’явилася, проте певна надія на справедливе правосуддя є. Повірте мені, серед довічноув’язненних… ну... приблизно тридцять відсотків ні в чому не винуваті люди, взагалі ні в чому не винуваті! Решта, з сімдесяти відсотків, ще половина - це люди, які не змогли відкупитися від довічного позбавлення волі - інші за такі самі злочини отримати інші види покарання. У нас в питаннях розслідування навмисних вбивств так же мало правосуддя як і в інших питаннях. Подивіться нещодавні рішення Європейського суду з прав людини після яких скасовували вироки довічно ув’язненим. Розумієте? Тому говорити про те, що тут є справедливість, я не можу , а відтак дуже добре, що в нас немає повністю незворотного виду покарання, яким є смертна кара.
А чи правда що за ці тринадцять років у нас жодного в’язня не помилували?
Так, я думаю що це правда що з ув’язнених до довічного позбавлення волі у нас не милують. Розумієте, з кримінально-правової точки зору, з кримінологічної точки зору, помилування - це таке явище правове, яким в принципі суспільство може нехтувати. Милують завжди небагато людей статистично, помилування - це абсолютно суб’єктивний фактор, тобто він залежить від волі фактично однієї людини. На злочинність він жодним чином взагалі не впливає. Тому будемо казати так, дорікати президенту в тому, що він не милує довічників я б не став. Тим більше, зрозуміло, що це буде такий політичний крок, який викличе очевидні піар-втрати для чинної влади, і це зумовлює те, що вона ним не користується.
Мене турбує інше в плані помилування: чому у нас не милують жінок (не засуджених до довічного позбавлення волі - інших), чому не милують хворих злочинців, чому не милують злочинців, які вчинили економічні злочини і на великий термін сіли? Хоча могли би їх помилувати, звичайно в індивідуальних випадках, треба дивитися з огляду на те, що від них в суспільстві могла би бути якась інша користь, особливо, якщо вони відшкодували завдану шкоду своїми діями, розумієте? Ці питання мене турбують більше, але чесно кажучи, помилування - це не принципове питання, тому що воно не відноситься до державної кримінальної політики в питанні кримінальних покарань. Це царський привілей який як хоче голова держави, так і використовує.
Я вас зрозуміла. Ще одне запитання: чому в нашій державі на відміну від інших на пострадянському просторі до довічного ув’язнення засуджують і жінок, не тільки чоловіків і наскільки на вашу думку це правильно?
Є різний пострадянський простір, не в усіх країнах пострадянського простору не засуджують жінок. Я категоричний противник засудження жінок до довічного позбавлення волі, більше того я вам скажу, може це і буде погано суспільством сприйнято, я проти довічного позбавлення волі і для чоловіків, тобто для всіх. Більше того, нещодавно було рішення Європейського суду з прав людини, яке сказало, що перебування людини без шансів на не помилування, а заміну - юридичну заміну - довічного позбавлення волі, на інший вид покарання, тобто не обов’язково але шанс має такий бути - це нелюдське і негуманне відношення до людини. Буквально рішенню цьому кілька місяців, здається, відносно Франції воно. Тому, я думаю, що ми змінимо цю ситуацію, і в принципі я переконаний, що в нас буде ця зміна. А кількість жінок, засуджених до довічного позбавлення волі - вона мінімальна, здається, не більше двадцяти осіб, наскільки я пам’ятаю, серед всіх оцих людей. Ми цілком могли би проявити гуманізм і замінити їм покарання на інше. Хоча скажу Вам чесно, як людина, яка знає: злочини, вчиненні жінками, своєю жорстокістю інколи просто дивують. Але - це вже в минулому, злочин зроблений, кара має бути, вона має бути серйозною, значною, не думаю, що менше двадцяти років позбавлення волі за ситуації коли заміняється довічне позбавлення волі. Але, розумієте, для ситуації із злочинністю в державі, не так важливо наскільки жорстокими є види покарання, як важливо те, наскільки ефективним і невідворотним це покарання буде, а з цим у нас якраз величезні проблеми, на відміну від жорстокості покарання.