Здавалося б, попередні рекорди автора унікальних методик та технологій розвитку пам’яті перевершили всі найсміливіші уявлення пре межі неймовірного. Аж ні, цього разу планетарний рекордсмен влаштував експеримент, який не просто межує з фантастикою, а викидає її на смітник історії: нейрохірург вирішив довести перевагу людського мозку над штучним інтелектом у тій царині, де людство вже давно склало зброю, – у шаховому двобої проти однієї з найсильніших комп’ютерних програм світу “Rybka-4”.
З огляду на те, що демонстрації попередніх див Слюсарчука залишали скептикам простір для сумніву, до підготовки матчу з “Рибкою” були залучені представники Федерації шахів України, кваліфіковані судді, гросмейстери, а також фахівці, що контролювали “чистоту експерименту”, себто – унеможливили чітерство (отримання Слюсарчуком підказок будь-якими каналами зв’язку). Матч відбувався під патронатом Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України.
Варто нагадати читачам, що 5 грудня 2006 року тодішній чемпіон світу з шахів Володимир Крамнік програв матч з шести партій шаховій програмі Deep Fritz (Fritz-10) з рахунком 4:2. Цій епічній поразці, яка остаточно відохотила білкових топ-гросмейстерів тягатися з машинами, передували не меш гучні катастрофи Гарі Каспарова, Майкла Адамса та багатьох інших провідних шахістів світу. До речі, коментатор матчу Слюсарчука проти “Рибки”, міжнародний гросмейстер Володимир Баклан, ще 2003 року програв свою “війну проти машин”, поступившись восьмій версії програми Fritz з рахунком 1.5:0.5. На офіційній інтернет-сторінці “гри століття” організатори матчу повідомляють, що “Рибка” – абсолютно непереможна програма не тільки для людей, але й для своїх електронних побратимів, хоча якраз ця інформація, м’яко кажучи, неправдива: так, наприклад, цього року “Рибка” вже двічі поступалася в матчах із 40 партій комп’ютерній програмі “Гудіні” (з рахунком 23.5:16.5 та 22:18).
Одразу було зрозуміло, що “доктор Пі” прийшов не грати з “Рибкою”, а перемагати її, тож партії відбувалися у незвичній для шанувальників шахів атмосфері. Попри те, що професор грав усліпу, він витрачав значно менше часу на обмірковування ходів, ніж комп’ютер, та ще й скаржився, що “не любить такої нединамічної гри”, запевняв, що може паралельно ще якоюсь інтелектуальною діяльністю перейматись, і щедро кепкував із всесильної машини (“у мене б вийшло дати “Рибці” фору – пєшку або фігуру якусь другорядну”). Доволі легко вигравши першу партію, після короткої перерви нейрохірург звів свою наступну гру чорними унічию, поскаржившись на втому. Дивовижний результат зафіксовано, бурхливі оплески.
Ні, я можу повірити, що Ісус проповідує в сусідньому гастрономі, до того ж щодня, з восьмої до десятої ранку. Тільки от навряд чи піду пересвідчитись, що це правда. Присутні на матчі в ролі спостерігачів гросмейстери, які потім давали розгублені коментарі для телевізійників, сенс яких можна передати одним лише знизуванням плечима, якраз і справляли враження людей, яких таки затягнули в гастроном й запропонували “переконатися в усьому на власні очі”. Логіка проста: бачили – тепер їжте. А втім, організатори доклали зусиль до того, щоб таких очей було небагато. Береженого хтось та й береже: мало що людям може привидітися. Може, саме з цієї причини не було й належного ажіотажу в медіа. Бо ж не всі так охоче рапортують про титанічне звершення диво-професора, як новини телеканалу “Інтер” чи ICTV. Зокрема, в сюжеті на СТБ, попри загалом нейтральну журналістську позицію, пролунали доволі дошкульні глядацькі коментарі.
Паростки сумнівів щедро проросли там, де ніхто не помітить навіть колосальних врожаїв гніву: йдеться про середовище шахових професіоналів. Після перегляду трансляції матчу один з провідних шахових журналістів України, міжнародний гросмейстер Михайло Голубєв зауважив: “Під час першої партії після свого тринадцятого ходу Слюсарчук оголосив глядачам, що “продумав позицію до 30 ходів вперед”, що, поза сумнівами, цілковита маячня. Взагалі, з огляду на висловлювання Слюсарчука під час гри, немає жодних підстав для враження, що він тямить у шахах на рівні фахового гравця. Тож схиляюсь до висновку, що ми маємо справу з містифікацією”.
Обговорення тріумфу Слюсарчука на спеціалізованих шахових форумах, де висловлюються, зокрема, й сучасні топ-гросмейстери, також можна підсумувати єдиним чітким враженням: ми стали свідками шарлатанського шоу (більшою чи меншою мірою).
Теоретично, можна було б запідозрити шахових професіоналів у “чорній заздрості”. Адже Слюсарчуку знадобилося всього декілька місяців, щоб переплюнути багатовікові здобутки людського генія не тільки в царині шахів, а такі речі дратують набагато більше, ніж щоденні проповіді Ісуса в сусідньому гастрономі.
Під час онлайн-трансляції матчу на сайті гри відбувалося доволі жваве обговорення того, що ж насправді відбувається на сцені. Одним з його активних учасників був львівський гросмейстер Юрій Вовк, з яким мені вдалося поспілкуватися після матчу. Його реакція на “гру століття” – це не тільки погляд шахового професіонала, який бачить “інший бік медалі”, недоступний для більшості присутніх у залі репортерів, але й доволі щира спроба повірити в диво.
Юрій Вовк, гросмейстер: “Проблема навіть не в смерті шахів, а в руйнуванні уявлень про світ в цілому”
– Як, на Вашу думку, варто сприймати результат так званої “гри століття” між професором-нейрохірургом Андрієм Слюсарчуком і шаховою програмою “Rybka4”: це світова сенсація, бездоганний фокус чи банальне шулерство?
– Мене ця подія схвилювала, хоча не знаю, наскільки безпристрасні мої оцінки. Я давно стежу за професором. Як шаховий професіонал, я не дуже зрадів від появи людини, чиї обіцянки звучать приблизно так: “Ви тут працюйте роками, а я за декілька годин над всім, що ви напрацювали і настверджували, лукаво посміюся”. Мабуть, як і більшість людей, я підсвідомо боюся появи чогось незнаного, таємничого. А втім, уже декілька місяців тому я вирішив для себе, що Слюсарчук (принаймні, в царині шахів) – шарлатан, хоча мені й хотілося б уникнути категоричності.
Якщо ж спробувати відкинути упередження, то цей матч викликає багато раціонально обґрунтованих і, головне, суто шахових запитань. Перше з них – це аномальна помилка комп’ютера на десятому ході, коли “Рибка” одразу ж потрапила до доволі складної позиції, хоча теорія давно (і це неодмінно мало бути записано в базах програми) знає цю помилку. По-друге, незрозуміло, чому Слюсарчук (особливо під час першої партії) оголошував ходи надзвичайно швидко, та ще й встигав розповідати всю історію свого життя, дякувати глядачам за підтримку тощо. Шахова ж гра потребує концентрації, та ще й неабиякої. Цього, власне, я не бачив. По-третє, майже всі ходи Слюсарчука в обох партіях відтворюють те, що й пропонує машина. Я вже не згадую про попередні безкінечні псевдосайти матчу і псевдоменеджерів Слюсарчука (яких я нарахував 3-4), та й про перенесення дати самого матчу. Але чи це дійсно свідчення шарлатанства Слюсарчука? Я відповім чесно: не знаю. Люди колись осміювали і називали божевільними тих, хто вірив, що людина літатиме, чи говоритиме на великих відстанях.
– Чи є підстави вважати, що “Рибка” у цьому матчі демонструвала значно скромніші можливості, ніж зазвичай? І як ви можете прокоментувати рівень шахової майстерності аматора Слюсарчука?
– Так, “Рибка” вела себе досить нетипово – помилялась і чомусь грала дуже швидко, а це є можливою ознакою того, що текст партії ще до початку публічної демонстрації внесли в її “книгу” (бібліотеку дебютної теорії комп’ютера). А Слюсарчук грав, як комп’ютер. Тому, власне, й закінчилась унічию друга партія, бо машина фактично грала сама з собою. Це було дивне видовище.
– Якщо раптом повірити у “чистоту експерименту”, то цей матч, як мінімум, руйнує всі теперішні уявлення про шахи й виголошує їм остаточний смертний вирок. Якщо ж ми маємо справу з містифікацією, то аналогічний вирок доведеться зачитати Федерації шахів України, що забезпечила організацію змагання.
– Якщо рекорд Слюсарчука істинний, то проблема навіть не в смерті шахів, а в руйнуванні уявлень про світ в цілому. Принаймні, поява надлюдей мене лякає. Слюсарчук, наприклад, уже вимагає до себе особливої уваги (про це він каже у своїх інтерв’ю). Може, я просто песиміст, що бачить лише “темний бік” наукового прогресу, еволюції тощо. Якщо ж це містифікація, то вважаю, що ФШУ не брала свідомої участі в організації шахрайства.