Бачиш мегафон - бачиш Женю
ДОБРО ЗІ СНІЖКАМИ
Даша: Говоришь, ты в розыске?
Євген: Це щодо кидання сніжками. На наступний день десь о 12.00 прийшли до мене додому і вручили моїй мамі повістку, що мені явитись треба на першу годину на допит в Печерське РУВС. Мене не було вдома. І мама до мене додзвонилась десь години за півтори. Відповідно, на допит я не встиг. Крім мене смикали ще чоловік сім на допити.
Даша: Свободовцев?
Євген: Свободівців, так. Вони шукають пацана в червоній шапці. А він або мент - і тоді його не знайдуть. Або він випадкова людина, яку все задовбало, і тому він перед відеокамерами снігом кидається. Як і бабушки, які теж снігом кидались.
Даша: Значит, он не из "Свободы"?
Євген: Він не зі "Свободи", я його взагалі вперше бачу. Я не здивуюсь, якщо цей чувак - “приводний” або від Тимошенко, або від Яценюка. Якщо його знайдуть, то впаяють строк. Але це викличе резонанс — хоч ця Горіна травить байку, що в неї струс мозку, всі, включно з ментами, сміються з цього. Я собі це так уявляю: сидить Горіна, їсть бургери, а до неї приходить Шуфрич і каже: “Прикол, як ми підняли кіпіш з нуля”. Придумують про лід...
Даша: На фотографиях видно большие глыбы.
Євген: Глибами закидали не Горіну, на відео видно, що глибами закидали баришню з Адміністрації Президента.
Віка: Ставнійчук?
Євген: Так, і от коли її закидали, коли вона йшла сама, це виглядало якось дико... І брутально. Взагалі, ніхто не знав, хто це.
Віка: Не знали, хто ця жінка, але кидали?
Євген: Всі думали, що це депутат від Партії регіонів, ну, мабуть. Я не знаю, як натовп визначав, кого закидати.
Віка: От я й кажу, там могла йти, наприклад, я.
Євген: Ну, ні. Депутатів різних закидали, ніхто не постраждав випадково. В принципі, там всі морди були знайомі: Табалови, Калєтнік теж така морда, що бабушки його знають. І всі, в принципі, покладались на реакцію бабушек, тобто, бабушки їх впізнавали і кричали: "Паскуда йде!". І люди думали: "Ага, йде паскуда, “бабушкі в тємє”.
Віка: Ну мені бабусі теж різне, бува, кричать.
Євген: Навряд кричать, що ти дерибаниш землю. І ще є момент - як народ визначав, що виходить регіонал. Все дуже просто! В цей момент всі чекали голосування за Київ. Всі, хто звалював з Ради до голосування, це регіонали, які не голосували за Київ. Реально, від кожного з цих дурачків, що виходили, залежало, чи будуть в Києві вибори, чи ні.
Всім було огидно, що вони дозволяють собі ходити отак серед народу. Народу, який вони грабують. Що вони усміхаються, йдуть в шубках за пару мільйонів.
Віка: Так Ставнійчук була в пальто.
Євген: Розумієш, вони всі в своєму одязі виглядають хріново. Але це пальтішко куплено в такому магазині, куди нормальні люди взагалі зайти не можуть.
НАПАЛМОМ І ШИЗОЮ
Євген: Народ довели. Якась бабуся серйозно мені каже: “Підкажіть, як зробити хороший напалм, тому що в нас стройка, і нічого не допомагає”.
Віка: А ти знаєш рецепт хорошого напалму?
Євген: Я цим не цікавлюсь, я ж філософ. Якщо знадобиться - у бабушек буду питать.
Віка: Ти завжди говориш про себе, як про представника народу, але ж ти насправді не представник народу, ти зовсім інший.
Євген: Як це я не представник народу?
Віка: Ти ж капітан Зірвиголова, постійно на передовій, а не представник народу, який виходить на протест лише коли забудова починається в його дворі.
Євген: Насправді, багато людей готові зірватись і їхати комусь допомагати.
Віка: Так, але їх треба підірвати, а ти підриваєш. Розумієш різницю?
Євген: Ну, це прикольно. Мене особисто радує, що я громадянин, що я можу щось змінити, можу комусь помогти, наводжу порядок там, де до мене його не було.
От ми заважали один двір захоплювати, у забудовника був план дій мене пристрелити, а бабусю-активістку, пенсіонерку, збиралися сплавити в лікарню, а там вже отруїти чи ще щось... Я просто це знаю через знайомих. Стало, звичайно, страшно. Але з іншого боку - вбити чи посадити можуть будь за що.
Насправді у забудовників, рейдерів все тримається на грошах, а гроші - слабкий ресурс для керування людьми. Місяці два тому біля Гостиного двору охорона лізла в бійку. Мовляв, давайте битися. Ми кажемо: "Давайте, 10 ваших на 10 наших”. І ці рейдери “потухли” від пропозиції битися - там битися, насправді, був готовий лише один. А решта зрозуміли, що вони не готові якось ризикувати за гроші. Потім ця ж банда рейдерів на Троєщині захопила прибудинкову територію. І нам розказала жіночка, яка чула їхню розмову, що коли ми підходили натовпом, один з них сказав: "О, господи, опять они идут. Слушай, если сегодня получим пи...ы - увольняемся вообще, я не буду этим заниматься, оно того не стоит”.
Віка: Ти з захопленням розповідаєш, здається, активізм додає тобі адреналіну.
Євген: Адреналін веселить до моменту, поки не поламають ноги або ще щось. Якщо ти постійно займаєшся громадським активізмом, і нікому не продаєшся, робиш це щиро, то тобі буде важко організувати бізнес або займатися науковою діяльністю. І з сімейним життям будуть проблеми. Так що тут стоїть питання певної шизи.
“НІ, Я НЕ МАЮ СУМНІВІВ”
Коли ми, наприклад, працювали в передвиборчому штабі, нам нічого не платили і ми не шкодуємо про це. На 215 окрузі взагалі ж історичний випадок - 25-річний Андрій Іллєнко переміг мультимільйонершу Герегу, виконувача обов’язків мера, одну з найбагатших людей України і так далі. Вони й самі не зрозуміли, що сталось.
Даша: Так ви їх перемогли? Чи за нього проголосували?
Євген: На цьому окрузі ми зловили десь пару десятків людей, які робили “каруселі”. У них були списки виборців, яких вони відмічали - хто проголосував, хто - ні, гроші платили. Вибори на 215-му ми виграли з різницею в декілька дільниць - саме тому, що ми зловили фальсифікаторів. Я можу точно сказати, що на 223-му та 215-му округах міг би бути значно більший розрив. До нас навіть приходили люди зі штабів Партії регіонів, щоб розказати про методи фальсифікацій.
Звичайно, з точки зору наукової ретельності хтось буде ставити під сумнів - демократично там пройшли вибори, чи ні. А з точки зору практики реальності зрозуміло, що за Левченка, наприклад, ніяких “каруселей” не було - ми не могли робити це фізично, в нас на таке навіть грошей не було. На користь Пилипишина було багато порушень і ми будемо їх доводити зараз на судах, будемо тиснути на прокуратуру і так далі.
Віка: Тобто, хоч ви і справляєте враження людей, які не мають сумнівів, насправді ви маєте сумніви?
Євген: Ні, я не маю сумнівів. В будь-якому випадку, перед тим, як взятись за якесь питання, ми вивчаємо документи. Ну крім випадків, коли мені дзвонять і кажуть, що десь хтось поставив паркан в парку і мордовороти б’ють місцевих жителів. В такому випадку - треба одразу діяти.
Віка: Кияни проголосували за політиків зі “Свободи” завдяки вам - вуличним активістам, які не мають відношення до політики, але заробили собі гарну репутацію своїми акціями. Взагалі, комунікація між політичною та вуличною “Свободою” існує?
Євген: Я б не розводив вуличну “Свободу” та політичну. Я не визначаю список тих, хто балотується в Київраду, але може таке статись, що я стану депутатом Київради.
Віка: Ти будеш балотуватись?
Євген: Да, буду. Якщо не посадять, звісно.
Віка: Як ваше самовизначення як націоналістів пов’язане з вашою активістською діяльністю? І чим ви відрізняєтесь від лівих, які також люблять Україну і захищають те ж саме, що й ви - Гостиний двір, наприклад (йдеться не про представників КПУ чи СПУ, а про активістів лівих громадських організацій – прим.).
Євген: Якби це був не націоналізм, а просто активна громадянська позиція, то мотивація була б більш прагматичною - це мій двір, я хочу його захистити, тому що тут будуть жити мої діти і так далі. Наша мотивація більш глобальна: ми розуміємо, що от є український народ, і його треба захищати.
“Ліві” будуть шукати міжнародні проблеми, питання солідарності і так далі. Нас же турбують проблеми України, нам не цікава війна в Лівані або ще десь.
Віка: Але хіба ти не симпатизуєш більше людині, яка має ліву ідеологію і займається діяльністю, схожою на твою, ніж людині, яка взагалі не має ідеології і нічим не займається?
Євген: Ні, з “лівими” у нас протистояння на ідеологічному рівні. Вони базуються на тому, що українського народу немає, його інтереси не треба відстоювати, а треба відстоювати інтереси класу, треба протистояти владі, баригам, буржуям, капіталістам і так далі.
Окрім того, вони виступають за знищення приватної власності, оскільки вважається, що власник підприємства експлуатує робітників. Ми виступаємо за те, щоб зробити якомога простішою процедуру заведення приватного бізнесу, тому що економіка в її ідеальному варіанті - це Силіконова долина в Каліфорнії, де кожен день розпадаються і утворюються сотні нових фірм.
Даша: А Гостиный двор? Его защищают и “левые” активисты, и вы.
Євген: Вони вже звідти пішли, тому що вважають, що двір захищають політикани.
Даша: А вас не пугает, что некоторые идеологические моменты в программе у вас совпадают с программой Партии регионов? Вы и ПР постоянно обращаете внимание на одни и те же вопросы - в частности, так называемую “пропаганду гомосексуализма” и запрет абортов. И постоянно то “Свобода”, то ПР вносят на рассмотрение парламента законопроекты о запрете то пропаганды гомосексуализма, то абортов.
Євген: Тоді можна сказати, що Католицька церква заодно з Партією регіонів.
Даша: Но вы же считаете ПР бандитами и оккупантами, и все равно объединяетесь с ними по некоторым вопросам. Вас это не смущает?
Євген: Ні. Задача ПР - це пилити бабки, і тому вони приймають те, що має сподобатись людям - закони про євроінтеграцію, Луценко випустили і так далі.
“Свобода” вносить такі законопроекти тому що це - частина її програми.
“ЗА НАЦІОНАЛЬНІСТЮ МОЖНА СУДИТИ”
Віка: Я так розумію, ти відносиш себе до людей, які розрізнюють добро і зло, правильно? І впевнений в тому, що знаєш, де проходить межа між ними?
Євген: Добро і зло - це релятивні речі. У мене є система цінностей - націоналізм - згідно з якою я визначаю ці поняття. Я неухильно слідую цій системі і намагаюсь пропагувати наше розуміння добра серед інших.
Віка: А чи у вашому середовищі не буває суперечок щодо якихось моментів? Я ніколи не зустрічала ідеологічних бійок між правими, на відміну від лівих.
Євген: Серед націоналістів “Свободи” немає ідеологічних протистоянь, тому що ми не закопуємось в якусь глибоку метафізику, вся ідеологія чітко визначена.
Віка: Ну серед вас точно є люди, які не люблять євреїв, не люблять представників інших національностей, представників інших віросповідань. Я так розумію, що ти до них ставишся більш толерантно.
Євген: Якщо мова йде, наприклад, про представників великих економічних груп, які є євреями, то вони є такими самими націоналістами, як і ми. Звичайно, що я ставлюсь до них не дуже добре. Але наприклад, до росіянина в Росії у мене буде нейтральне ставлення, а до росіянина десь в Центральній Україні - ні. Це буде ставлення за національною ознакою.
Віка: А якщо росіянин буде поважати Україну і українців?
Євген: Тоді звичайно я буду ставитись до нього з повагою. Серед “свободівців” в Криму, наприклад, багато росіян. Але водночас я не поділяю ліберального погляду на те, що не можна судити за національністю. Звичайно, можна судити. Тому що нація - це представники тієї чи іншої етнічної спільноти, в якої є певні цінності і так далі.
Віка: Виходить, треба враховувати дуже багато сутностей. Є євреї, які ходять в синагогу, є ті, в кому третина єврейської крові, а насправді вони українці, є, які гуртуються і вважають себе обраними. Це все - різні категорії, до яких ти маєш різне ставлення? Як це все уживається разом?
Євген: На побутовому рівні, якщо я стикнусь з представником іншої національності, євреєм, наприклад, моє ставлення до нього буде холодно-нейтральним.
Віка: Чому? Може, він - хороша людина?
Євген: Тому що національна група, до якої він належить, конфліктує з українською. Або, наприклад, поляки. Я знаю, що серед поляків є багато адекватних людей, в мені самому тече польська кров, але польська державна ідеологія, яка зараз панує в Польщі, побудована на стереотипі: українці - це бидло, що українці - це їхні раби, які досі бунтують. На побутовому рівні більшість поляків саме так ставитиметься до українця.
Націоналістичний підхід полягає в тому, що кожен представник нації несе в собі її риси. Є, скоріш, винятки з правила.
Що подумають в Європі, побачивши українця? Що він гастарбайтер. А що подумають про росіянина в Турції? Що він зараз нажреться, буде стрибати в басейн, поб’ється з охороною і так далі. Прихильники ліберальних поглядів вважають, що не можна так судити окрему людину, кожна людина - це окрема особистість, неповторна і так далі.
Віка: Ти говориш як астролог: “Терези будуть вагатися, чи варто стрибати в басейн”. Неможливо ж передбачити, як буде поводитись людина в тій чи іншій ситуації.
Євген: Насправді в Європі також ніхто не ставиться толерантно до інших націй. Уявіть, що поруч з французом селять циганську родину. Француз може скільки завгодно прикидатись, що все нормально, що його все влаштовує і він розуміє труднощі, з якими стикнулась ця родина, але він все одно намагатиметься їх позбутись - корупційним шляхом, непублічним, але зробить так, щоб вони там більше не жили.
В цьому - дволикість. Замість того, щоб це робити прямо, це ховається.
Треба розуміти, що до українця в Європі також ставляться не дуже добре - вважають, що ти гастарбайтер і приїхав мити посуд. На це не треба ображатись, треба розуміти, що така реальність, і що її треба змінювати.
Віка: Але ж вас судять так само. Бачать - представник “Свободи”, і відразу уявляють, як ви ввечері після роботи збираєтесь йти бити негрів.
Євген: Раніше хтось з наших намагався довести, що це - стереотип, що “я не такая, я жду трамвая”, і що ми насправді так не поводимось. Але зараз ми своєю діяльністю доводимо, що таке “Свобода” і чим ми займаємось. Тепер, коли у людей будуть питати, що таке “Свобода”, вони будуть відповідати, що це не ті, хто б’є негрів, а ті, хто реально допомагає.
“ЖИДІВКА КУНІС”
Євген: Коли Ігор Мірошниченко назвав Мілу Куніс жидівкою, певна кількість політтехнологів намагались знову звести “Свободу” до антисемітизму.
Віка: Але погодься, це було зайвим. Національність Міли Куніс не мала принципового значення в тій дискусії.
Євген: Та хто його знає. Справа в тому, що Міла Куніс не вважає себе українкою.
Віка: Ким би вона себе не вважала. Це не стосувалось дискусії.
Євген: Чорт його знає. Грала національність роль, або не грала тоді. Чак Паланік, наприклад, виїхавши звідси, проявляє якісь сентименти щодо України. Як було Мірошниченку не образитись за Україну, якщо Міла Куніс відверто збрехала про те, що вона жертва антисемітського ставлення, що в Чернівцях в 90-х роках їй під вікнами малювали свастики. Це - абсолютний вимисел і фейк.
Віка: Ну так можна було й сказати, що вона бреше. Від того, що вона “жидівка”, вона не стає автоматично брехухою.
Євген: Може, якщо б так вчинила українка, він би також якесь слово гучне підібрав. А може, він усіх так називає, бо це ж літературне слово. Скандал з “жидівкою Куніс” - це питання лінгвістики.
Віка: Але мені цікаво почути про логіку, а не про лінгвістику. Чи виникають у вас всередині “Свободи” суперечності, якщо комусь, наприклад, хочеться крові, а ви його стримуєте?
Євген: Якщо комусь хочеться крові, то тут вже діють його взаємовідносини з Кримінальним кодексом. Якщо хтось збирається бити когось за образи української мови та нації, або вчиняти погроми, то тут вже мова про ненависть, а не про ідеологію націоналізму. Можна подивитись на прикладі Грузії, коли до влади прийшли ультранаціоналісти, у них не було особливих заворушень, росіян на деревах не вішали. Коли йдеться про погроми, то це вже інша сфера, аніж націоналізм.
Ми намагаємось зробити так, що українці стали єдиною спільнотою, щоб було зрозуміло: якщо ти українець, то тобі можна довіряти. Звичайно, іншим етнічним групам в Україні це невигідно, тому вони називають фашизмом те, що в усіх європейських країнах відбулось ще у 18-му столітті - побудова національної держави.
Мало хто розуміє, що якщо тут буде добре українцям - буде добре всім.
НАЦІОНАЛІЗМ І ЛЮБОВ
Віка: Ти вважаєш українцями всіх, хто тут живе? Або всіх, хто має громадянство?
Євген: Не всіх. Якщо людина не поважає українську історію, мову, вважає, що наша держава не має права на існування, я не буду таких людей захищати.
Віка: Тобто, Чаленку ти б не допомагав?
Євген: Ні. Не допомагав би неграм на Шулявці, якби зносили їх ларьки.
Віка: А неграм чому?
Євген: Свого часу мені стало цікаво, звідкіля вони беруться. Наприклад, був один біженець з африканської країни - представник місцевого клану. Вони геноцидили одне плем'я, те плем'я повстало і загеноцидило їх. Відповідно, всі їх місцеві князьки намагались звалить, хто куди може... Він заплатив 700 баксів за переліт в Йемен, потім 1000 за переліт в Москву, після чого переїхав в Україну, організував тут торгівлю і всім сказав, що він бідний-нещасний.
Віка: Тобто, ти його не любиш за те, що він геноцидив когось у себе в Африці?
Євген: Ні. Я його не люблю за те, що він замість того, щоб жити у себе і займатись там своїми проблемами, став негативним прикладом політичного біженця.
Даша: А вы бы защищали синагогу, если б ее хотели разрушить, а на ее месте поставить торговый центр?
Євген: Проти торгового центру в цьому місці я однозначно. Але синагогу би не захищав. Мені байдуже, синагога там, чи мечеть.
Віка: І все ж таки, хто відноситься до поняття “українці”?
Євген: Тут ще є розрізнення - українська нація і український народ. До українського народу відносяться всі, хто живе в Україні, крім тих, хто заперечує існування цієї країни, мови та її народу. До української нації належать ті, хто - це і в програмі “Свободи” написано - хто поєднаний кровно-духовною спорідненістю. У тебе і в роду мають бути українці, і ти духовно відчуваєш себе українцем, то ти належиш до української нації. Але якщо ти - 100% українець по крові, але, наприклад, заперечуєш факт існування нації, вважаєш її проектом австрійського генштабу, то ти не українець.
Насправді, міжнаціональні протистояння вигідні тим, хто не париться питаннями добробуту, а париться тим, як роздерибанити бабло. В атмосфері, коли ніхто нікому не вірить, усі воюють з усіма, дуже зручно це робити.
Шлях націоналізму полягає не в погромному методі, а в тому, щоб захистити права української нації, щоб не виникало агресії. Якщо українець буде знати, що його не будуть гнобити за українську мову, або за те, що він ходить у вишиванці, він не буде проявляти агресію. 5 років тому бізнесмен у вишиванці був посміховиськом, бо якщо ти показував, що ти українець - ти якийсь пришиблений, неудачнік. А зараз він почувається краще.