Перебуваючи у фактичній опозиції, Тимошенко намагалася уникати гострої критики Президента. Ющенко ще був у силі. Критикувати його – це значить накликати на себе гнів тих, для кого все ще священними були ідеали Майдану. Тимошенко хотіла показати, що не вона, а оточення Президента призвели до ситуації в країні.
Натомість Тимошенко розгорнула підготовку до виборчої кампанії 2006 року. А паралельно критикувала уряд «кнура-Єханура», як вона охрестила нового прем´єр-міністра. Насамперед критика стосувалася газових схем і приходу на український ринок посередника у торгових операціях з країнами-експортерами газу – компанії РосУкрЕнерго. Тимошенко з перших же днів виступила з гострою критикою схеми РУЕ і намагалася здобувати на цьому додаткові бали.
Незначною сатисфакцією для Тимошенко став більш ніж солідний результат на виборах 2006 року – за Блок Юлії Тимошенко проголосували 22,3% виборців. І хоча цей результат суттєво поступався результату Партії регіонів, Юлія Володимирівна могла святкувати перемогу – принаймні над Віктором Ющенком (його блок «Наша Україна» отримав лише 13,96% голосів).
Проте вибори стали для Тимошенко перехідним моментом. Вона дистанціювалася від помаранчевого табору. Віднині її символікою стало червоне стилізоване серце на білому тлі. Головне гасло – «Справедливість є! За неї варто боротися!». Тимошенко чудово розуміла, що питання справедливості може привернути увагу загалу. Саме тому акцентувала увагу на цій категорії. Проте для самої Юлії Тимошенко проблема справедливості зводилася до повернення собі прем´єрського крісла.
Одразу ж після виборів Тимошенко запропонувала «Нашій Україні» та Соціалістичній партії розпочати переговори про створення правлячої коаліції та про розподіл посад в уряді. Тривалий переговорний процес затягувався. Сторони не могли поділити портфелі і повноваження… У результаті Тимошенко програє: на початку липня 2006 року Олександр Мороз заявляє про створення коаліції з Партією Регіонів і КПУ. На знак протесту частина соціалістів на чолі з Йосипом Вінським перейшли в БЮТ.
Тимошенко розуміє, що настала пора готуватися до затяжної діяльності в опозиції. Вона терміново примирилася з Віктором Ющенком і намагається виступати єдиним фронтом проти правлячої Антикризової коаліції на чолі з прем´єром Януковичем і спікером Морозом. Вона всіляко демонструє лояльність до Віктора Ющенка. За винятком єдиного моменту: у січні 2007 року вона продемонструвала «зуби», проголосувавши у парламенті спільно з Партією регіонів закон про Кабінет Міністрів, який суттєво обмежував повноваження Президента. Цим самим вона дала зрозуміти Віктору Ющенку, що не буде слухняним виконавцем виключно його волі, і що вона має своє поле для маневру..
Починаючи з лютого 2007 року, втрачаючи одного за одним своїх депутатів, що заявляють про перехід в коаліцію, Тимошенко розпочинає відвертий тиск на Президента з метою добитися розпуску парламенту. Вона розуміє, що це – її єдиний шанс на реванш. Вона розуміє, що її рейтинги ростуть. Так само розуміє, що у випадку розпуску парламенту рейтинги Президента впадуть ще більше. Але Тимошенко методично переконує Ющенка у необхідності розпуску парламенту. Нарешті Ющенко здається. Він оголошує дострокові вибори до парламенту.
В ході виборчої кампанії 2007 року Тимошенко продемонструвала вражаючий результат – 30,71% голосів! Було зрозуміло, що разом із «Нашою Україною – Народною Самообороною» вона зможе сформувати уряд і очолити його. Тимошенко взяла до уваги всі помилки попереднього коаліційного процесу – і на цей раз виграла. На початку грудня 2007 року вона отримала вотум довіри парламенту – з другої спроби набравши мінімальну потрібну кількість голосів – 226.