Ви побачили зацікавленість представників делегацій ОБСЄ в інформації, яку презентували щодо реформ в Україні? Під час другої панелі їхні ряди помітно порідшали.
Розумієте, друга панель стосувалась судової реформи. У її деталі хочуть заглиблюватися, як правило, лише фахівці. При чому це типово як для України, так і за кордоном. До речі, фахівці досить позитивно відзначають роботу Олексія Філатова і його команди щодо судової реформи. Це дуже клопітка і складна робота. У багатьох країнах судова система трансформовувалась впродовж десятків років. Тому залишилось (під час презентації судової реформи – LB.ua) певне коло осіб, котрим цікаво, як відбувалися зміни до Конституції, як проходить відбір суддів до Верховного Суду тощо. І те, що Україна це показує, – дуже добре.
Взагалі ОБСЄ є дуже важливою інституцією, оскільки по-перше, забезпечує security mission, в тому числі фіксацію порушень Мінських угод, підтримує чимало ініціатив щодо реформ в Україні. Два роки тому я був тут і розповідав про наші плани, про перші кроки. Зараз я показував, що зроблено в усіх напрямках.
Дуже часто, коли спостерігаємо за подіями реформування, бачимо так би мовити точкові спалахи – певні рішення в тій чи іншій сфері. Коли збираємо це докупи і показуємо системність роботи (зауважте, за дуже короткий як для реформ термін) – це вражає наших європейських колег. Чимало країн не мали подібного досвіду. У них була краща ситуація в різних напрямках, кращі обставини для змін. Такого занепаду по багатьох напрямках, як в Україні, у них не було. Тому позитивно сприймаються ті зміни, які відбуваються в Україні.
Якби ви представили таку ж презентацію, яку показували делегатам ОБСЄ, в Україні, громадськість, думаю, знайшла би чимало недоліків в тій чи іншій реформі. Виходить в Україні реформи цінують менше, ніж за кордоном?
Чому ж. В Україні фахівці також позитивно оцінюють ті чи інші питання трансформації. Що стосується пересічного громадянина, то йому складно оцінити: знаковою є певна подія чи ні. Більшість громадян України оцінює проведенні зміни через власне благополуччя: роботу, зарплату, рівень інфраструктури, безпеку тощо. Однак, коли руйнувалася українська державність, руйнувалися інституції, котрі були наріжними каменями для розбудови суспільства. Сьогодні мусимо відбудовувати ці інституції: судову, економічну, антикорупційну, військову. В інших країнах вони існували або еволюціонували, в Україні – деградували.
Суспільство не завжди зважає на ці фактори. А міжнародні фахові інституції, котрі працюють з різними країнами, бачать позитивні зрушення. Вони можуть порівняти умовно країну А і країну В, співставити їхні рішення і результати. В більшості випадків результати від проведених реформ з’являються на 6-7 рік після її запуску. Я би хотів швидше, але на жаль, так не буває. Іноземні фахівці це розуміють, вони знають, який цей процес зсередини. Якщо запитати пересічних громадян, то вони будуть оцінювати нашу діяльність з новин. Тому такі майданчики (як в ОБСЄ – LB.ua) важливі, оскільки саме тут приймають рішення про підтримку тієї чи іншої країни. Як правило, вони підтримують успішні країни. Коли в країні існують серйозні проблеми, але зроблено чимало кроків для їх усунення, - ми не дарма витрачаємо свою енергію. Важливо показувати нашу діяльність… Хоч росіянам це дуже неприємно.
До речі, російська делегація вийшла після вашого виступу.
Вони спеціально прийшли, як і минулого разу (у 2015 році – LB.ua). Спочатку були «хі-хі, ха-ха»… Але коли я почав говорити про присутність російської зброї на території України, то «хі-хі, ха-ха» закінчилися.
Ви бачили їхню реакцію?
Так. Але сам я не реагував… Розумієте, питання поведінки в такому середовищі – дуже важливе. ОБСЄ приймає рішення консенсусно, а росіяни або не голосують, або блокують рішення взагалі. Тому не варто провокувати певних конфліктних ситуацій, треба проявляти більше дипломатії і обережно оперувати таким поняттям як «агресор», наприклад. Нам (Україні – LB.ua) потрібна підтримка у багатьох питаннях. Хоча в окремих моментах я чітко відокремив, хто є хто.
В інтерв’ю для LB.ua ви називали по три міністерства Кабміну Арсенія Яценюка, котрі, на вашу думку, найкраще і найгірше справляються з реформами. Охарактеризуйте, будь ласка, за аналогією нинішній Кабмін.
Моя політична мудрість збільшується, а емоційність – зменшується (посміхається – LB.ua). Справа в тому, що не одне міністерство робить реформи. До цього процесу долучається парламент, інші інституції. І давати оцінку, хто – швидший, хто – кращий, – не правильно. Не люблю зараз давати оцінки, тим більше, я – в політичному процесі.
Ви були проти зміни уряду Яценюка.
Там було багато друзів (посміхається – LB.ua).
Як би оцінили уряд Володимира Гройсмана?
Звісно, взаємодія Кабінету Міністрів Гройсмана з парламентом сильніша, тому що дуже багато людей в цьому уряді – політики. Це – важливо, тому що треба приймати закони і спілкуватись з парламентом. Володимир Борисович (Гройсман – LB.ua) розуміє, що треба приділяти увагу депутатам. Чимало кроків, зроблених цим урядом, є реформаторськими…
Наприклад.
Бюджетний процес, який проводив уряд, ініціативи щодо медичної реформи під керівництвом Уляни Супрун, дерегуляційні ініціативи в Міністерстві економіки, проект Solar Power (сонячних батарей – LB.ua) в Чорнобильській зоні від Міністерства екології, концепція середньої освіти від Лілії Гриневич, інфраструктурні проекти Омеляна тощо. Не варто забувати і такі комплексні реформи, як реформа децентралізації, яку проводить Мінрегіон. Ми завжди чекаємо миттєвих результатів, а такі реформи потребують часу.
У Кабміні Гройсмана присутня посада Міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб. Ви критикували створення такої окремої структури.
Я не критикував, в мене була дискусія… Запуск будь-якого міністерства – дуже складний процес. Як правило, він триває до року в середньому. Наприклад, НАБУ – рік, НАЗК – більше року. Тобто, створюючи інституцію, ми не вирішуємо ту чи іншу проблему одразу. Виходячи зі своїх бачень організаційно-правових аспектів, я бачу можливістю вирішення певних проблем, шляхом створення робочих груп, операційний штабів тощо. А згодом – у випадку існування певної системної проблеми – ця група може переформуватися в інституцію.
Взагалі питання створення чи ліквідації міністерств вирішує коаліція (голосуючи за новий Кабмін – LB.ua). Свого часу, у мене були ідеї ініціювати міністрів без портфеля. Це дозволяло би мати голоси депутатів без політичної прив’язаності, тобто вирішило би політичних аспект складу Кабміну. І в той же час не створювало би проблему додаткових витрат на офіси, апарати (нових міністерств – LB.ua).
Вас прогнозували на посаду віце-прем’єра з питань реформ. В одному зі своїх інтерв’ю, коли уряд ще очолював Яценюк, ви сказали, що готові до цієї посади. Тож чому не зайняли таку посаду? Які відносини у вас з Гройсманом?
В мене дуже добрі стосунки з Гройсманом.
То чому ви не зайняли цю посаду?
Уряд Гройсмана – політичний. А я був більше в технократичному полі на той час. Хоча зараз я вважаю себе політиком і позиція в мене політична.
На момент прийняття рішення (про зайняття посади віце-прем’єра з питань реформ – LB.ua) я вважав, що країні потрібен більш технократичний уряд, ніж політичний. А рішення було про політичний.
Ви відмовилися від цієї посади.
Так, я відмовився.
Чому ви перейшли з технократичного поля в політичне?
Впродовж мабуть останнього року у мене з’явилося розуміння того, що для досягнення результатів і змін, треба поєднувати і технократів і політиків. Чистою технократією – буде дуже складно. Треба будувати певні політичні союзи, шукати голоси… Я тепер часто жартую, що мені треба зібрати 226 лайків в парламенті, щоб рухатися далі (посміхається – LB.ua).
Які політичні амбіції переслідуєте сьогодні?
Поки для мене політична амбіція – це забезпечити факти змін, які ми ініціювали. Бог дав мені можливість презентувати Україну належним чином на Заході. І я цим користуюсь (посміхається – LB.ua). В Україні є чимало проблем, як і в кожній країні. Однак, коли ми виходимо перед міжнародною аудиторією, нам треба сіяти віру в Україну. Особливо в політичних колах США, Європи. Маючи досвід, зв’язки, я можу це робити.
Нині інтерес до України трохи зменшився...
Ні, Україна входить в TОР-10 країн, до яких прикута увага міжнародної спільноти. Але її представники хочуть бачити не лише безпекову ситуацію, а хочуть розуміти політичні процеси. Хочуть бачити, що Україна має бажання змінюватись. Важливе питання – продовження змін в Україні. Потрібно знаходити політичні компроміси для ухвалення, а згодом імплементації того чи іншого закону, що в свою чергу, призведе до реформування системи. Крім цього, як на мене, дуже важливим залишається питання залучення інвестицій у високотехнологічні галузі. Зараз я займаюся, в тому числі, питаннями щодо залучення коштів міжнародних компаній для фінансування венчурної діяльності в Україні. Я хочу «накачати» український high tech грошима, оскільки це дає широке поле для інновацій, котрі згодом капіталізуються. В сукупності це призведе до позитивної динаміки в економіці.