Блокада як Ельдорадо
Найголовнішою дурнею тижня, звичайно ж, стала історія з блокадою торгівлі з окупованими територіями — недарма ж її стільки часу розкручували всі причетні по всі боки конфлікту! Після того, як працівники поліції спробували розблокувати редут у Кривому Торці, а нардеп Володимир Парасюк — розблокувати блокпост під Слов'янськом, нарешті прийшов Петро Порошенко і заблокував усе назад. Найбільше постраждав від такого рішення саме прудконогий Парасюк — оскільки РНБО заборонила перевезення через лінію розмежування не те що антрациту, а взагалі будь-яких вантажів, йому тепер навряд вдасться прокрастися в зону АТО навіть у ящику з апельсинами.
Хоча, за логікою, головними потерпілими мали би стати терористи — адже тепер у нас є проти них аж дві блокади, кожна зі своїми вимогами та зі своїм інтересом. Блокувальники-старовіри (якщо вони ще самі не забули своїх формальних вимог) за розблокування вимагають від окупантів звільнення українських полонених, а Петро Порошенко — повернення шахт і заводів Ріната Ахметова. Взагалі-то Петро Олексійович як досвідчений бізнесмен мав би зауважити, що якщо хлопцям із редутів не вдалося впарити сепарам навіть одну блокаду, то не настільки тих сепарів той товар цікавить, щоби пропонувати їм дві (а оскільки блокади зазвичай вистачає й однієї, то фактично — одну за ціною двох). Про чесний і прозорий тендер же тут не йдеться — нащо терористам вибирати найпривабливішу з двох пропозицій, якщо проблем з іншою це не вирішить?!
Може, звісно, Петро Олексійович щось знає. Може, насправді вони з Семеном Семенченком першими натрапили на майбутню золоту жилу, і терористи ось-ось почнуть виконувати найсміливіші бажання всіх, хто поставив шлагбаум чи намет на дорозі. Але в це повірити важко: якби так було, то на торгівельних шляхах між Україною та ОРДЛО вже б давно стояли редути Юлії Тимошенко (з вимогою зниження комунальних тарифів), Андрія Садового (з вимогою вивезення львівського сміття) та Олега Ляшка, який би й собі не забув попросити мільйон доларів, вертоліт та нові вила.
Чифір, півні і 100 мільйонів
Поки у Верховній Раді розігрувалось шоу “Хто ви, містер Браун?!” навколо призначення незалежного аудитора НАБУ, головну жертву цього самого НАБУ спіткала прикра несподіванка. Підозрюваного в корупційних діях вартістю не менше 2 мільярдів гривень голову ДФС Романа Насірова випустили з-за ґрат під заставу в скромних 100 мільйонів, яку внесла дружина Насірова.
Авжеж, ніхто й не сумнівався, що з двох мільярдів можна залюбки назбирати хоч 20 таких застав — 100 мільйонів будь-який спритний голова української Фіскальної служби зможе наколядувати за годину, навіть не виходячи з СІЗО. Але вихід Насірова на волю все одно став несподіванкою: бо ж і сам Насіров, і його адвокати всі дні після арешту повторювали, що таку заставу платити для чесного податківця — не по кишені й не по понятіях.
З огляду на ці пікантні подробиці картинка виглядає для пана Насірова аж ніяк не такою приємною, як здалося українській громаді. Людина ж насправді не хотіла виходити! Планувала собі відпочити пару місяців, розслабитись — аж тут дружина ввімкнула телевізор... “Що?!!! В СІЗО?! Він там собі цілими днями чифірить із пацанами, в сєку на майбутні податкові надходження ріжеться, півнів ночами корумпує — а ти тут собі сиди сама, мільйони рахуй та відганяй від яблунь плодожерку?! Ну все... Де там у цього гультяя заначка?!”
Тож не поспішайте, почувши про викуп Насірова дружиною, одразу записувати голову ДФС до переліку VIP-втікачів. Хоч він тепер і не за ґратами, та переламані макогоном ноги — це вам не феофанський інфаркт, з ними в разі чого далеко не втечеш...
Танталіт-стріт
Тим часом у житті вже підтверджених втікачів усе теж не так однозначно: Росія продовжує розвінчувати докази існування свого нинішнього резидента Віктора Януковича. І якщо після тижня категоричних заперечень реальності листа Януковича про введення російських військ МЗС РФ сьогодні визнало, що якийсь папірець десь таки існував, але не лист, а заява, то щодо того, звідки ту заяву надіслали, і зараз точаться затяті дискусії.
Слідчі Генеральної прокуратури України надіслали підозру на адресу Януковича в Ростові-на-Дону, яку їм повідомила Генпрокуратура РФ. Однак з'ясувалося, що ніякого Януковича там немає, а розташовані за цією адресою якісь “складські приміщення”. На повторний запит українських прокурорів російські колеги відповіли, що жодної помилки нема, і адреса в Ростові-на-Дону є справжньою. І сидять тепер українські слідчі й мучаться: як же вручити підозру Віктору Федоровичу і куди слати документи по справі?
Ну чесне слово, як діти. Побачили складські приміщення й вирішили, що Янукович живе не тут, а в Москві? Та ви хоч один дореволюційний телесюжет із циклу “Янукович приймає гостей” проглянули? Ви б у Межигір'ї теж потовклися біля клітки зі страусами, знизали плечима та пішли шукати вихід?
Віктор Федорович же останніми роками ніколи не жив у хатах і з жінками, які йому офіційно належали! Треба було не слати листи на адресу складських приміщень, а приїхати до Ростова особисто та побіжно оглянути навколишню територію! І тоді б неодмінно в радіусі кількох кілометрів від складських приміщень пильне око слідчого вичепило дерев'яний хмарочос із різьбленими пеньками, а то й цілий “Танталіт-стріт”, який спритний Федорович хитро орендує в мутних структур своїх ростовських друзів.
І тут уже би Віктор Федорович не відкрутився — навіть якби з-за зачинених дверей донеслось напружене “Мєня тут, как говорят, нєт! Я здєсь нє живу!”, підозру можна було би почати вишкрябувати просто на лакованій стінці ростовської “хонки”. Тоді б таємничий утікач миттєво вистрибнув назовні з криком “Астанавітєсь!”, навіть не встигши вдягти маскувальний костюм страуса!
Фарбований Микита
На території окремих окупованих районів Донецької області прогримів найбільший скандал в історії “Євробачення” — хоча саме “Євробачення” про нього дізнатися так і не встигло. Московський ватний клоун Нікіта Джигурда врочисто отримав із рук ватажка донецьких терористів Олександра Захарченка “паспорт ДНР” та оголосив, що збирається поїхати на конкурс європейської попси до Києва від невизнаної терористичної республіки. У самій “ДНР”, ясна річ, зраділи — адже якщо Росія вирішила послати на “Євробачення” ватницю з фізичними вадами, то хіба може бути краща відповідь на це в Донбасу, аніж послати ватника з вадами розумовими?
Але не встигли сепаратисти потішитися з того, що хоч у чомусь вони тепер — справжня Росія, як обер-сепар Захарченко паспорт у Джигурди відібрав, цинічно розтоптавши всі мрії донбаського народу провести наступне “Євробачення” на віджатій в Ахметова “Донбас-Арені”. І тут московський Нікіта скинув свою ватну машкару та оголосив, що він, громадянин України Микита Джигурда, одразу після отримання паспорта почав агітувати терористів за повернення до складу Неньки, за що його, мовляв, громадянства й позбавили!
Звісно, звучить ця легенда про фарбованого лиса Микиту доволі фантастично, бо терористи “ДНР” за таку агітацію зазвичай позбавляють не паспорта, а того, що в цьому паспорті зображено на фотографії. Але Україні б варто не відставати від терористів і про всяк випадок пошвидше забрати в Нікіти паспорт із тризубом — поки ласий до фантастичних легенд український народ не обрав “комбата Джигурду” до парламенту за списком “Самопомочі”.
Землю - лєнінам!
Російська православна церква врочисто вручила долю мавзолейної мумії Лєніна в руки українських декомунізаторів. Як написав у своїй статті заступник речника РПЦ Алєксандр Щіпков, “ми можемо ставити питання про перепоховання не раніше, ніж припиниться кампанія з декомунізації й десовєтізації на пострадянському просторі”.
Стривайте, це що — шантаж?!! Сигнал до українців та інших вільних народів про те, що, мовляв, “якщо ви не припините скидати своїх лєнінів, ми свого не закопаємо”? Тю, так на здоров'я! Ваш лєнін — робіть із ним усе, що душі заманеться! Хоч закопуйте, хоч відкопуйте, хоч у рясу вбирайте, хоч на балалайці грати вчіть. Нам і своїх лєнінів не треба, не те що з вашими поратися. Де в цьому ультиматумі взагалі наш інтерес?
Якщо ж це не ультиматум, а превентивні заходи зі збереження мінімальної популяції лєнінів (якщо в Україні скидати припинять, то можна й свого на стежці війни зарити — лєнінам зникнення не загрожуватиме), то не можуть же бути московити настільки дикими, щоби не розуміти: делєнінізація в кожній окремій країні припиняється лише з останнім скинутим лєніном! Хоча... Може, РПЦ саме на це й розраховує, а викладений алгоритм — це просто техніка безпеки при деактивації лєнінів? Поки сотні лєнінів зберігаються на постаментах, фресках та назвах вулиць і суднобудівних кузень, живлячи Головлєніна енергією висмоктаних із громадян мізків, мумію навіть закопати неможливо — відкопується, зараза, і назад у Мавзолей приповзає?
Але пояснення в РПЦ дещо інше. “Ми бачимо, як тема декомунізації використовується нашими найближчими сусідами з метою дерусифікації. Чи можемо ми лити воду на цей ідеологічний млин? Авжеж, ні, не можемо”, — пише Щіпков.
Он воно що! Росіяни просто уважно придивилися до нашого прикладу та злякалися, що делєнінізація дерусифікує саму Росію! То заспокойтеся, дурненькі! Авжеж, делєнінізація в колишніх російських колоніях і є дерусифікацією, бо лєнін, як і сталін, путін та інші упирі московського пантеону, водився лише в Московії. Але самій Росії з цього приводу геть нема чого боятися: там, на превеликий жаль для всіх притомних “найближчих сусідів”, лєніни ніколи не переведуться. Скільки їх у землю не закопуй.