До всіх проблем долучилися проблеми з Генеральною прокуратурою.
Незадовго перед акціями опозиції, 2 серпня 2002 року, новий Генеральний прокурор України Святослав Піскун порушив нову кримінальну справу проти Юлії Тимошенко. Зокрема, її звинувачували у діях, що підпадали під наступні статті: ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України – привласнення коштів у особливо великих розмірах від реалізації споживачами України російського природнього газу; ч.3 ст.27, ч.4 ст.28, ч.2 ст.29, ст.30, ч.5 ст 191 КК України – організація, привласнення коштів у особливо великих розмірах від реалізації природнього газу, ч.2 ст. 366 КК – службовий підлог, ч.3 ст.27 КК – організація службового підлогу. Тобто, Юлії Тимошенко інкримінували старі злочини, які вже неодноразово було спростовано. Отже, Юлія Володимирівна знову ставала небезпечною для режиму?
Перебуваючи наприкінці серпня у Лондоні, Юлія Тимошенко отримала пропозицію щодо політичного притулку в одній із зарубіжних країн. Вона рішуче відмовилася. Пригадується один із лідерів Французької революції, Дантон, якому також пропонували рятуватися втечею, аби уникнути страти. Його відповідь увійшла у історію: „Батьківщину неможливо забрати на підошвах своїх черевиків”. Для влади було б дуже бажаним, аби Юлія Тимошенко залишила Україну: тоді б її чекала доля різноманітних діячів опозиції з інших пострадянських держав – Абульфаза Ельчібея, Мухаммеда Саліха, Зянона Пазняка тощо. Її впливи всередині країни ставали би дедалі меншими, а влада б незрівнянно посилилася, апелюючи до факту втечі Тимошенко від правосуддя.
З початком сесії Верховної Ради України у вересні 2002 року, Святослав Піскун направив подання щодо притягнення Юлії Тимошенко до відповідальності у Верховну Раду – її було необхідно позбавити депутатського імунітету. Спікер парламенту, Володимир Литвин, саме почав грати самостійну роль, увійшовши у смугу конфліктів з Президентом. Він просто відправив подання назад, у Генпрокуратуру, звинувативши авторів документу у тому, що вони нефахово склали подання.
Юлія Тимошенко зрозуміла: в особі Піскуна перед нею – новий ворог. Якщо завданням попереднього Генерального прокурора, Потебенька, бала боротьба з фінансово-політичною імперією Павла Лазаренка (і з Юлією Тимошенко як частиною цієї імперії), то перед Піскуном стоїть нове завдання: боротьба саме з Тимошенко та її найближчим оточенням. І найкраща оборона – це наступ.
Під час виступу Піскуна з трибуни Верховної Ради Юлія Тимошенко просто підійшла і попросила, аби він продемонстрував свого годинника. „У Генерального прокурора годинник – фірми „Vasheron Constantin”, - повідомила Юлія Тимошенко. – „Вартість цього годинника – 10 тисяч доларів! За які кошти його куплено?” піскун намагався спростувати цю інформацію, однак невдало: журналісти просто поцікавилися у продавців подібних годнииків – яка ж реальна вартість годинника, який належить Генеральному прокурору? Виявилося, що пані Тимошенко була недалекою від істини.
Наступ Юлії Тимошенко продовжувався. Тепер вона завдавала удари по прокуратурі. На початку 2003 року вона звинуватила Генерального прокурора у причетності до наркоторгівлі. Більше того – вона оголосила його найбільшим наркобароном в Україні. „Нам стала відома дуже серйозна інформація, яка була підтверджена СБУ офіційним документом, який прийшов до парламенту, що два офіцери податкової міліції були затримані СБУ саме на місці злочину разом з 40 кг синтетичного наркотику фентанілу, який в 400 разів сильніший за морфій. Це дуже серйозна кількість і це ЧП для Європи...Але що цікаво, що з чотирьох людей, які були затримані у лабораторії з виробництва наркотиків, про що нам СБУ офіційною довідкою повідомило, на прохання Генеральної прокуратури троє з них були звільнені на підписку про невиїзд”, - говорила Тимошенко в ефірі „Громадського раідо”.
Тепер вже Піскун виправдовувався перед пресою, яка вдавала, ніби вірить у непогрішність Генпрокурора. Навіть якщо Піскун і був невинен – свій крок Юлія Тимошенко прорахувала правильно, майже як у анекдоті: „А тепер спробуй, доведи, що ти – не верблюд”. Тимошенко просто використала методи Генпрокуратури, які обернулися для Піскуна бумерагом: він звинувачував її у неіснуючих (на її думку) гріхах – чому би не скористатися тим самим щодо прокурора?
Один політик, який має офіс у Києві на вулиці Павлівській – у будинку, де мешкає Святослав Піскун – розповідав, що у розпал протистояння між Юлією Тимошенко та Генеральною прокуратурою йому спала на думку ідея: запропонувати Юлії Володимирівні помінятися офісами. І тоді пані Тимошенко кожного дня матиме щастя зустрічатися з Генпрокурором у ліфті. Ця історія швидко розповсюдилася у вигляді своєрідного анекдоту...
Осінній наступ опозиції та нові „наїзди” на Юлію Тимошенко з боку прокуратури призвели до підвищення її особистого рейтингу: якщо влітку рейтинг Юлії Тимошенко становив 7%, то наприкінці 2002 року він виріс до 18%.
На весну були заплановані нові акції протесту. У березні 2003 року у Києві, біля пам´ятника Шевченку було проведено велелюдну демонстрацію, яка, однак, не знайшла широкого резонансу. Було очевидно: Україна вступає у нову смугу – смугу суперечок щодо політичної реформи та в нову президентську кампанію. І саме в це русло переключилися думки більшості політиків – їм вже було не до барикад. Всі змирилия з тим, що Президент, очевидно, добуде свій термін до кінця.
Не змирилася лише Юлія Тимошенко, яка й далі виступала з різкою критикою Президента. І не змирився Генеральний прокурор Піскун, який вирішив, що посадити Юлію Тимошенко за ґрати – справа його честі.
2003-й рік пройшов під знаком протистояння цих двох політичних фігур.
На вимогу Генеральної прокуратури України було подано заяву у Інтерпол щодо розшуку керівників корпорації ЄЕСУ – Геннадія Тимошенка, Антоніни Болюри, Євгена Шаго та Лідії Сокольченко. Їх було затримано у Туреччині і передано українським правохоронцям. Почався процес проти ЄЕСУ. Декілька разів суди різних інстанцій видавали постанови щодо звільення керівників ЄЕСУ з-під варти. Декілька разів депутати намагалися звільнити арештованих з ув´знення. У травні 2003 року навіть дійшло до сутички депутатів та міліції у дворі Лук´янівського СІЗО.
Влітку 2003 року Генеральна прокуратура вирішила знову заарештувати чоловіка Юлії Тимошенко, намагаючись знову посилити тиск на неї через її родичів. Підставою стало те, що Олександр Геннадійович нібито не з´являється на допити (і це при тому, що ще у грудні 2002 року Генеральний прокурор заявив, що справу Олександра Тимошенка практично завершено і її готуються передати до суду). Юлія Тимошенко заявила, що не віддасть чоловіка у руки Піскуна. Нині Олександр Тимошенко оголошений прокуратурою у розшук. Сама Юлія Тимошенко стверджує, що її чоловік перебуває у безпечному місці, він нікуди не виїздив з країни і, на її думку, прокуратурі відомо про місце його перебування, оскільки за нею та за її оточенням постійно стежать.
У жовтні 2003 року Святослава Піскуна було звільнено з посади Генерального прокурора. На моє запитання про те, чиєю перемогою є звільнення Піскуна, Юлія Володимирівна відповіла: „Це є замовна операція. І це не перемога. Це є просто усунення президентом України неефективного підручного. А що стосується нашої перемоги, хочу сказати, що власне одна з підстав звільнення Піскуна є саме те, що він не зміг запроторити мене за ґрати. І тому, я ще на прес-конференції це сказала, що на нашому політичному фюзеляжі вже намальовані три зірки зняття прокурорів. Піскун це третя зірка, перед тим були Потебенько і Обіход. І це значить, що я хочу звернутися з добрими словами до наступника Піскуна, щоб він просто не займався питаннями, які вбивають прокурорів. Тобто не робив ні яких потуг для того, щоб просто руйнувати нашу команду через репресії”.