Багато топів і власників збанкрутілих банків звинувачують НБУ в банкопаді. Тільки за останні два роки з ринку пішли 87 банків. Чи правильно вчинив НБУ?
В жодній країні Нацбанк не бездоганний, як і у нас. Але Нацбанк України робив те, що повинен був робити в цих умовах. Давайте згадаємо, який у нас був банківський ринок ще два роки тому: із непрозорими власниками, сумнівними заставами та ін.
Банк, який формував кредитний портфель і отримував застави, мав раз на квартал здійснювати їхню переоцінку. Але одна фінансова криза, друга, а переоцінки застав уникали. Бо якщо робиш переоцінку — необхідно формувати додаткові резерви, довносити капітал. Це тривало десятиліттями. Звідти й розриви в балансах.
Найслабшою ланкою Нацбанку був банківський нагляд. Це був каральний інструмент, а не запобіжний захід. Усе зводилося до того, що порушник приходив на третій поверх НБУ (де правління, - ред.), домовлявся – і санкцій проти нього не застосовували. Усі знали, що можна домовитися. Навіщо тоді запобігати появі порушень у майбутньому? Це створило велику проблему. Були банки, в які нагляд не приходив по п'ять-сім років. А в інші банки приходив.
2009-го чи на початку 2010 року я прийшов до керівництва Нацбанку і показав аналітичний матеріал про банки першої та другої груп (на той період була класифікація за розмірами активів), про портфель кредитів. У середньому було плюс-мінус 3%. У когось плюс 4%, в іншого мінус 2% і т.ін. І були два банки, де зростання було 10-12%, а один банк, у якого портфель зріс на 28%. Я питаю: як так? Як в одного – плюс 2%, а в іншого – плюс 28%?
До речі, той банк, у якого було плюс 2%, – живий і здоровий, докапіталізований і працює. А той, у якого було плюс 28%, став нещодавно державним. А інші вже ліквідовані. То що, регулятор цього не бачив?
Звичайно, в цілому економічна політика держави була викривленою: спотворені ціни на товари та послуги, тарифи, вартість грошей. Курс не регулювався відповідно до ситуації на внутрішньому та зовнішньому ринках.
Великі країни використовували курс для стимулювання економічного зростання та експансії свого експорту (так звані “валютні війни”, - ред.). А в Україні ми цього інструмента не мали, бо тримали курс.
І коли ми потрапили у ситуацію різкого обвалу економіки, то не змогли адаптуватися. Капітал банків автоматично зменшився, можливості банків стали іншими. Стан нашої системи й економіки був, можна сказати, «ВІЛ-інфікованим». Це буле загальне ослаблення організму, викликане внутрішнім вірусом. Перший же економічний шок ззовні – і вже потрібна реанімація.
Чи вже здорова банківська система?
Сьогодні ми маємо банки з українським капіталом, з іноземним капіталом і державні банки. І частка останніх стрімко зросла. І якщо ми порівняємо середні депозитні ставки між банками з іноземним капіталом і держбанками, то вийде, що в державних банках ставки вищі. Плюс державні гарантії (у держбанках захищені всі 100% депозитів, а не тільки до 200 тис. грн, - ред.).
Що ми створюємо? Нову діру для бюджету? Напевно, власник державних банків в особі Міністерства фінансів і Нацбанк повинні прийняти рішення, що депозитні ставки державних банків, які користуються держгарантіями, не повинні бути вищими від рівня інфляції. Тобі гарантують? Гарантують. 100%. Хочеш більше – йди в інші банки.
55% коштів, залучених у систему, – у держбанків. У минулому році було 3,3 мільярда прямих іноземних інвестицій у державу, з них 2,3 — це банківський сектор. А тут держава вкладає десятки мільярдів грн у державні банки. Не в АТО, не в дороги, а в державні банки. І контролює понад 50% сектору.
Авжеж, ситуація, яка складалась з банками, багато останніх років та погана макроекономічна ситуація фактично не залишили вибору регулятору та уряду - і вони для рятування фінансової системи, економіки та захисту вкладників вимушені були націоналізувати низку банків, і зокрема, Приватбанк. Але важливо, щоб це не стало "пірровою перемогою", оскільки тепер саме велика частка держави в банківській сфері стає загрозою і для розвитку ринку, і для дотримання умов вільної конкуренції, і для економіки в цілому. А це означає, що реформа банківського сектору має бути продовжена й далі, і по відношенню до державних банків та їхнього менеджменту регулятор має бути ще більш вимогливим і критичним. І, авжеж, жодних преференцій не має бути банкам тільки за ознакою "державності". Вільна конкуренція і єдині правила гри для всіх.
Давайте оперувати фактами - витратність у держбанків вища на 1,7% за іноземні банківські групи. Дохідність, навпаки, нижча. Ви ж чуєте заклики з різних трибун урядових-парламентських, що банки повинні кредитувати. 55% ресурсу в державних банках. Але кредитний портфель державних банків – 138 млрд гривень, а банків іноземних груп – 264. А куди гроші держбанків ідуть?
На купівлю облігацій?
Так, держава створює додатковий механізм для фінансування дефіциту бюджету. Папери носять із Грушевського на Інститутську, називають це емісією цінних паперів, а завершують цю емісію монетизацією гривні, і пішло. І далі думаємо, яким буде курс, якою буде загальна економічна ситуація.
Усі прем’єри однаково ставилися ці 20 років до державних банків: змушували продавати валюту, купувати цінні папери або видавати кредити. Щоб потім думати, як під цей кредит формувати резерви, як докапіталізовувати ці банки.
А скільки є різних постанов уряду, окремих доручень міністрів, обласних управлінь, МЕРТ, Мінфіну, СБУ, правоохоронних органів, якими вони заганяють усіх у державні банки? А за кредитуванням люди все ж звертаються до приватних банків. Ось тут роль регулятора мала б бути більшою в дискусіях з Кабміном.
Нещодавно в нас було одне проблемне питання про списання простроченої заборгованості перед банками у Криму, у зоні АТО, під яку сформовано резерви банків. Більш ніж 360 млрд гривень.
Тричі я був у міністра фінансів, був у голови Державної фіскальної служби – не вирішували питання; був у пана Шимківа. Кажу: я прийшов не просити, я прийшов від імені системи, яка створює десятки тисяч чи сотні тисяч робочих місць, платить легальні зарплати, податки. Ми просимо нормального, адекватного сервісу з боку держави. Давайте це питання обговоріть на Раді реформ? А він каже, що не може вносити це питання, треба, щоб вніс уряд або Національний банк.
Ми, представники банківської системи, воліли і хотіли б, щоб Національний банк ініціював більше проблемних питань, з якими уряд сьогодні зволікає або в яких порушує здорові принципи конкуренції.
Чи потрібні держбанки взагалі? Не всі країни у світі мають державні банки.
Є форма власності, а є форма господарювання. У Франції багато державної частки – в корпораціях, у Чилі – в мідній індустрії. Але там є професійний менеджмент і професійна наглядова рада, яка контролює цей менеджмент.
Наглядові ради в українських держбанках за участю депутатів і представників Мінфіну призвели до того, що 35 мільярдів гривень за два роки (а загалом близько 90 мільярдів за весь час) було вкладено в докапіталізацію державних банків. Це без Приватбанку, з ним загальна сума сягає вже 200 млрд. І багато хто забуває, що частина цих боргів прив’язана до курсу долара через індексовані ОВДП, тобто колись може і зрости. Ми чомусь у літаки і ракети, які державі краще вдаються, ніж банківський бізнес, не інвестували. А на банківський бізнес завжди гроші знаходилися.
Стратегія реформування держбанків розробляється понад два роки. І зараз (після націоналізації Приватбанку) хочуть нову розробляти. Та змініть просто наглядову раду, яка контролювала б правління.
Сформовано нову наглядову раду Приватбанку.
Так, звісно. Якщо в інших державних банках теж будуть такі наглядові ради, то ці банки будуть на ринку існувати.
Чи можна назвати зміни останніх двох років у банківській системі радикальними?
У багатьох випадках це були драматичні зміни, а не радикальні. До кожного розумного документа спочатку готують глосарій. Що таке радикальні зміни?
Якщо до банку, який шкодив ринку півроку-рік, ніяких заходів впливу весь цей час не вживалося, - це були радикальні дії? Спочатку цей банк гроші з ринку залучав, а потім виводив їх із країни чи на свої компанії в Україні, а згодом його було визнано проблемним, неплатоспроможним, виводили з ринку із великою дірою в балансі, з великими зобов’язаннями і для бюджету, і для Фонду гарантування. Це радикальні заходи чи ні? Я сказав би, що драматичні.
Радикальні заходи тоді, коли видно, що банк порушує певні нормативи або веде невиправдано високоризикову політику, і вжито запобіжних заходів – заборону або часткову заборону на ті чи інші види операцій. У цьому випадку радикально – це вчасно.
Скільки ми поклали зобов’язань на державний бюджет, на Фонд гарантування? Скільки рефінансування не повернулося?
Стосовно Привату лише 19 млрд...
Без Привату там було близько 40 мільярдів. Отже, це були жорсткі, болісні, драматичні, часом запізнілі кроки і рішення.
Давайте я простіше, прямо скажу, що в народі кажуть. Навіть звичайні банківські клерки — вчора лише розмовляв. Кажуть, що як крали в НБУ, так і крадуть. Чи ви стикалися з проявами корупції в НБУ за останні два роки? Наприклад, коли тривалий час не помічали проблем у якомусь банку. Можливо, це якраз такий випадок?
Я не маю підстав говорити про якусь корупцію, якісь відкати за те, що спеціально не виводиться якийсь банк із ринку або спеціально виводиться. Якщо подивитися на механізм залучення і отримання фінансування, то все відбувається через електронні заявки, все прозоро.
Якщо говорити про всі ці, як кажуть, нездорові процеси, то я радив би проаналізувати, за якими механізмами видавалося рефінансування з 2009 року. Як приймалися рішення, як оцінювалися застави і т.д. Який рівень повернення рефінансування.
У футболі за стан команди відповідає власник клубу. Так само в банківському бізнесі регулятор не може нести відповідальність за питання достатності капіталу. Це справа власників. Чесний і порядний менеджмент — це справа власників. Система якості оцінки ризик-менеджменту — це окреме питання в рамках усього менеджменту, і це також справа власників. Бізнес-модель — це також справа власників і менеджменту. Тому не треба за все питати з Нацбанку, є ще й власники банків.
Є, звісно, інші обставини на ринку: девальвація, війна, обвали зовнішніх ринків і т.ін. Ось тут вступає регулятор, який надає допомогу. Він може підтримати тебе на певний період ліквідністю, коли в тебе виникають проблеми. Є окремий механізм більш тривалої підтримки — стабкредити, які видають на три роки.
Але НБУ не може допомогти, якщо менеджмент і власники порушують нормативи і надмірно кредитують пов’язаних осіб.
Але нормативи теж змінювалися.
Райффайзен, Альфа, Укрсиб — усі вони кредитували, для всіх криза однакова, я навіть не кажу зараз про відмінності систем ризик-менеджменту.
Обвалилися зовнішні ринки, не повертають кредитів — порахували, доформували резерви, акціонери внесли капітал. Усе. Чи це були акціонери UniCredit, чи Альфа-Банку, чи це, у випадку французьких і австрійських банків, був капітал ЄБРР. Але гроші прийшли в капітал, вирівняли ситуацію.
Що трапилося в банках з українським капіталом? Ті українські банки, які зараз створили проблему для держави, для бюджету, для нас усіх, громадян України, в них теж стояло питання внесення грошей у капітал. Кажуть: не можемо. Добре, повертайте гроші за кредитами, які ви видали своєму бізнесу. Не можемо чи не хочемо. І хто це все повинен вирішувати? Держава? Держава в нас не має своїх грошей, держава управляє коштами бюджету, а це є кошти відповідних суб’єктів: це і Пенсійний фонд, і охорона здоров’я, і армія.
І от у мене склалося таке враження, що якщо ти не довів свій банк до неплатоспроможності, якщо ти не переклав відповідальність на Фонд гарантування (фактично на держбюджет), не завинив перед Нацбанком за кредитами рефінансування, то тебе інші учасники ринку, які все це зробили, виштовхують із тієї зони, де ти почуваєш себе щирим українцем і патріотом.
Тобто нішу патріотизму експлуатують ті, хто державі завдав збитків.
Це нечесно. Вони всі залишились 100% власниками того бізнесу, який кредитували через свої банки. І зараз кажуть, що в них унікальний бізнес. Якщо бізнес унікальний, чому туди не прийшов новий співвласник? Чому ви не залучили інвестора у ваш ефективний бізнес?
Це так само, як київське «Динамо» зараз грає. Я за команду вболіваю десь 53 роки, свідомо вболіваю. Але я ніколи не казав, що УЄФА винен у тому, що київське «Динамо» так грає.
І, на мою думку, після проведеної очистки банківської системи потрібно також говорити і про те, що і регулятор, і уряд мають значно більше уваги приділяти побудові механізмів по ефективному захисту прав кредиторів - і на рівні законодавства, і, головне - на рівні дотримання і втілення законів і єдиних правил гри. Інакше вся та ліквідність, яка є накопиченою в банках, так і не зможе ефективно почати працювати на кредитування і відновлення економічного розвитку. Тобто ці два, вже здавалось би, банальних слова "верховенство права" - мають стати реальністю, а не декларуванням.
І та ж сама НАБУ, головою ради якої я знову був обраний, є ефективним і дієвим інструментом взаємодії всіх провідних банків країни, які завжди готові допомагати регулятору вибудовувати ефективну стратегію реформи та розвитку банківського сектору. І я закликав би ще до більшої співпраці не тільки НБУ, але й інші гілки влади.