Чому вони можуть?
Розвиток централізованого теплопостачання в Європі почався у 40-50-х роках минулого століття. У Латвії, Литві, Естонії, Данії, Швеції, Фінляндії, Чехії, Польщі, Словаччині, Біларусі та Австрії доля виробництва тепла у централізованих системах коливається від 40% до 65%, а в Ісландії досягає 92%.
Але в Європейському Союзі (ЄС-28) доля ЦТ складає лише 13%. Планується, що до 2050 р. його частка зросте до 50%. Теплогенерація - це близько 50% всієї енергії, яка споживається в країнах ЄС. Сьогодні там 75% тепла, як і раніше, виробляється з викопних видів палива, близько 18% генерується з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ). За рахунок збільшення частки ВДЕ для опалення та охолодження, ЄС знижує залежність від імпорту викопного палива та вирішує екологічні проблеми. Ще п'ять років тому в ЄС попит на ЦТ скорочувався, йшло збільшення електричного опалення. Але у новій Стратегії ЄС по опаленню та охолодженню (2016 р.) централізоване теплопостачання згадується вже на першій сторінці і займає чільне місце в баченні розвитку галузі на майбутнє.
Більшість розвинених європейських країн вже створили конкурентний ринок теплової енергії і запровадили прозорі недискримінаційні механізми приєднання незалежних виробників до тепломереж. Найбільш поширеною моделлю на конкурентному ринку ЦТ країн ЄС є модель «єдиного покупця». Відповідно до неї виробник продає теплову енергію оператору тепломережі, який постачає її кінцевим споживачам одного типу на рівних умовах і за однаковими цінами.
Значну роль в подібній трансформації відіграв позитивний досвід ефективного функціонування систем ЦТ країн Північної Європи та Балтії. У цих країнах централізоване теплопостачання широко використовується як найважливіше джерело опалення житлових будинків, офісів і підприємств. Для успішної роботи систем ЦТ необхідні як ринок збуту, так і «дешеве місцеве джерело енергії», яким може бути теплота, вироблювана разом з електрикою (когенерація) (Данія і Фінляндія), геотермальна енергія (Ісландія) або комбінація різних джерел енергії (Швеція).
Приклади Данії, Швеції та Литви
Цікавим є досвід Данії, яка реформувала ЦТ після енергетичної кризи 1973-74 рр. Сьогодні енергетична самодостатність країни досягла 92%. Прийняті в 1979 і 1990 роках закони про теплопостачання дозволили збільшити частку тепла, виробленого в системах ЦТ шляхом когенерації з 33% до 64%. Доля ВДЕ в виробництві теплової енергії досягла 42%.
Системи ЦТ країни забезпечують теплом 93% будинків і промислових споруд. Економічність датських мереж ЦТ обумовлюється низькими втратами в трубопроводах, завдяки введенню нових матеріалів і технологій. У результаті тепловтрати магістральних та розподільних трубопроводів Данії складають всього близько 4%, при цьому ККД ТЕЦ сягає 90%. Для порівняння, ККД українських ТЕЦ – 40-45%.
У Данії закріплено на законодавчому рівні, що місцева влада несе відповідальність за виконання програм тепло- та енергозбереження і гарантує екологічну та економічну їх коректність. При цьому системи ЦТ в країні є некомерційним бізнесом, який контролюється органами місцевого самоврядування. Прибутки, які отримують теплопостачальні компанії повертаються споживачам у вигляді додаткового тепла, або використовується для фінансування більш дорогих ВДЕ.
Опалення у великому Копенгагені (населення – майже 1,3 млн чол.) в основному поставляється через інтегровані ситсеми ЦТ, які обслуговують 24 розподільниі компанії і три трубопровідні. З розподільних компаній 13 знаходяться у муніципальній власності, інші – споживчі кооперативи.
У результаті цих реформ за останні десятиліття Данія стала найбільш енергоефективною країною Європи, де тарифи на тепло та електроенергію не тільки не ростуть, але і часто знижуються. При цьому екологічний стан в країні значно поліпшився.
Швеція обрала інший варіант розвитку централізованого теплопостачання, де конкуренція на ринку призводить до поліпшення в області енергоефективності та зниження витрат. ЦТ становить 57% ринку теплової енергії країни, а в містах ця частка досягає 98%.
З середини 90-х років в Швеції почалася дерегуляція системи теплопостачання, яка дозволила сектору ЦТ функціонувати на ринкових засадах.Частка приватної власності систем ЦТ збільшилася з 2% в 1990 р. до 35% в 2011 р. Скоротився імпорт вуглеводнів. Якщо на початку вісімдесятих років виробництво тепла в країні забезпечувалося на 88% за рахунок імпортованих вуглеводнів, то зараз їх використання знизилося до 9%. Головним енергоресурсом для опалення поступово стали ВДЕ. Одним із основних драйверів подібної трансформації стали фіскальна політика та субсидії.
Особливо цікавим є досвід Швеції в отриманні тепла та електрики від спалювання сміття. Вийти на сучасні показники в цій галузі шведам вдалося за рахунок довгострокової програми. Підсумком баготорічної роботи стало зникнення власних звалищ (згадаємо Львів!), де зараз залишилося лише близько 4% всіх відходів країни. А починається все з дому та дитячого садка, де юних жителів привчають до роздільного збору сміття. Щороку Швеція спалює близько 2 мільйонів тонн сміття для виробництва тепла та енергії. Енергозабезпечення Стокгольма, наприклад, на 45% складається з переробки відходів. При цьому сміттєва частка досягає 20%.
Ще п’ять - сім років тому «газ і опалення» були для Литви близнюками-братами. Майже 95% теплогенерації в країні забезпечувалось за рахунок спалювання дорогого російського газу. Ціни на тепло були приречені на стабільне стрибкоподібне зростання. Це вам нічого не нагадує?
Проблему вдалося вирішити, з одного боку, за рахунок внутрішніх енергоресурсів (біомаса) при фінансовій підтримці ЄС. За даними Литовської асоціації постачальників тепла в 2000 р. в Литві з біопалива вироблялося всього лише 2% тепла для ЦТ, а зараз цей показник досягає 62%.
Паралельно відбувалося формування конкурентного ринку тепла. З 2000 р. почалася здача підприємств теплопостачання в оренду іноземним та місцевим інвесторам. Приватний капітал увійшов в теплове господарство. Важливою складовою литовського ринку теплопоставок стали щомісячні аукціони, на яких постачальники тепла купують енергію тих виробників , які її пропонують за найнижчою ціною.
На цих прикладах добре видно, що централізоване теплопостачання ніяк не є чинником, що стримує розвиток ЖКГ. Більш того, модернізація систем ЦТ в багатьох європейських країнах стимулювало значну економію тепла, сприяла поліпшення якості життя та екологічного середовища.
Від якого спадку нам треба відмовитися
У сфері централізованного опалення в Україні накопичилось безліч взаємопов'язаних проблем. До числа основних можна віднести:
- низькі теплоізоляційні характеристики більшості житлових будівель;
- значний фізичний знос і низька енергоефективність обладнання котелень та теплотрас;
- низька якість послуг централізованого теплопостачання;
- недостатня кількість приладів обліку теплової енергії;
- економічно необґрунтовані ціни на теплову енергію;
- залежність систем теплопостачання більшості населених пунктів від одного виду палива - природного газу;
- відсутність конкуренції серед постачальників тепла;
- низький рівень використання відновлюваних джерел енергії;
- наявність значних верств населення, які не здатні оплатити реальну вартість спожитої теплової енергії.
Можливо, настав час на державному рівні прийняти принципове рішення, чи продовжувати консервувати неефективні, застарілі та зношені комунальні підприємства теплопостачання, чи почати захищати економічні інтереси споживачів?
У 2016 р. Мінрегіон України підготував декілька документів з аналізом стану вітчизняного ЦТ та пропозиціями щодо його реформування. Основними напрямками цього процесу повинні стати: перехід на нормальні господарські відносини між учасниками ринку теплопостачань; поліпшення управління підприємствами; реструктарізація боргів галузі; поліпшення в фінансуванні бюджетних зобов'язань перед ТКЕ; рівень тарифів, який буде відповідати реальним операційним витратам підприємств і т.п. У зв’язку з цим виникає просте питання: це шлях до реформи ЦТ чи чергове «покращення»?
Для порівняння пропонуємо ознайомитися пропозиціями групи консультантів за підтримки проекту МЕРП USAID, яка працює з серпня 2016 р. над концепцією ринку теплопостачання в Україні. Нижче представлені основні положення цієї концепції.
- Конкурентний ринок теплоенергії (ТЕ) за моделлю «єдиного покупця». Це аналог моделі «оптового ринку», яка діє зараз на ринку електроенергії України.
- Щомісячні аукціони серед виробників ТЕ. При цьому ціна теплової енергії на аукціоні не повинна перевищувати граничну ціну основного виробника.
- Тариф на теплову енергію для кінцевих споживачів в результаті конкуренції виробників не може бути вищим, ніж за умови відсутності такої конкуренції.
- Прозорий механізм і недискримінаційні правила приєднання незалежних виробників до тепломереж.
- Фінансовий анбандлінг (розділення) існуючих підприємств ТКЕ.
Як показує досвід країн ЄС, без демонополізації та створення рівних правил гри на ринку теплової енергії зупинити зростання тарифів та підвищення рівня послуг ЦТ практично неможливо.