Втім, маховик цьогорічної програми був запущений влітку минулого року, тому давайте припустимо, що керівництво Комітету просто не змогло змінити правила посередині процесу, але готове до них в майбутньому. Сподіваюся, що цей невеликий аналіз допоможе щось прояснити і щось змінити.
Перше, що обговорюється: хто судді? Якраз список «Експертної ради з формування державного замовлення за програмою «Українська книга» не викликає жодних сумнівів щодо незалежності, незаангажованості і некорумпованості експертів.
Щоправда, муляє: невже кожен з 12 експертів встиг ознайомитися зі змістом всіх 917 книжок, поданих на конкурс? Коли вони встигли це зробити - проаналізував відповідність цих книжок завданням і критеріям відбору, оформити це у вигляді якогось документу і прийняти кожен своє зважене рішення? Як потім з індивідуальних рішень формувався остаточний список?
За відповідями слід звернутися до членів експертної ради, але на майбутнє слід зауважити, що процедура прийняття рішень також має бути прозорою.
Друге запитання, яке викликає неспокій: чому саме ці видання?
Якщо ретельно вчитатися в перелік підтриманих видань під оглядом законно затвердженого Порядку реалізації бюджетної програми «Випуск книжкової продукції за програмою «Українська книга», то виявиться, що всіх формальностей дотримано, тобто кожна включена в перелік книжка має право знаходитися в списку.
Третє запитання: чому саме ці видавництва і їх список з року в рік практично не змінюється? Звучать підозри в корупції, втім, конкретних імен не називають.
Чому ж стільки дискусій? Напевно, тому, що більшість людей, яким це небайдуже, серед них і я, відчувають, що державна програма має, насамперед, бути ефективною, а опубліковані результати такого відчуття не дають. На програму в цьому році виділено 16 364 844 грн. і всі розуміють, що це дуже мало. Тим більше, хочеться, щоб кожна копійка була витрачена з користю.
Давайте спробуємо проаналізувати відповідність результатів задекларованим завданням програми. Все виділене курсивом – цитати з Програми.
Завдання 1. Формування та постійне оновлення асортименту вітчизняної книжкової продукції для забезпечення потреб усіх соціальних груп українського суспільства виданнями з різних галузей знань державною мовою та мовами національних меншин;
Коментар: Формулювання розпливчате, не піддається аналізові. Що таке формування асортименту вітчизняної книжкової продукції і хто ним займається? Органи державного управління чи експертна рада? Різні галузі знань? Можливо, варто дати їх вичерпний перелік. Державна мова? Так, переважна кількість. Мови національних меншин? Лише декілька, по 1 назві, крім російської.
Результат: формально дотримано?
Завдання 2. Сприяння розвитку вітчизняного книговидання для підвищення його рівня за кількісними та якісними показниками до рівня передових країн світу;
Коментар: В Україні щороку, впродовж кількох останніх років) видавалося (за даними Книжкової палати) від 16 до 20 тис. назв книжок сумарним накладом близько 50 млн. прим. З розрахунку на 1 середньостатистичного мешканця показник за назвами у 1,5 – 2,5 рази менший, ніж в країнах Європи, а за накладами – в 3-4 рази менший за європейський стандарт. Якщо додати до цього 97 назв і 0,2 млн. примірників за держпрограмою, - до Європи це нас ніяк не наближає.
Результат: завдання не виконується.
Завдання 3. Запровадження державного протекціонізму у національній видавничій справі з метою захисту вітчизняного ринку з дотриманням положень міжнародного права;
Коментар: Держзамовлення отримують лише кілька десятків видавництв, а за даними того ж Держкомтелерадіо зареєстрованих суб’єктів видавничої діяльності є близько 3 тисяч. Чи справді можна це вважати державним протекціонізмом? Боюся, що це твердження справедливе лише щодо обраних. А хто ж ці обрані? Є добре всім відомі видавництва-гіганти Клуб сімейного дозвілля і Фоліо, є якісні Балтія-друк, Либідь, є ті, що, здавалося, вже припинили свою діяльність, а є й зовсім мені невідомі ( хоча я була впевнена, що з огляду на 20 річну діяльність у цій сфері я знаю всіх, чи, принаймні всіх тих, хто має право отримувати фінансування з держбюджету). А виявляється, його можуть отримувати навіть ті видавництва, про які не знайдете жодної згадки в гуглі, крім адреси.
Результат: завдання не виконується.
Завдання 4. Забезпечення доступу до надбань світової культури шляхом перекладу та видання державною мовою творів видатних зарубіжних авторів;
Коментар. Цих видань в програмі відносно замало, а їх вибір необгрунтований
Результат: завдання виконується.
Завдання 5. Видання творів українських класиків та сучасних авторів;
Коментар. В списку є і класики, і сучасні автори. Особисто мені бракує Михайла Коцюбинського, 150-річний ювілей якого відзначаємо цього року. Щодо видання класиків, то вважаю справедливим зауваження моїх колег щодо необхідності фінансування лише академічних видань, тим більше, що на наукову та редакційну підготовку вже витрачатися не потрібно, адже ці видання готуються штатними працівниками академічних інститутів в межах виконання їхніх службових обов’язків. Хоча: чи справді в кошторисах цих видань редакційні кошти не враховані?
Складніше питання з сучасною літературою, адже саме вона викликає найзапекліші суперечки. Видавати всіх порівну, відомих і початківців, за алфавітом? Видавати лише лауреатів державних та міжнародних премій? Топ-двадцятку рейтингу журналу ШО чи всіх членів НСП за алфавітом? Наразі в списку я знайшла письменників, про яких ніколи не чула і навіть зараз не змогла нічого дізнатися з Інтернету.
Результат: завдання виконується, але критерії відбору незрозумілі, тому практичну корисність важко оцінити.
Завдання 6. Переклад творів українських авторів іноземними мовами з метою популяризації української літератури на міжнародному рівні;
Коментар: Незрозумілий сам механізм популяризації, адже твори видаються в Україні, а потім розповсюджуються по українських бібліотеках, в кращому разі – кілька десятків примірників потрапляє в українські посольства. Механізми популяризації своєї літератури за кордоном відомі, варто скористатися досвідом інших країн.
Результат: завдання не виконується.
Завдання 7. Сприяння максимальному задоволенню культурно-освітніх потреб населення усіх регіонів України та українців за кордоном у вітчизняній книжковій продукції.
Коментар: Повторює завдання 1.
Результат: Оскільки вимірювання рівня культурно-освітніх потреб населення за моєї пам’яті не проводилися, то й висновок зробити важко. Якщо потреби наших громадян багаторічними зусиллями держави зведені саме до таких списків, - значить, завдання виконується. Але я вірю, що вони вищі, значно вищі.
Завдання 8. Поповнення бібліотечних фондів України книжковою продукцією.
Результат: Бібліотечні фонди всіх бібліотек у підпорядкуванні МК України на початок 2012 р. перевищували 263 млн. примірників. Враховуючи те, що фонди в нас мають тенденцію скорочуватися приблизно на 2 млн. примірників за рік (4 млн. – поповнення, 6 млн. – списання зношених книжок), то за початок 2014 р. сумарно їх було близько 260 млн., до яких додасться 0,2 млн. або 0,07 % з Української книги. Чи мають вони якесь суттєве значення?
Завдання 9. Вплив на формування читацьких інтересів, виховання культури читання та любові до друкованого слова на кращих зразках творів.
Коментар: Люди, це ж ви несерйозно?
Я мала намір проаналізувати ще й критерії відбору, і, можливо, окремі позиції зі списку, щоб зрозуміти, чому одні книжки до нього потрапляють, а аналогічні – ні, але передумала. Також не хочеться вдаватися до аналізу фінансової сторони справи. Хоч деякі суми виглядають завищеними, а інші – навпаки, занадто низькими, проте для глибшого аналізу потрібно мати кошториси.
Адже суть не в списках і не в сумах, а в готовності влади і громади до змін і в спроможності їх реалізувати. Тому я оголошую мою особисту амністію всім, хто досі брав участь у формуванні програми і всім, хто отримував кошти і переходжу власне до змін.
Чи повинна держава підтримувати наше злиденне книговидання? Звісно, але моєю першою вимогою є ефективність такої підтримки. Її мають відчути на собі всі суб’єкти видавничої діяльності, а не лише обрані. І, головне, в цій підтримці мають пересвідчитись «кінцеві споживачі книжкової продукції», тобто читачі у всіх регіонах і населених пунктах, будь-якого віку, достатку і освітнього рівня. Про необхідні заходи для стимулювання розвитку книжкового ринку і формування основних принципів державної політики я вже писала, а детальніше експертне коло обговорить це питання на симпозіумі, що відбудеться в середині червня. Сподіваюся, що саме тоді ці засади й вдасться виробити, з допомогою іноземних експертів, але про це колись потім.
Зараз я хотіла б викласти свої пропозиції щодо підвищення ефективності і забезпечення прозорості саме цієї програми. Є три можливі шляхи: революційний, еволюційний і консервативний.
Консервативний є найпростішим до втілення, тому що потребує дуже незначних змін:
- Оновити Положення, де чітко сформулювати завдання і критерії відбору, як економічні, так і соціальні і не боятися їх міняти хоч би й щороку, визначаючи пріоритети в залежності від потреб
- Вимагати від видавців, які подаються на конкурс, оприлюднивати історію свого видавництва і представляти раніше видані книжки
- Приймати до розгляду лише готові макети
- Проводити оцінювання якості книжок, виданих за програмою і враховувати це при розгляді наступного подання від видавництва
- Проводити моніторинг читацького попиту на ці видання і подальші рішення приймати у відповідності до результатів
- Збільшити експертну раду принаймні вдвічі, залучивши фахівців з різних галузей; проводити щорічну ротацію експертної ради, принаймні на 50%
- Створити або оприлюднити процедури оцінювання і прийняття рішень
Еволюційний шлях включатиме й дещо з консервативного, а крім того:
- Проводити незалежну експертизу кошторисів і покривати лише прямі виробничі витрати, без загальновидавничих і, тим більше, без планової рентабельності; прибуток видавці отримають від дозволеного продажу додаткового тиражу на ринку;
- Приймати до розгляду лише ті книжки, які видаються не «під програму», а для потреб ринку і будуть продаватися в книгарнях; більший наклад здешевить видання;
- Видавництво матиме право подавати запит на фінансування не більше 5 книжок на рік; так видавці будуть відповідальніше ставитися до відбору проектів;
- Видавництво матиме право отримати фінансування лише на 1-2 назви книжок щороку, або ж якусь обмежену суму, скажімо, не більше, ніж 200 тис. грн. Це збільшить доступність програми для більшої кількості видавництв і запобігатиме корупції;
- Видавництво втрачатиме право на участь в програмі на певний період, якщо незалежні експерти виявлять завищення прямих витрат, або ж неналежну якість, або ж відсутність читацького попиту на його видання. Це зробить видавців відповідальними і запобігатиме корупції;
- Вибір книжок передати обласним бібліотекам, що дозволить оптимізувати наклади. Для цього потрібно всього лиш видрукувати каталог видань, представлених на конкурс, 20-тисячним накладом і розповсюдити по бібліотеках. Заодно в селах дізнаються, які тепер бувають книжки.
Революційний шлях:
Перейти від фінансування витрат на дофінансовування планових збитків видавництва (різниці між витратами і потенційними надходженнями від продажу запланованого тиражу бібліотекам і на ринку);
Або: фінансувати не видання, а інвестиційні проекти видавництв.
Є ще зовсім радикальний шлях: ліквідувати цю програму і передати кошти в Мінкульт для закупівлі готових книжок. Але, оскільки діяльність бібліотечної системи також потрібно проаналізувати і реформувати, то з цим трохи почекаємо.
Всі ці способи матимуть свій ефект і я готова попрацювати над документальним забезпеченням, зібравши експертну групу, якщо це потрібно громаді і якщо до мене звернеться Голова Держкомтелерадіо пан Олег Наливайко чи віце-прем’єр Олександр Сич. Головне – оголосити про зміни і розпочати їх негайно, тому що подання на програму 2015 року триває лише до 15 липня!
Або ж доведеться знову палити шини.